Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Князівство Чернігівське
одне з найбільших давньоруських князівств 11-13 ст. з центром у Чернігові в складі Київської Русі. Основна територія Чернігівського князівства включала лівобережжя Дніпра вище за впадіння в нього Десни. У період найбільшого розквіту до Чернігівського князівства входила вся Чернігово-Сіверська земля і володіння Тмутараканського князівства.
Першим князем Чернігівського князівства був Мстислав Володимирович (після Лиственської битви 1024, в якій він переміг Ярослава Мудрого). У 1026 Мстислав підписав мирний договір з Ярославом і потім спільно з ним вирішував усі державні справи, спільно здійснював походи.
Коли в 1036 помер Мстислав, не залишивши нащадків, Чернігівське князівство знову опинилося під владою Києва. Після смерті Ярослав Мудрого в 1054 всі землі були розподілені між п'ятьма синами. Чернігівське князівство разом з Муромом і Тмутараканью, дісталося Святославу, який князював тут близько 20 років.
Потім чернігівськими князями були: Всеволод Ярославович (1073-76, 1077-78), Володимир Мономах (1076-77, 1078-94), Олег Святославович (1094-96), Давид Святославович (1097-1123), Ярослав Святославович (1123-26), Всеволод ІІ Ольгович (1126/7 - 39), Володимир Давидович (1139-51), Ізяслав Давидович (1151-54), Юрій Володимирович (1154-55), Святослав Ольгович (1157-67), Ярослав Всеволодович (1179-98), Ігор Святославович (1198-1201), Всеволод Святославович Чемний (1201 - 1212). У 12 ст. князі Чернігівського князівства відігравали важливу роль у політичному житті Київської Русі.
Багато з них (Святослав Ярославович (1073-76), Всеволод Ярославович (1076-77, 1078-93), Всеволод ІІ Ольгович (1139-40), Ізяслав Давидович (1154-55), Святослав Всеволодович (1180-94), Святослав Всеволодович (1180-94), Михайло Всеволодович (1238-46) займали великокнязівський київській стіл, деякі княжили в Новгороді. У кінці 11ст. - в середині 12 ст. намітилися ознаки розпаду. 1096 виділилося Сіверське князівство.
Центрами окремих володінь стали Путивль, Рильськ, Трубчевськ, Курськ, Вщиж та ін. Спроба обєднати південно-руські землі і Новгород під своєю владою була паралізована навалою Батия, які в 1239 захопили і зруйнували Чернігів. В економіці Чернігівського князівства головне місце займало землеробство. Допоміжними галузями господарства були полювання, рибальство, бджільництво. Розвивалися ремесла - ковальство, гончарство, золотарство, керамічне виробництво та ін. Розгорнулося будівництво кам'яних споруд - князівських палат, церков. Чернігівське князівство підтримувало торговельні зв'язки зі Сходом. Розвивалася освіта і культура. У середині XIV основну частину Чернігівського князівства захопило Велике князівство Литовське.
Колегіум
На початку XVIII сторіччя на території Дитинця було споруджено будинок колегіуму з чотириярусною соборною дзвіницею - справжньою перлиною українського зодчества.
У розпорядження колегіуму було передано Борисоглібський собор і келії колишнього домініканського монастиря. Колегіум або, як його називали "Чернігівський Олімп", було відкрито з ініціативи архієпископа Іоанна Максимовича на базі Новгород-Сіверської слов'яно-латинської школи, яку перевели до Чернігова. Це був перший навчальний заклад вищого рівня на Лівобережній Україні.
Першими його вчителями стали вихованці Києво-Могилянської академії- відомі релігійні та культурно-просвітницькі діячі, письменники, поети. Серед них і український поет другої половини 17 століття О.Бучинський-Яскольд. який належав до Києво-Чернігівського культурного осередку. У 1678 році він видрукував панегірик, в якому висвітлив героїчну відсіч українських і російських військ турецько-татарським ордам.
Колегіум складався з шести класів або шкіл, як їх тоді називали: 1-й клас - інфіма, П-й клас - граматика, ІІІ-й - синтаксима, ІУ-й - піїтика, У-й риторика. З 1748 року введено дворічний клас філософії. На противагу Києво-Могилянській академії у Чернігівському колегіумі не було класів богослов'я. У перших трьох класах учнів навчали риторики, красномовства, історії та географії, іноземних мов. Вивчали польську мову, грецьку, німецьку, французьку.
Учні в оригіналах читали римських класиків Ціцерона, Плінія, Горація та інших. В останньому дворічному класі опановували філософію Арістотеля. Крім мовних дисциплін, до програми навчання було включено арифметику, геометрію, а також історію та географію.
Навчання велося латинською мовою. У колегіумі навчалися діти козацької старшини і простих козаків, духівництва, учні з сусідніх областей Росії та Білорусі.
Про неабияку обдарованість учнів засвідчує і те, що в класі поетики невзабарі виросли свої поети, а в 1705 році А.Стиховський видає "Зерцало от писанія божественного", в якому було зібрано твори учнів колегіуму. У цій книзі, зокрема, зазначалося, що писано її "од неопоетів колегіуму Чернігівського", тобто нові поети відрізняли себе від старих, кола Лазаря Барановича. Розквітнув талант і архієпископа Іоанна Максимовича. Серед найкращих його книг - "Алфавіт", "Богородице Діво", "Театрон". Окрім релігійних, він розробляв чимало світських тем. У другій половині XVII сторіччя колегіум перетворився в рядовий духовний навчальний заклад. Бракувало вчителів, в результаті чого було скорочено кількість предметів, явно знизився викладацький рівень.
Багаті, впливові люди для своїх дітей наймали іноземних вчителів, окремі з них здобували освіту за кордоном.
Після закінчення колегіуму діти багатих продовжували здобувати вищу освіту в Московському університеті, а простих козаків і міщан '"уходили на светскую службу, занимали разные должности в казацких полках или канцеляриях". У 1776 році в колегіумі залишилися здебільшого діти духовенства.
Навчальний заклад було реорганізовано в духовну семінарію, яку перевели в будинок Полуботка в Застриженні. В колегіумі навчався Г.С.Винський - український і російський письменник, перекладач. Був зловмисно звинувачений у карному злочині і відправлений на довічне заслання в Оренбурзький край. У своїх творах він викривав політику Катерини II та її фаворитів, засуджував кріпосницькі порядки, свавілля можновладців. Серед вихованців колегіуму - Данило Самійлович Самойлович (справжнє прізвище - Сушковський), який згодом став українським лікарем, основоположником вітчизняної епідеміології, членом 12 іноземних академій наук.
Після Чернігівського колегіуму Самойлович здобував освіту в Київській академії, Петербурзькій медичній школі та Страсбурзькому університеті. В Лейденському університеті захистив дисертацію з питань хірургії та акушерства. Самойлович брав участь у війні з Туреччиною. В одному з боїв, кола впав скошений кулею полководець Олександр Суворов, Самойлович під градом куль, ризикуючи власним життям, подав допомогу пораненому. Представляючи до нагороди Самойловича, великий полководець підкреслив, що він "поставил на ноги полки".
Сам будинок колегіуму при неодноразових реконструкціях зазнав певних змін. Ще у XVIII ст. кафедральний Борисоглібський монастир, де містився колегіум, за часів правління Катерини II був ліквідований і приміщення, в якому розміщувалися основні класи, до нашого часу не збереглися. Залишилися тільки монастирська трапезна і дзвіниця, побудована на кошти Івана Мазепи. У трапезній, зокрема, функціонував клас філософії. Заняття відбувалися між трапезами і молитвами. У 1889-1891 рр. із західного фасаду було прибудовано ґанок.
У роки Великої Вітчизняної війни згоріли всі дерев'яні конструкції. В 1952-54 рр. за проектом архітекторів М.Михайловського і М.Годенко трапезна і дзвіниця колегіуму були реставровані. Під час робіт реставратори випадково натрапили на керамічну дошку розміром 51 х58 см з гербом гетьмана і написом: "Сей храм создань Божием благословением и прещедрьім даянием и иждивением от ясневельможного пана Иоанна Мазепы славного войск Российских гетмана. Над тысяща в симсотном року здать начася и втором поспишеством божим скончася".
Керамічна дошка була обрамлена рослинним орнаментом, що засвоїм стилем нагадував орнамент гравірованих заставок алфавіту, віддрукованого 1702 року в Чернігівській друкарні. Зараз у колишньому приміщенні колегіуму міститься архітектурно-історичний заповідник, працює постійно діюча виставка "Мистецтво Чернігівщини у XVII - початку XX століття".
"Кавказ" чи московська слобідка
З другої половини XVIII століття ця місцевість носила назву Московська слобода. Вона була заселена переважно родинами солдат Московського гарнізону, які несли службу в Чернігівській фортеці на Валу. У путівнику, датованому 1912 роком, значиться: "При в'їзді в місто з правого боку лежить передмістя "Кавказ", так звана Московська слобідка, заселена рибалками та іншою міською біднотою. Під час весняної повені зрідка "Кавказ" заливається водою, тому деякі будинки тут збудовані на сваях".
Пізніше це поселення назвали "Кавказ". Сьогодні на вустах жителів і гостей міста така назва викликає хіба що іронічну усмішку. І, певне, мало хто з чернігівців знає, чому так іменується цей мікрорайон. А для такої назви свого часу були досить історичні підстави.
У 1817 - 64 рр. велися воєнні дії, пов'язані з приєднанням царською Росією Чечні, Гірського Дагестану та Північно-Західного Кавказу. Наприкінці двадцятих років XIX століття в Чечні й Північному Дагестані розгорнувся визвольний рух, на чолі якого з 1834 року став Шаміль. 3-й імам Дагестану й Чечні (до 1859 р.)
Невдовзі після закінчення Кримської війни російський уряд направив на Кавказ двохсоттисячну армію. У 1859 році Шаміль вимушений був здатися. Його вислано до Калуги. Помер 1871 р. по дорозі в Москву, в Медині (Аравія). 1864 року російські війська розгромили горців - в урочищі Кбааду, частину військ було взято у полон.
У середині XIX століття царські власті вислали за межі Кавказу полонених горців. Окремі з них поселилися в Чернігові у пониззі стародавнього Дитинця. На початку XX століття тут було всього чотири вулиці: Другий провулок Кавказу (тепер вулиця Крайня), Перший провулок Кавказу (вул.Деснянська), Підвальна і Бидлогінна (Нова). Остання отримала назву від того, що по ній ганяли худобу (бидло). Пролягає від вул.Підвальної до вул. Крайньої. Історики вважають, що виникла вона в середині XVII сторіччя після того, як тут розмістився гарнізон московської залоги.
Згідно з царськими грамотами, земля була "дарована" чернігівцям як вигін для випасання худоби. Після Бидлогінної вулиця носила назву Вигінної. Через деякий час землі Московської слобідки дума здавала в оренду, а наприкінці XIX сторіччя прийняла рішення продавати орендовані та вільні ділянки всім бажаючим. У 1919 році вулиця отримала назву Нової. Забудована індивідуальними житловими будинками. До нашого часу збереглися споруди, зведені наприкінці XVIII - XIX ст. Коли розливається Десна, проїжджа частина вулиці опиняється під водою.
Підвальна вулиця була прокладена наприкінці XIX ст. Вона розпочинається від проспекту Миру і прямує до Валу. На початку XX ст. поряд з'явилися гавань і пристань, після війни значна частина вулиці відійшла під судноремонтні майстерні. Тепер вона доходить до вулиці Горького. У 1983 році розпочалося будівництво нового річкового вокзалу. Кілька будинків знесли. Підвальна вулиця забудована одноповерховими житловими будинками.
Наприкінці XIX сторіччя в районі "'Кавказу" мешкала родина Михайла Коцюбинського. Ось що записано у спогадах Ірини Михайлівни: "У 1897 році, влітку, Михайло Коцюбинський разом з Вірою Устимівною прибули в Чернігів, зупинилися у подруги дружини Феодосії Степанівни Шкуркіної, яка працювала в сирітському будинку і мешкала по Петербурзькій (Молодчого). Невдовзі вони почали підшукувати квартиру. їм пощастило домовитися із власником будинку Липницьким, який мешкав по Старостриженській в районі місцевості, що йменувалася "Кавказ", а невдовзі перевезли з Вінниці і родину - сліпу маму Гликерію Максимівну, хвору сестру Лідію Михайлівну та семимісячного сина Юрка.
Однак губернатор Андрієвський з певних причин не затвердив Коцюбинського на посаді завідувача книжкової комори земства. Оскільки іншої вакансії не було, Коцюбинський виїхав до Житомира, у лютому 1 898 року він знову повернувся до Чернігова. Нарешті йому пощастило влаштуватися на посаду діловода губернської земської управи. Невдовзі у будинку Липницьких, де мешкала родина Коцюбинських, народилася дочка Оксана".
Цей район міста забудований одно - і двоповерховими будинками.