Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Єпархія чернігівська
Після прийняття християнства князем Володимиром у Києві першим чернігівським єпископом призначено Неофіта, що приїхав з Греції, разом з першим київським митрополитом Михайлом. До 1118 Чернігівська єпархія включала Чернігів, територія сучасної Орловської, Калузької, Курської, Тульської, Рязанської, Володимирівської, Московської, частину Могильовської і Смоленської області. У 1118 майже половина території відійшла до новоутвореної Рязанської єпархії.
Після захоплення Чернігова татаро-монголами (1239) значна частина південних територій Чернігівської єпархії відійшла до Київської митрополії. Єпископська кафедра з часом перенесена з Чернігова до Брянська.1500 у зв'язку з приєднанням Чернігова, Брянська, Стародуба і Новгород-Сіверська до Московської держави Чернігівська єпархія протягом понад 100 років була поділена на дві частини. Більша підлягала смоленському єпископу, решта знаходилися на землях, захоплених Литвою і Польщею. Після Деулінського перемиря 1618 всі церкви Чернігівської єпархії підпорядковувалися смоленському єпископу.
Після возз'єднання України з Росією на чолі чернігівської кафедри в 1657 став архієпископ Лазар Баранович. 1685 Чернігівська єпархія підлягала московському патріарху за правом вважатися "першою архієпископію всієї Русі" (до того чернігівській єпископ підлягав константинопольському патріарху). З метою матеріального зміцнення Чернігівської єпархії митрополит передав її протопопії: Чернігівську, Менську, Конотопську, Стародубську та Новгород-Сіверську.
У 19 ст. Чернігівська єпархія мала консисторію і 52 благочинних, чоловічих і 4 жіночих монастирі, кафедральний собор, 13 міських соборів, 952 парафіяльні церкви, 5 - при казенних закладах, 6 домових, 52 на кладовищах, 47 приписних, 21 одновірчу; всього - 1081 церкви (з них у селах - 834). У Чернігівській єпархії було 3 повітових духовних чоловічих училища (Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб), Чернігівська духовна семінарія. Майже при всіх церквах існували церковні парафіяльні школи. Чернігівська єпархія існувала до 1919.
Єкатерининська церква
Споруджена у 1705-1710 рр. у стилі українського бароко на честь перемоги козаків над турецькими військами під час другого Азовського походу Петра І. У цих боях особливо відзначилися воїни Чернігівського козацького полку під командуванням Якова Лизогуба. Вони першими кинулися на штурм турецької фортеці, разом з козаками Дону взяли штурмом одну з частин зовнішнього валу.
Після чого продовжували блокувати ворога з моря і піддали фортецю посиленому артилерійському обстрілу. 19 липня 1696 року турецький гарнізон капітулював. Азов було взято.
Ось як описаний один з численних бойових епізодів у книзі, яку "издал в свет Василий Рубан" 1773 року в Санкт-Петербурзі: "'...іюня в 18 день приходили на обоз большого полку неприятельские люди, и Боярин большого полку Воєвода Алексей Семенович с конньїми ратними людьми, и войска Запорожского наказний Гетман Яков Лизогуб... со старшинами и казаками из обозов своих на тех неприятельских людей виходили и бьіл с ними бой, и на том бою многих неприятельских людей побили и гнали от обозов своих тех неприятельских людей, до речки Кагалника и взяли языка..."
Петро І схвально відгукнувся про чернігівців, похвалив "казацкое мужество", а полковнику Якову Лизогубу підніс "40 соболей во 100 рублей". Катерининська церква - своєрідний пам'ятник мужності, героїзму, доблесті і слави чернігівським воїнам.
Досить цікаве архітектурне вирішення споруди. Це п'ятибанний храм, який складається з п'яти окремих бань, що являють собою струнку групу, спрямовану у вись. За своєю архітектурною композицією церква перегукується з дерев'яними храмами України. Фасади церкви оздоблено пілястрами, трикутними фрон-тончиками над вікнами. Великий художній ефект пластичної обробки стін досягнуто завдяки застосуванню різних профілів з лекальної і звичайної цегли.
При будівництві зодчі використали прийом декоративної цегляної кладки. Заглиблення в стіну або виступ створює світлотіньовий ефект.
За час свого існування церква майже не змінила обличчя. Все ж у XIX столітті до західного фасаду прибудували одноповерховий притвор, до північного входу - дерев'яний тамбур. При відбудові і реставрації за проектом архітектора ІЛ .Шмульсона їх розібрали.
Німецько-фашистські варвари спалили видатну пам'ятку архітектури.
Нині вона відновлена в первісному вигляді. У приміщенні Катерининської церкви міститься музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини - відділ історичного музею ім. В.В. Тарновського. Від церкви до Красної площі пролягла Алея Героїв, на якій встановлено пам'ятники чернігівцям.
У післявоєнний період неподалік Катерининської церкви проведено археологічні розкопки, під час яких вчені знайшли фрагменти плінфи та інші матеріали давньоруського часу. Знахідки дають підстави на думку: церкву споруджено на місці, де стояв храм періоду Київської Русі.
Катерининська церква включена до Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".
Єлецький монастир
Православний Єлецький монастир заснований в шістдесятих роках XI сторіччя чернігівським князем Святославом Ярославичем на однойменній горі. На думку дослідників, ще з часів Київської Русі тут знаходився князівський двір, який уже тоді відіграв велику роль у громадсько-політичному житті міста. Як свідчить легенда, після успішної бойової операції над степовиками в 1060 році князь Святослав разом з вірною дружиною приїхав на Єлецьку гору на полювання. На одній з високих ялин він побачив ікону Богоматері. Невдовзі було закладено Успенську церкву на честь Богоматері, з часом спорудили і монастир. Єлецький походить від слова "ель" - ялина.
Під час монголо-татарської навали в 1239 році Єлецький монастир дуже постраждав. Його відбудували лише в 1445 - 1475 рр. У першій половині XVII сторіччя чернігівська земля опинилася під владою польських магнатів. Місто стало центром воєводства, яке складалося з двох повітів - Чернігівського і Новгород-Сіверського. У Чернігові польські єзуїти прибрали до своїх рук більшість церков, зокрема, і найбільший монастир - Єлецький.
1626 року український письменник, церковно-освітній діяч, друкар-видавець Ставровецький (Транквіліон) Кирило перейшов в унію і отримав архімандрію чернігівського Єлецького монастиря, в якому й перебував до кінця свого життя. У рік смерті з'явилася друком збірка прозових творів і віршів "Перло многоценное". Після переходу монастиря до православ'я з 1669 і до кінця життя архімандритом був український письменник, церковно-освітній і громадський діяч Іоаникій Галятовський.
Він порушував питання про об'єднання слов'янських сил для боротьби з татаро-турецькою експансією. Його перу належать збірка проповідей "Ключь разумТшія", збірки легенд "Небо новоє" і "Скарбниця потребная", теологічного трактату "души людей умерльїх", ряду полеміко-богословських трактатів. Галятовський створив перший вітчизняний курс гомілетики (теорія проповіді) - трактат "Наука, або способь зложеня казаня", доданий до збірки "Ключг разум Тшія", де виклав теоретичні засади барокової проповіді. Іоаникій Галятовський помер 12 січня 1688 року і похований в Успенському соборі.
Потім на чолі монастиря були видатні церковно-освітні діячі Феодосій Углицький. Дмитрій Ростовський. В архітектурному ансамблі монастиря головним пам'ятником є Успенський собор, споруджений у другій половині XII сторіччя. Це тринефний, шестистовпний храм з трьома великими критими ґанками. Збереглися залишки церковного розпису, зокрема, фрески XII сторіччя. В історичному музеї зберігається срібний позолочений оклад Євангелія Лазаря Барановича з ризниці Успенського собору.
На території Єлецького монастиря поховано генерального обозного - чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського.
У дев'яностих роках XVII сторіччя з південного боку собору прибудували усипальню чернігівського полковника Якова Лизогуба. У 1670 - 1675 роках було зведено чотириярусну дзвіницю висотою 36 метрів. 1695 року на замовлення жителів Печорського монастиря виготовили дзвін вагою сорок пудів з написом: "Сей звон надал раб божій Иоан Шабелик... Вград Чернегов до храму Успения пртие буа вманастирь Елецкий". Опанас Шафонський у книзі "Чернігівського намісництва топографічний опис", зазначає, що в 1786 році на замовлення Ієрофея Малицького для дзвіниці Єлецького монастиря відлили дзвін вагою 160 пудів. На жаль, він не зберігся.
1695 року на замовлення жителів Печорського монастиря виготовили дзвін вагою сорок пудів з написом: "Сей звон надал раб божій Иоан Шабелик... Вград Чернегов до храму Успения пртие буа вманастирь Елецкий". Опанас Шафонський у книзі "Чернігівського намісництва топографічний опис", зазначає, що в 1786 році на замовлення Ієрофея Малицького для дзвіниці Єлецького монастиря відлили дзвін вагою 160 пудів. На жаль, він не зберігся.
Коли німецько-фашистські варвари окупували Чернігів, собор перетворили на склад з боєприпасами. При відступі вони значно пошкодили пам'ятку.
Відбудували Єлецький монастир в 1952 - 53 роках. Собор набрав такого вигляду, який мав у XVII сторіччі. Зображення первісного вигляду монастиря не збереглося: в 1869 році під час великої пожежі архівні документи Єлецького монастиря згоріли.
В Успенському соборі Єлецького Успенського монастиря містилася бібліотека князя Святослава Ярославича - одна з перших відомих бібліотек часів Київської Русі. Заснована на початку другої половини XI століття сином Ярослава Мудрого Святославом (1027 - 76 рр.) - чернігівським князем (1054 - 73 рр.; у 1073 - 76 рр. - великий князь київський). Він, як і батько, любив збирати книги, а у вільну хвилину сідав до столу і сам переписував. У бібліотеці були книги як релігійного, так і світського змісту. До наших днів дійшли Ізборники Святослава Ярославича 1073 і 1076 рр.
На території розташований корпус келій, які складаються з шести квадратних кімнат, дерев'яний будинок колишнього настоятеля монастиря Феодосія Углицького, єдиний, який зберігся з XVII сторіччя. Територія обнесена високою мурованою стіною. Єлецький Успенський монастир входить до Національного архітектурно- історичного заповідника "Чернігів стародавній". Нині тут діє жіночий монастир.
Єлецький узвіз
Праворуч, у двоповерховому кам'яному будинку (старий корпус школи №4), свого часу містилося чотирикласне змішане училище. До жовтневого перевороту це приміщення жителі Чернігова називали "кам'яною школою". Неподалік її сто років тому була невелика площа, на якій вирував базар. Тут також містився магазин "Общества потребителей". Поряд у водопровідній будці продавали і питну воду ціною 1 копійка за відро.
Ліворуч за №№25 і 23 видніються два житлові будинки - цегляний і дерев'яний. Вони обидва значаться по вулиці Толстого. У будинку №25 міститься територіальний центр соціального захисту Новозаводського району. Єлецьким узвозом піднімаємося на Єлецьку гору. Історики припускають, що у X - на початку XI століть на Єлецькій горі існував князівський двір - своєрідний громадсько-політичний центр міста. У тридцятих роках XI століття Мстислав Володимирович переніс князівську резиденцію на місце сучасного Валу.
Праворуч видніються корпуси Єлецького Успенського монастиря, заснованого у шістдесятих роках XI століття чернігівським князем Святославом Ярославичем (1027 - 76). У цей час пагорби були вкриті хвойним лісом, звідки й дістав він свою назву. Архітектурний ансамбль складався протягом XI - XVIIІ ст. Йому властиві риси українського бароко. Поряд з величним і монументальним собором містяться одноповерхові келії, споруджені у XVI - XVII ст. Гордо і величаво здіймається ввись 36-метрова дзвіниця. Поряд з нею - Феодосія Углицького будинок.
На території монастиря виявлено печери давньоруської доби. Під час археологічних розкопок у 1969 році знайдено залишки будівлі з плінфи. Виявлено також справжні зразки полив'яних керамічних плиток візерунчастої форми.
Ліворуч, на пагорбі, проти монастиря, видніються дерев"яні житлові одноповерхові будівлі. Тут закінчується вулиця Князя Чорного (колишня Воздвиженська, Пролетарська). Свою назву вона отримала від Воздвиженської церкви, розташованої на цій вулиці. Прокладена 1805 року від Єлецького Успенського монастиря до вул. 3-ї Набережної (тепер вул. Пушкіна).
Єлецький узвіз до Підмонастирської (тепер Льва Толстого) було прокладено у шістдесятих роках XIX століття, після того як засипали яр вздовж монастирської стіни. Ця дорога була останньою в житті Михайла Коцюбинського. Тисячі чернігівців ішли нею, проводжаючи в останню путь свого улюбленого письменника.
За часів Радянської влади Єлецький узвіз особливих змін не зазнав - хіба що місцеві власті заасфальтували дорогу.
Кожного дня Єлецьким узвозом поспішає на роботу директор мистецької галереї "Круті сходи" Тетяна Жогалко, яка по-справжньому закохана у наше стародавнє і вічно юне місто. І ось їй спало на думку, аби на Єлецькому узвозі зробити щось на зразок Андріївського у Києві. Для цього спочатку потрібно навести елементарний порядок - прибрати купи сміття, зобов'язати місцевих жителів не виносити на вулицю відра з помиями, аби не соромити наш Чернігів перед іноземцями. Потім провести реставрацію та ремонтні роботи приватних будинків по вулиці Князя Чорного. Бажано було б вибудувати містечко майстрів, в якому народні умільці Чернігова змогли запропонувати туристам різноманітні сувеніри. Залучити художників, які б виставляли свої роботи, на замовлення малювали картини. Організувати виступи поетів, композиторів, фольклорних ансамблів. Словом, на стародавній частині міста оновити життя!