Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Чернігів
Що являв собою Чернігів наприкінці XIX сторіччя? "Найбільша довжина міста з півночі - 3 версти, найбільша ширина -2 версти, - читаємо в сьомому томі "Полного географического описання нашого отечества", виданого в Петербурзі 1903 року, - місто розкинулося серед садів і гаїв.
Десна протікає від міста за півверсти. На відстані Чернігів здається значно красивішим і наряднішим, ніж зблизька, тому що бідність і невиразність дерев'яних будівель за масою дерев не привертає уваги. Перше враження - невигідне: він здається нудним і, справді, життя тут надзвичайно одноманітне. Однак не можна не помітити чистоту вулиць і охайність приміщень. У місті прокладено водогін: річки Десна і Стрижень мають здорову і чисту воду, приємну на смак. Будинки, за винятком казенних і окремих приватних, - дерев'яні, багато вулиць обсаджені пірамідальними тополями, але немощені, на всіх вулицях прокладено тротуари з битої цегли з піском. У Чернігові 38 широких і прямих вулиць та провулків, 4 площі..."
З промисловості працювали дві тютюнові фабрики, стільки ж сально-свічкових заводів, шкіряний, п'ять горілчаних, вісім цегляних, діяло 12 цехів. Губернське місто мало З магазини, 77 крамниць, 3 винні льохи, 35 питних домів, 3 готелі, 1 трактир, 10 харчевень, 6 постоялих дворів, 3 булочні, З лазні, 3 перукарні. Пасажирів обслуговували 20 кучерів.
У культурно-освітньому плані були свої здобутки: діяло повітове, приходське училище, гімназія із благородним пансіоном, два приватні жіночі пансіони, казенне єврейське училище. Любителі красного письменства мали можливість скористатися бібліотекою, яка функціонувала при книжковій крамниці.
До послуг чернігівців була ще одна книгозбірня. Якщо в 1850 році в місті проживало лише 6494 чоловіки, то в 1897-му, за свідченням О. Русова, мешкало 29674 чоловіка. Садиб налічувалося понад дві тисячі. Значних змін зазнало місто в післяреформений період: виникають громадські і приватні організації, кредитні установи, навчальні заклади, музеї, розвивається пароплавство, відкривається залізничне сполучення Чернігів-Крути.
На проданих землях, в так званих Ярах, Землянках, Задрипівці, виникають нові поселення. З'являються новобудови і на Олександрійській площі, Московській слобідці. У центральній частині міста прокладаються тротуари, поряд з гасовими ліхтарями з'явилися електричні, прокладено водогін. Легше стало боротися з пожежами, місто обминали епідемічні захворювання. Пожвавлюється громадсько-політичне і культурне життя. Таким бачиться Чернігів початку минулої доби з погляду сьогоднішнього дня.
Сьогодні Чернігів обласний центр України. Річковий порт на правому березі Десни. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Аеропорт. 300 тис. жителів. Поділений на 2 міські райони: Деснянський район і Новозаводський район. Чернігів - давньослов'янське місто. Як свідчать археологічні дані, його формування почалося в кінці 7 ст. У 9 ст. був центром східнослов'янського племені сіверян. У кінці 9 ст. увійшов до складу Київської Русі. Вперше згаданий у літопису під 907. У 1024-36 і 1054-1239 Чернігів - економічний і політичний центр Чернігівського князівства. В 11ст. населення Чернігова відбило кілька нападів половців. На кінець 12 ст. Чернігів займав площу понад 200 га і складався з князівського центру - Дитинця, Окольного града, Третяка, посаду Пере городдя, а також Подолу.
У місті розвивалися будівництво, ремесла і торгівля. У той час споруджено Спаський собор, Іллінську церкву, П'ятницьку церкву та ін. у 1239 місто зруйнували орди Батия. У 2-й половині 14 століття його захопило Велике князівство Литовське. Тоді збудовано Чернігівську фортецю. У 1482 і 1497 зазнав руйнувань від нападів кримських татар. Внаслідок перемоги російських військ у війні проти Литви Чернігів разом з Чернігово-Сіверською землею увійшов до складу Російської держави (1503). За Дегулінським перемир'ям 1618 Чернігів захопила шляхетська Польща. З 1623 Чернігів одержав магдебурзьке право. З 1635 - головне місто Чернігівського воєводства. Населення Чернігова брало участь у визвольній війні укр. народу 1648-54. У 1648, після визволення міста від польсько-шляхетських загарбників, Чернігів став центром Чернігівського полку. Внаслідок возз'єднання України з Росією 1654 Чернігів у складі Російської держави. З 1782 Чернігів - центр Чернігівського намісництва, з 1797 - Малоросійської губернії, з 1802 - Чернігівської губернії. У 2-й половині 17-18 ст. Чернігів був одним з центрів ремісничого виробництва і торгівлі. Діяли ткацький, шевський, кравецький, різницький, пекарський, конвісарський та інші цехи. У 80-90-х рр. 18 століття в місті діяло 35 вітряків і 9 водяних млинів, 8 цегелень, 14 винокурень, кілька солодовень і пивоварень.
Значна частина населення Чернігова займалася сільським господарством, городництвом і садівництвом. Відбувалося 4 ярмарки на рік, на які приїздили купці з Москви, Києва, Полтави, Ніжина, Лубен, Прилук та ін. міст. У 1785 виникла Чернігівська міська лікарня. Чернігів - один із значних центрів розвитку давньоруської освіти і культури. З Черніговом пов'язано виникнення ряду творів давньоруського фольклору (билини про Івана Годиновича, Іллю Муромця, Соловя Розбійника, Івана Гостиного сина). Перу чернігівського ігумена належить один з перших творів паломницької літератури "Ходіння Данила". У 70-х рр. 12 ст. в Чернігові були написані "Повість про вбивство Андрія Боголюбського", "Слово о князєх". Політика чернігівських князів висвітлена у "Слові о полку Ігоревім".
У Чернігові велося своє літописання (фрагменти Чернігівського літопису виявлені в Іпатіївському зводі 15 ст.). при церквах Чернігова діяли парафіяльні школи. У 1689 при архієпископській кафедрі почала функціонувати словяно-латинська школа. На її базі в 1700 був відкритий Чернігівський колегіум (1776 перетворений на духовну семінарію). 1789 відкрито Чернігівське головне народне училище. З 1679 в місті діяла Чернігівська друкарня . У 17-18 ст. реставрувалися й обновлювалися давні архітектурні пам'ятки - Спаський, Борисоглібський, Успенський собори, П'ятницька й Іллінська церкви. У цей час склалися архітектурні комплекси Єлецького Успенського монастиря, Троїцько-Іллінського монастиря. Споруджено Катерининську церкву, будинок Лизогуба та ін.
З історією Чернігова цього періоду пов'язані життя і діяльність полкового писаря І. Янушкевича, одного з складачів Чернігівського літопису, укр. письменника і громадського діяча І. Галятовського (?-1688), автора історико-краєзнавчої праці "Скарбниця потребная"; укр. і рос. Письменника, церковного і культурного діяча Д. Туптала (Димитрія Ростовського; 1651-1709), автора "Руно Орошенное", укр. літописця Л. Волинського (?-1700); укр. історика Д.Р. Пащенка, автора "Опису Чернігівського намісництва"; укр. історика, економіста, етнографа, лікаря О.Ф. Шафонського (1740-1811), автора "Чернігівського намісництва топографічного опису". У Чернігові жили і творили укр. літературний і церковний діяч А. Радивиловський (?-1688), укр. письменник, церковний та освітній діяч Ігнатій Максимович (бл. 30-х рр. 18 ст. - 1793) та ін. Населення Чернігова в 1-й половині 19 ст. зросло з 4,5 тис. чол. (1808) до 14,6 тис. чол. (1861). Налічувалося 43 мурованих і 803 дерев'яних будинки. У 1830-х рр. діяло 13, в 1861 - 24 підприємства. Працювало 250 майстрів з 13 спеціальностей. У кінці 19 ст. збудовано чавуноливарний завод. У місті діяли поштова, а з 1859 - телеграфна станції. Крім парафіяльних шкіл, діяли фельдшерське (з 1847), жіноче (з1852), ремісниче (з 1804) училища, гімназії. У 1860 відкрито недільну школу. Було 8 бібліотек.
У різний час видавалися газети: "Черниговские губернские ведомости", "Черниговская газета", "Черниговский листок", "Вера в жизнь", "Десна", "Утренняя заря", "Черниговское слово", "Земской сборник Черниговской губернии", "Черниговская земская неделя"; журналы: "Земской врач", "Волна", "Черниговские епархиальные ведомости", "Прибавления к "Черниговским епархиальным ведомостям", "Черниговский летучий юмористический и сатирический листок", "Черниговский вестник".
На початку 20 ст., коли Чернігів відсвяткував 1000-річчя з часу першої літописної згадки, в місті працювали три лікарні, в тому числі - міська для "прихожих" та общини сестер милосердя на 177 ліжок, де було зайнято 66 мед. Працівників, у т.ч. половина лікарів. Витрати на медицину і санітарію в цей час становили 5,3% міського бюджету.
У 70-х роках 19 ст. в Чернігові існували нелегальні гуртки народників. На зламі 19-20 ст. виникли перші марксистські гуртки. Під час революції 1905-07 в Чернігові відбувалися страйки, мітинги і демонстрації. Після лютневої революції 1917 більшовики під керівництвом Ю.М. Коцюбинського, В.М. Примакова, В.А. Селюка, О.І. Стецького та ін. очолили боротьбу жителів міста проти буржуазії. 6.03.1917 в місті створено Чернігівську Раду робітничих і солдатських депутатів. 19.01.1918 в Чернігові встановлено радянську владу. У 1918 створено Чернігівську губернську організацію. 12.03.1918 Чернігів захопили німецько-австрійські окупанти. Наприкінці травня 1918 в Чернігові на підпільному губернському з'їзді більшовицьких організацій було обрано губком і губернський революційний комітет. 14.12.1918 в Чернігові спалахнуло повстання проти окупантів і гетьманців. У грудні 1918 владу в Чернігові захопила Директорія. 12.01.1919 радянські війська визволили місто. До 1925 Чернігів - центр Чернігівської губернії, 1923 - 30 - центр Чернігівського округу, з 1932 - Чернігівська область.
У роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 під час нім-фашистської окупації Чернігів (9.9.1941 - 22.9.43) в місті діяли підпільні організації. Чернігів визволений внаслідок Чернігівсько - Прип'ятської операції 1943.
Сучасне місто - великий промисловий центр з розвинутою промисловістю, будівельною індустрією, транспортом, енерг. господарством. Провідні галузі промисловості - легка, хімічна та харчова. У галузі легкої промисловості провідне місце займає камвольно-суконний комбінат, фабрики первинної обробки вовни, музичних інструментів, художніх виробів, працюють виробниче швейне об'єднання, взуттєва галантерейна, гумово-технічних виробів, художніх виробів, валяльно-повстяна ф-ки. Хімічна промисловість представлена Чернігівським об'єднанням "Хімволокно", харчова - об'єднанням хлібопекарської промисловості та ін. Набула розвитку машинобудівна і металообробна промисловість. Розвивається промисловість буд. матеріалів, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість.
Чернігівська губернія
Адміністративна одиниця на Лівобережній Україні в 19-на початку 20 ст. Створена указом Сенату від 27.03.1802 в зв'язку з ліквідацією Малоросійської губернії, яку було поділено на Чернігівську та Полтавську губернії. До складу Чернігівської губернії увійшло 12 повітів (Бортнянський, Глухівський, Городянський, Козелець кий, Конотопський, Глинський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Стародубський і Чернігівський).
Указом Сенату від 27.03.1803 створено ще три повіти: Кролевецький, Суразький, Остерський. 1808 з Нового міста повітові установи були переведені в Новозибків і повіт став називатися Новозибківським. З цього часу і до Жовтневої революції в адміністративно-теріторіальному поділі Чернігівської губернії істотних змін не відбулося. Вона складалася з 15 повітів (187 волостей, 5780 населених пунктів, у т.ч. 19 міст і 49 містечок). Населення - 2.321.900 (1897). Чернігівська губернія була аграрним краєм, де зберігалися кріпосницькі пережитки - велике поміщицьке землеволодіння, відробітки, селянське малоземелля і безземелля.
За даними 1905, дворяни, купці, сільські багатії володіли 1 825 624 десятин. Землі (41,7% зем. площі), а 367 365 селянських господарств мали в користуванні 2 329 209 десятин. На початку 20 ст. близько 160 тис. чоловік щорічно виїжджали на заробітки в Донбас і в поміщицькі та куркульські господарства Південної України. Промисловість була слабо розвинуто. У 1910 в Чернігівській губернії відбулося 149 селянських виступів, що охопили 300 сіл Борзнянсько, Городянського, Козелець кого, Ніжинського, Чернігівського та інших повітів з населенням 152 тис. чоловік (27,5% всіх колишніх поміщицьких селян). Числені робітничі страйки, політичні демонстрації, селянські виступи й заворушення сталися під час революції 1905-07 (Вихвостівська трагедія 1905; Кропивненське заворушення селян 1906 та ін.). Сутички з військами і поліцією сталися в Погорільцях Сосницького повіту, Батурині Конотопського повіту та ін. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917, за неповними даними, Чернігівській губернії з березня до початку жовтня 1917 сталися 64 селянські виступи. З перемогою Жовтневої революції більшовики очолили боротьбу проти буржуазно-націоналістичної центральної ради. У листопаді - грудні 1917 в усіх повітах губерній були організовані ревкоми, червоногвардійські загони.
У січні 1918 встановлено радянську владу на Чернігівщині. У березні 1918 соціалістичні перетворення були перервані вторгненням німецько-австрійських окупантів. У травні 1918 між Росією і кайзерівської Німеччиною був підписаний договір про перемиря й встановлена "нейтральна зона" на території Чернігівської губернії (шириною 10-15 км). З перших днів окупації широкого розмаху набрав партизансько-повстанський рух (Ніжинське повстання 1918, Парафіївське повстання 1918). У "нейтральній зоні" були створені перша українська радянська дивізія, яка в січні - лютому 1919 взяла участь у визволенні Чернігівщини від німецько-австрійських окупантів і петлюрівців, і друга українська радянська дивізія.
У квітні 1919 відбувся перший Чернігівський губернський зїзд рад, на якому було обрано Чернігівський губвиконком на чолі з Ю.М. Коцюбинським. У всіх повітах діяли парткомітети, у багатьох селах - партосередки. Під керівництвом партійних і радянських органів були націоналізовані підприємства текстильної, цукрової, сірникової, тютюнової і миловарної промисловості. Налагоджувалося інше виробництво. У 1919 в Чернігівській губернії налічувалося 40 радгоспів і 69 с.-г. артілей, діяла 1271 школа. У серпні 1919 з початком наступу денікінців у повітових і волосних центрах були створені революційні комітети. На початку грудня 1919 Чернігівська губернія була визволена від денікінців.
У травні 1920 на території Чернігівської губернії вдерлися війська бурж.-поміщицької Польщі. В липні Чернігівська губернія була очищена від польських військ. У 1-й половині 1920 в Чернігівськії губернії працювало 990 підприємств, включаючи й дрібні майстерні, підпорядковані радгоспу. Навесні 1920 між безземельними і малоземельними селянами було розподілено 355 тис. десятин поміщицької землі. У травні 1920 почалося створення комітетів незаможних селян. Багато уваги приділялося розвитку освіти і культури. Зросла кількість шкіл до 1700, в яких навчалося 180 тис. дітей (1920). Крім того, в губернії працювало 150 шкіл для дорослих. Було створено два театри - українській і російський, діяли 127 народних домів і клубів, 517 хат-читалень, 300 бібліотек, 41 народний хор 473 культурно-освітніх гуртків.
У 1919-20 сталися зміни в адміністративному поділі Чернігівської губернії. У травні 1919 Мглинський, Новозибківський, Стародубський і Суразький повідти відійшли до новоствореної Гомельської губернії (з 1926 - до Брянської губернії). У Чернігівській губернії залишилося 11 повітів (132 волості) з насленням 1998,5 тис. чол.. У серпні 1920 був створений Шосткінський повіт, до якого ввійшли волості: Івотська (з Новгород-Сіверського повіту), Клишківська і Чапліївська (з Кролевецького повіту), Локотська, Ямпільська і м. Вороніж з хуторами (з Глухівського повіту). З 7.03.1923 стара система районування (волость - повіт - губернія) була замінена новою (район - округ - губернія). Замість 12 повітів у Чернігівській губернії стало 5 округів і замість 137 волостей 58 районів. Наприкінці 1924 Парафіївський район Конотопського округу і Сорокошицький район Чернігівського округу були розформовані. Територія Парафіївського району відійшла до районів Ніжинського і Конотопського округів, а Сорокошицького району - до Чернігівського округу. З 3.04.1925 Чернігівська губернія була ліквідована, а її територія залишалася в складі Глухівського, Конотопського, Ніжинського і Чернігівського округів.
Червоний міст (через річку Стрижень)
У сиву давнину річка Стрижень була широкою і повноводною. Вона слугувала своєрідним бастіоном від ворогів, котрі несли смерть зі сходу. її русло, яке раніше мало трохи інший напрям, відзначали круті вигини, часті коліна і різноманітні зигзаги. Цікавий запис помічаємо в праці Опанаса Шафонського "Черниговского наместничества топографическое описание": "В прежние времена речка Стрижень под самой крепостью не шла, а от оной подалее, в левую сторону в Десну протекала". У 1802 році, після того, як Чернігів став губернським містом, було розроблено новий план генеральної реконструкції. Згідно з новим проектом відведення річки передбачалося в прямий канал, котрий неподалік Валу мав змінити і свій напрямок.
У середині XVIII століття жителі міста через Стрижень загатили греблю з гною. ЇЇ з часом так й нарекли: Гнойова гребля. З наказу архієрея спорудили два водяні млини, які знаходилися в розпорядженні Борисоглібського монастиря. Гнойовій греблі судилася коротка життєва доля.
Весною 1773 року на Стрижні раптово піднялася велика вода і шалено ринула в Десну, зруйнувавши на своєму шляху і греблю, і водяні млини. Через десять років на цьому місці було споруджено красивий на той час дерев'яний міст, який жителі Чернігова і нарекли Красним. Про це свідчать друковані джерела, датовані 1786 роком. Принагідно розповімо, ще про один досить цікавий факт. У середині XIX століття відставний унтер Єршов на березі Стрижня володів великою земельною ділянкою, яку використовував під особистий город. Ще з осені він вивозив гній, який складав неподалік річки у великі купи. Дощові і талі води несли гній у Стрижень. Люди, які користувалися річковою водою, досить часто хворіли і помирали.
Питання про ліквідацію городу було винесено навіть на засідання міської думи. Після кількарічної боротьби міської думи з відставним унтером Єршовим його позбавили прав володіти земельною ділянкою. Оскільки Красний міст досить часто заливали талі води, його багато разів доводилося перебудовувати. Не завжди виходило вдало. Інколи міст піднімали так високо, в результаті чого на крутих спусках траплялися непоодинокі нещасні випадки. У звіті міської думи за 1901 рік міський технік, який безпосередньо відповідав за будівництво моста, так висловився: "Містсам по собі хороший, але місцевість йому не пасує". Дерев'яний міст проіснував до 1916 року, доки його не замінили на бетонний.
Наприкінці XIX - початку XX ст. великої популярності в Чернігові зажили ярмарки. Вони проводилися чотири рази на рік: навесні - у травні, влітку - на Петра і Павла (29 червня за старим стилем), восени так званий Хрестовоздвиженський (14 вересня за старим стилем) і на Покрову (1 жовтня за старим стилем). Ярмарки розпочиналися від Красного мосту, йшли вздовж Стрижня до його впадіння в Десну, потім по узбережжю Десни майже до паромної переправи і від Свгенівської общини сестер милосердя вздовж мимо палацу губернатора до Кордівки, а від неї - і до Десни (до перевозу на паромі). Значні роботи, пов'язані з підготовкою вулиці Шевченка до руху тролейбусів, було проведено в 1961 році.
Низькі місця, які щовесни заливали талі води, підняли на півтора метра. Дорогу вкрили асфальтом, а з обох боків забили бетонні палі і добудували тротуари. Красний міст... Він дорогий і рідний серцю кожного чернігівця, як, скажімо, для киянина міст імені Є.О.Патона. У давні часи через Красний міст пролягав шлях на Новгород-Сіверський і Смоленськ, Москву і Могильов.
9 липня 1905 року поблизу моста соціал-демократи Чернігова влаштували масовий мітинг проти самодержавства і буржуазії, який розігнали козаки. 13 грудня 1918 року ним промчали повстанці на чолі з Андрієм Заливчим. Через Красний міст 12 січня 1919 року вихором пронеслися богунці на чолі з полководцем Миколою Щорсом. У вересні 1943-го по ньому пройшли радянські танки, визволяючи Чернігів від німецько-фашистських загарбників.
Неподалік Красного мосту через Стрижень перекинуто ще один міст, який побудовано на початку XX століття. Був він тоді вузенький, дерев'яний і, оскільки знаходився поряд з духовною семінарією, називався Семінарським. У 1963 - 1964 рр. на його місці зведено сучасний бетонний міст.
Червона Площа
У давні часи, там, де зараз розкинулася Красна площа, знаходився "окольний" град, на території якого жили купці, ремісники, прості люди. Археологічні розкопки, проведені неподалік академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, під час яких знайдено залишки залізобетонного виробництва, дають право на думку: вже в X сторіччі тут почав формуватися виробничо-торговельний центр, який повністю сформувався у XII сторіччі.
Виявлено залишки будівель, знайдено предмети побуту і знаряддя праці. Монголо-татарська навала перетворила в руїни цей мальовничий куточок. На кілька сторіч життя занепало. В одному із старовинних планів міста, датованому 1706 роком, "Абрисе Черниговском" на території сучасної Красної площі не значиться жодна будівля.
Майже до кінця XVIII ст. частину території, де тепер міститься площа, займав П'ятницький монастир, а та частина, що прилягала до монастиря, називалася П'ятницьким полем. Лише наприкінці XVIII сторіччя, як Вал втрачає значення оборонної фортеці, тут знову оживає життя. Сюди переносять базар. Красна площа стала називатися Базарною.
За проектом архітектора А. Карташевського зводяться торговельні ряди, неподалік виростає міський магістрат. Трохи пізніше споруджується державний банк, театр, губернська земська управа, магазини, розбивається сквер. У середині XIX століття на площі з'явилися ліхтарі. У 1879 році її виклали клінкерною цеглою. Площа багато разів перейменовувалась. Вона носила назву Торгової, Базарної, Театральної, Магістратської, Красної. З колись запустілої, на якій привільно росли бур'яни та бігали здичавілі собаки, вона стала торгово-діловою і головною площею міста.
9 липня 1905 року чернігівські соціал-демократи на Красній площі організували мітинг, який розігнали козаки.
Та особливо кардинальних змін вона зазнала в середині тридцятих років, коли було затверджено проект реконструкції центральної частини міста. Базар перенесли на колишню Олександрівську площу (район Центрального ринку). Вулиці, що прилягали до Красної площі, розширили. З'явилися нові будівлі - кінотеатр ім. Щорса, універмаг "Люкс", готель "Десна". Торгові лавки і комори розібрали, в результаті чого вона стала більш просторою. Вивільнену ділянку площею 8 гектарів засипали шаром піску товщино в 25 см, а потім забрукували червоним і жовтим клінкером.
Всі роботи по брукуванню площі виконували чернігівські майстри Василь Юхін, Іван Кукса, Федір Чепела, Олександр і Петро Кирюші. Останніх двох запрошували до Мінська, де в січні 1932 року вони брукували центральну вулицю. Опісля майстри відбули до столиці РадянськоїУкраїни- Харкова. Було вирішено відкрити школу по навчанню мулярів-мостобудівників, а чернігівців залишити при них майстрами. Однак вони відмовилися і прибули додому. З 1935 року Красна площа носила ім'я видатного радянського державного і партійного діяча В.В.Куйбишева, за часів незалежності України їй знову повернуте прадавнє ім'я.
23-25 серпня 1941 року фашистська авіація здійснила масований наліт на місто. Тисячі фугасних і запалювальних бомб перетворили центральну частину, в тім числі і площу, в руїни.
Відбудова Чернігова розпочалася одразу після визволення його від німецько-фашистських загарбників. У 1944-1945 рр. у Діпромісті було розроблено і затверджено генеральну схему планування Чернігова – адміністративного, господарського і культурного центру.
Сьогодні Красна площа – одна з найкрасивіших у місті. Довкруж неї розташувалися адміністративні, культурні, житлові споруди: облдержадміністрація, академічний музично-драматичний театр ім.Т.Г.Шевченка, кіноцентр, магазини. З Красної площі у напрямку Катерининської церкви пролягла Алея Героїв, на якій встановлено пам'ятники землякам-чернігівцям. Красна площа - улюблене місце відпочинку жителів і гостей міста. У новорічні дні тисячами вогнів спалахує головна ялинка міста.
Чорна могила
– слов'янський курган 10 ст. в Чернігові. За переказами, в Чорній могилі покоїться прах князя Чорного, легендарного засновника Чернігова. Висота кургану понад 10 м., окружність 170 м. Його оперізував рів завширшки до 7 м. 1872-73 курган досліджував уродженець Чернігівщини архітектор Самоквасов Дмитро Якович (1843-1911). Розкопано залишки великого поховального кострища, знайдено обгорілі людські кістки, зброю, знаряддя праці, побутові предмети, золоту монету часів візантійської імперії Константина VII Багрянородного (9 ст.).
У верхній частині насипу виявлено залишки тризни: шоломи, кольчуги, залізний казан, дві ритони з турячих рогів у срібних оправах, дві золоті монети часів візантійської імперії Василія І Македонянина (867-886). Чорна Могила - єдине відоме поховання давньоруського князя - сучасника київського князя - Святослава Ігоровича. Більшість знахідок зберігається у фондах та експозиції Московського історичного музею, частина експонатів, яку Самоквасов передав до музею у Київського інституту та деяких приватних колекцій, наприкінці 19- на початку 20ст. втрачено. Знаходиться біля Єлицького Успенського монастиря.
"Черниговские губернские ведомости"
Офіційна урядова газета, що виходила в Чернігові 1838-1918, спочатку щодня, з 1865 - двічі, з 1866 - тричі на тиждень. Складалася вона з двох частин: офіційної, де друкувалися розпорядження, постанови і повідомлення центральних і місцевих властей; неофіційної, в якій вміщувалися повідомлення про місцеві новини, статті з фольклору, етнографії, лінгвістики, археології, історії, географії, економіки, про економіку краю, про життя сусідніх губерній і країни в цілому, зарубіжних країн, описи сільського господарства, торгівлі, тощо. На сторінках "Черниговских губернских ведомостей" виступали історики М.О. Макарович, О.М. Лазаревський, етнографи і фольклористи П.С. Єфименко, О.В. Маркович, О.В.Шшацький-Ілліч, письменники Л.І. Глібов, М.М. Коцюбинський та ін. Зокрема, тут було надруковано чимало статей з історії окремих населених пунктів, а також уривки з "Генеральського слідства про маєтності Чернігівського полку", з праці О.Ф. Шафонського "Чернігівського намісництва топографічний опис".
Порівняно багато місця відводилося описові пам'яток архітектура та історії, характеристиці стану народної освіти. З припиненням виходу неофіційної частини (листопад 1906) в офіційній частині відводилося кілька шпальт, а то й вся четверта сторінка для неофіційних повідомлень.