Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Золотарство на Чернігівщині
Виготовлення прикрас, предметів побуту та культу з дорогоцінних металів (золота, срібла), нерідко оздоблених коштовними каменями, перлами, кольоровим склом. З часів Давньої Русі відомі золоті вироби, оздоблені барвистими перегород частими емалями (колти, намиста діадеми), речі, виконані в техніці черні. Унікальною пам'яткою є срібні оправи турячих рогів 10 ст. з Чорної Могили біля Чернігова. Вироби ювелірного періоду Київської Русі, як правило, анонімні.
У 14-16 ст. значним осередком став, зокрема, Чернігів.
Справжнього розквіту золотарства на Чернігівщині досягло в 17-18 ст. У цей час виникли нові центри золотарства: Переяслав, Стародуб, Ніжин, Глухів, Батурин, Ромни, Новгород-Сіверський, Полтава, Козелець, Остер, Конотоп, Короп, Погар, Березна, Миргород, Кременчук та інші. Зявляється ціла плеяда уже відомих визначних майстрів художньої метало пластики, які ставили на виробах своє ім'я та прізвище.
Підписи є на виробах 18-19 ст., але рідше. У 17-18 ст. на Чернігівщині жили й працювали: у Сосниці - Маритиненко Золотар (1666), у Козельці - Сафронов Григорій (1666), у Мені - Радков Орт юшка (1682), Давид Золотар (1723, 1760), Конесаров Йосиф (1786), Коркасевич Петро (1786), Франціїв Петро (18 ст.), Шнурчевський Федір (1786), у Новгород-Сіверському - Амвросій (1695), Авдєєв Іван (1754), Ярцевський Антін (1730), у Чернігові - Іван Золотар (1767), Курбатов Мирон (1786), Кучерявий Стефан (1739-52), Семен Золотар (1767), Федір Золотар (1768). Більшість золотарів походила з міщан, незначна частина - з козаків і духівництва.
Окремі золотарі були в монастирях. Так, у 1739-52 у Єлецькому Успенському монастирі в Чернігові жив і працював Стефан Кучерявий, який виробляв різний срібний посуд та оздоблював золотом і сріблом зброю.
Золотарі мали свої самостійні цехи або об'єднувалися з майстрами інших споріднених спеціальностей. Майстри-золотарі, незалежно від того, входили вони до цеху чи ні, мали підмайстрів та учнів. Золотарі виготовляли найрізноманітніші вироби - срібний столовий посуд, золоті і срібні предмети церковного вжитку, різні побутові прикраси, оздоблювали зброю та військове спорядження. Робота, як правило, виконувалася на замовлення.
Панівним був рослинний орнамент. Зокрема чернігівські майстри широко використовували рослинні мотиви місцевої флори, причому в рослинних орнаментах часто вживалися вінкові плетива, густо всіяні плодами винограду й перев'язані стрічкою. Такі вінки використовувалися для обрамлення середників, наріжників та інших клейм з сюжетними композиціями.
Людські постаті тут звичайно подавали по дві, три, а часто й більше фігур. Бордюри, зокрема в оправах книг, обрамлювалися вінками з дубового листя. Простір між сюжетами заповнювався травяним орнаментом у вигляді тонкого виткого стебла з бутонами стилізованих квітів, характерними для місцевої флори Чернігівщини. Золотарі здебільшого працювали в техніці карбування.
Дуже рідко зустрічається прорізний орнамент. Майже у всіх випадках рослинний орнамент карбувався на суцільній блясі. У чернігівському історичному музеї зберігається п'ять анонімних срібних оправ 2-ї половини 17ст., які мають оригінальні вирішення. За розмірами вони невеликі і майже однакові.
За композицією та характером оздоблення дуже близькі між собою, проте кожна з прикрас має й свої, особливі, риси. Золотарство протягом усієї історії свого розвитку перебувало в тісному взаємозв'язку з іншими видами мистецтва. Колекції виробів золотарів зберігаються в Музеї історичних коштовностей України, Полтавському художньому музеї, Чернігівському історичному музеї.
Земська губернська управа
Наприкінці XVIII - початку XIX століть (близько 1814 року) на розі теперішніх проспекту Миру і вулиці Шевченка споруджено двоповерхове приміщення губернської земської управи - постійно діючого органу місцевого самоврядування.
Згідно з положенням про губернські і повітові земські установи з 1 січня 1864 року земські управи поділилися на губернські і повітові. їх обирали земські збори строком на три роки. До складу, як правило, входили голова і члени управи, здебільшого представники дворян та буржуазії. Чернігівська губернська земська управа вирішувала господарські і культурно-освітні питання, утримання громадських будинків, що належали земству, тощо.
У 1908-1910 роках впритул до цієї споруди з півдня по вулиці Святославській (проспект Миру),прибудовано новий триповерховий будинок у стилі неокласицизму.
У 1935-1937 рр. за проектом архітектора А.М.Касьянова надбудовано третій поверх і обидві споруди з'єднала виразна лінія карнизу з таким же ритмом пілястр.
Німецько-фашистські варвари під час бомбардування міста у серпні 1941 року зруйнували приміщення. А на світанку 21 вересня 1943-го, коли війська визволили Чернігів, над будинком облвиконкому знову замайорів червоний прапор.
У 1946-1950 рр. за проектом інженера А.А.Левицького будинок, який складався з двох різночасових споруд-корпусів, було відновлено. При реконструкції зодчі подбали про збереження балкона над кутовим входом, з якого у 1934 році перед трудящими міста виступав Григорій Петровський.
На стінах будинку, облдержадміністрації прикріплено три меморіальні дошки. Вони повідомляють про те, що в колишній губернській земській управі працювали українські письменники Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Борис Грінченко.
З 1898 по 1901 рр. Михайло Коцюбинський перебував на посаді діловода.
Водночас брав активну участь у громадсько-політичному житті міста: пропагував революційну літературу, збирав кошти на допомогу політв'язням, писав художні твори, в яких широко передавав революційні настрої трудящих мас.
Після закінчення 1868 року Ніжинського юридичного ліцею в губернському правлінні на посаді помічника діловода працював білоруський поет-демократ Ф.К.Богушевич.
З 1876 по 1879 рік у губернській земській управі на посаді мирового судді працював український живописець і скульптор Іван Рашевський. У 1877 році він був обраний дійсним членом губернського статистичного комітету. Рашевський брав також участь у діяльності культурно-освітнього товариства "Освіта".
Володимир Самійленко в губернській земській управі працював з 1893 по 1900 рр. Службову роботу поєднував з творчою - редагував "Земский сборник". Його перу належать ряд поетичних і драматичних творів, написаних за чернігівського періоду життя. Свого часу схвально відгукнувся про нього визначний майстер художнього слова, український письменник Іван Франко: "Нема такої народної болячки, яка б не збудила відгуку в його серці, яка б у тім чудотворнім серці не скристалізувалася в ясну перлину - правдивої поезії".
Письменник, вчений і громадський діяч Борис Грінченко працював у губернській земській управі (з 1894 по 1902 рр.) спочатку на посаді діловода, а потім на посаді секретаря. Багато зусиль доклав у справі видавничої діяльності. 1894 року заснував видавництво для випуску популярної, наукової і белетристичної літератури для народу. У Чернігові він видав 50 назв книг тиражем 200 тисяч примірників. Серед них--твори Тараса Шевченка, Павла Грабовського, багато науково-популярної літератури. Разом з Михайлом Коцюбинським у 1900 р. Борис Грінченко видрукував альманах "Хвиля за хвилею".
Досі не втратив наукової цінності і словник української мови Бориса Грінченка. Крім літературної творчості, видавничої діяльності, він займався і громадською роботою - впорядковував музейні експонати, які подарував чернігівському земству поміщик В.В.Тарновський.