Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Антонієві печери
У 1967 році Антонієві печери увійшли до складу Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника, а з 1968 року частково відкриті для відвідувачів як музей. їх виникнення пов'язано з іменем монаха Антонія, який народився в Любечі 983 року.
З дитячих літ він сторонився людей, любив самітність. Через деякий час Антоній залишив рідних і поблизу Любеча викопав печеру, в якій і почав жити. Трохи згодом дістався гори Афон, де постригся в монахи. Опісля у 1013 р. Антоній поселяється в Києві на Берестовій горі і засновує монастир під іменем Києво-Печерської лаври.
Саме Антоній приніс до Києва медичні знання, ліки, медичну літературу, організував першу медичну допомогу. Посварившись з київським князем Ізяславом Ярославичем, Антоній прибуває в Чернігів і спочатку поселяється на Єлецькій горі, потім "возлюби Болдині гори, викопав пещеру, ту ся всели", чим самим заклав основу для монастиря. Поряд з печерами згодом виросла церква, яку нарекли Іллінською. Вхід до печер, в яких жили Антоній і монахи, розпочинався в церкві. Щоб оглянути їх, треба спуститися в підземний склеп. Зліва – міститься печера Антонія. Заглиблюючись, вхід веде до церкви Феодосія.
Принагідно зазначимо, за своїми великими розмірами це єдина в Україні печерна церква. їй бракує аналогів навіть у Київських печерах. Третя церква невелика за розмірами і міститься в глибині печери. Неподалік її знаходиться мала печера із заглибленням для столу і ліжка. Свого часу вона слугувала келією для Антона Печерського. Вузький коридор веде до кухонної печі: тут готувалася їжа. Три церкви, що повернені вівтарем на схід, не мають ні башт, ні вікон. У 1072 році Антоній Преподобний знову повернувся до Києва. Однак подвижницьке життя в Іллінських печерах не згасало, навпаки - монахи продовжували їх рити в різних напрямках.
З часом в Болдиних горах склався багатоярусний архітектурно-просторовий підземний комплекс. Загальна довжина досліджених печер і підземних споруд становить понад 300 метрів, а максимальна глибина - 12 метрів. Тут міститься найдавніший ярус. На Другому ярусі – церкви Антонія і Феодосія. До речі, остання – найбільша за розмірами, її висота - 8,4 м. на третьому – каплиця з похованнями, четвертому – церква Миколи Святоші та келія Антонія печерського. Під час досліджень, які проводилися в останні роки, були виявлені невідомі частини печер і старовинні написи на них. У XVII сторіччі печери були відновлені і капітально відремонтовані. У XIX сторіччі в церквах Антонія і Феодосія встановили печі, які облицювали білими кахлями. Одна з них збереглася в церкві Феодосія.
До 1918 року печери використовувалися як частина діючого монастиря. У роки Великої Вітчизняної війни Антонієві печери для багатьох чернігівців служили надійним бомбосховищем. Іллінська церква, побудована в XII сторіччі, - одна з видатних пам'яток архітектури. її особливість і унікальність полягає в тому, що це єдиний на Лівобережній Україні безстовпний одноапсидний храм. Іллінська церква до 1649 року була однобаштовою, під час капітального ремонту її розширили і прикрасили ще двома.
З Іллінською церквою пов'язаний чудовий пам'ятник живопису – ікона "Ильинская богоматерь", яку виконав 1658 року Григорій Лубенський. При спорудженні Іллінської церкви стародавні зодчі подбали про гармонійну відповідність будови з довколишнім ландшафтом. Вона органічно вписалася в мальовничий пейзаж і є його невід'ємною частиною. Найдавніший ярус розташований на глибині 12 метрів. На другому ярусі містяться церкви Антонія і Феодосія (найбільша за розмірами, її висота – 8,4м), на третьому ярусі – каплиця з похованнями, на четвертому – церква Миколи Святоші та келія Антонія Печерського. Дослідження останніх років виявили досі невідомі частини печер і старовинні написи на них. Антонієві печери розташовані на вулиці Гліба Успенського №33.
Аптеки
Перші документальні відомості про наявність Аптек на Чернігівщині відносяться до 1740. У Чернігові першу аптеку відкрито 1782.
У 1914 в Чернігівській губернії налічувалося 57 приватних, 4 земські та одна Аптека Червоного Хреста. В них працювало 98 фармацевтів і 59 учнів. На Чернігівщині, за свідченнями О.Ф. Шафонського, налічувалося 76 дикоростучих і понад 20 культивованих лікарських рослин, які вирощувалися в садах та на городах (лаванда, цикорій, аніс, м'ята, шалфей, тмин, рута, селера, майоран та ін.). Всі вони заготовлялися Аптеками і використовувалися як сировина для виготовлення різних ліків. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції націоналізовано 51 аптека. 1919 в аптеках Чернігівщини працювало 59 фармацевтів, 1921 - 79 фармацевтів і 100 практикантів. Того ж 1921 - відкрито річні курси для аптечних практикантів у Чернігові та Ніжині.
1920 створено губернський аптечний склад, а при ньому галеновий відділ, що служив основою для організації згодом галено-фасувальної лабораторії та фармацевтичної фабрики. 1929 почала діяти хіміко-фармацевтична лабораторія при окружній лікарні. 1930 створено обласне аптечне управління для керівництва роботою 54 госпрозрахунковими аптеками, 14 аптечними магазинами, хіміко-фармацевтичною лабораторією, аптечним складом.
Напередодні Великої Вітчизняної Війни 1941–45 діяли 33 міські і 65 сільських аптек, 346 аптечних пунктів, 2 склади. Після визволення Чернігівщини від німецько-фашистської окупації було відроджено зруйноване аптечне господарство.
1945 вже діяло 76 аптек, 404 аптечні пункти, де працював 181 фахівець з вищою і середньою фармацевтичною освітою. У наступні 20 років відкрито 109 нових аптек. У Чернігові збудовано нові приміщення обласного аптечного складу та контрольно-аналітичної лабораторії, приміщення для 70 аптек області.
З 1975 почалася організація спеціалізованих аптек: готових ліків, лікарських трав, дитячих. 1986 відкрито велику міжлікарняну аптеку в Чернігові, почало діяти одно з перших в країні виробниче обєднання "Аптечний склад фармацевтична фабрика" .
Аптечна система 1986 мала 206 аптек, 777 аптечних пунктів. Працювало 980 фармацевтів.
Арієпископа дім
Неподалік Спаського і Борисоглібського соборів та Колегіуму в оточенні крислатих дерев видніється двоповерховий горизонтальний будинок. Фасад прикрашає шестиколонний портик з капітелями іонійського ордера, над яким застиг суворий і урочистий трикутний фронтон. Будинок споруджено 1780 року у стилі класицизму для чернігівського архієпископа.
За традицією його звели на тому місці, де в давні часи стояло житло чернігівського архієпископа. Оскільки будинок входив до складу Борисоглібського монастиря, головний фасад знаходився із заходу.
"План будинку простий, – зазначається в одному з видань. – Це прямокутник з двома короткими виступами – ріолітами по боках (планування "покоєм") подібно до будинку губернатора, всередині розділений стінами по коридорній системі. Фасади прикрашені ритмом лопаток – пілястр та скромними наличниками вікон і простим з невеликим виносом від стіни карнизом. Східний фасад до початку XIX сторіччя прикрашав своєрідний бароковий ґанок зі сходинками, що спускалися з другого поверху плавними півколами". 1803 року після передачі будинку архієпископа під "губернского города присутственные места", за проектом архітектора А.Карташевського приміщення було реконструйоване. Пандус і галерею, які містилися на західному боці, розібрали, двері головного входу на другому поверсі замінили на вікно.
Головний вхід із західного перемістився на східний з боку нового майдану. На місці розібраного ґанку було споруджено шестиколонний портик. Між колонадою і фасадом залишили місце для під'їзду кінних екіпажів. Завдяки відступу на фоні фасаду чітко вирізняються білосніжні колони. У приміщенні свого часу містилася друкарня і редакція газети "Черниговские губернские ведомости". її перший номер вийшов у 1838 році. У газеті співробітничали і на її сторінках друкувалися письменник і етнограф Олександр Шишацький-Ілліч, історик Олександр Лазаревський, поет Леонід Глібов, фольклорист і етнограф Опанас Маркевич, дворянський історик, знавець історії України Микола Маркевич, етнограф буржуазно-ліберального напрямку Петро Єфименко, фольклорист Микола Білозерський. журналіст Олександр Тищинський та інші.
У 1919 році в будинку містився перший губернський комітет Комуністичної партії України. Біля центрального входу у 1972 році встановлено меморіальну дошку. Губревком було створено на першій губернській партійній конференції, яка відбулася 14 січня 1919 року. Його очолив активний учасник революційного руху. учасник штурму Зимового палацу Юрій Коцюбинський. У травневі дні 1919-го, коли активізувала свої дії банда Григор'єва, було створено "Штаб-5", який також очолив Коцюбинський. Згодом його призначили головою Комітету оборони для боротьби з денікінською навалою.
Потім Юрій Коцюбинський – на керівній роботі в Полтавському губкомі КП(б)У, на дипломатичній роботі в Австрії і Польщі. З 1930 року – заступник голови, з 1934 – голова Держплану і заступник голови Раднаркому УРСР. Був членом ВУЦВК. Репресований і розстріляний у 1937 році. Після громадянської війни в будинку містилися різні установи, в тому числі цукротрест, тимчасово-військова частина. У 1941 році під час нальотів фашистської авіації ворожа бомба влучила в будинок, і він згорів. В післявоєнні роки його відбудовано. Зараз у ньому – обласний державний архів, розташований на вул. Мстиславській, 2. У сховищах зберігається понад вісім тисяч одиниць фондів, один мільйон 450 тисяч справ, починаючи з XVII століття. З дореволюційних фондів сьогодні великий інтерес викликають документи колишнього чернігівського цивільного губернатора, губернського правління, органів поліції, суду і прокуратури, фінансово-податкових установ і банків, закладів освіти. Зберігаються унікальні листи Тараса Шевченка, Михайла Глінки, Михайла Кутузова, автографи багатьох видатних діячів, письменників, науковців. Багата і науково-довідкова бібліотека, на полицях якої близько десяти тисяч книг.
Серед найбільш цінних видань – книги XVII – XVIII сторіч, видання надруковані кирилицею, латинською мовою, гражданським шрифтом, церковний пісенник, написаний крюками (знаменами). Цікаві в художньому і поліграфічному виконанні "Апостол" (1630 – 1632 рр.), "Библия сиречь книги священного писання Ветхого и Нового Завета" (1756р.) з суперекслібрисом Петра Сумарокова, "Ядро хронологическое истории всемирной от начала света до кончини Екатерины II". Зберігаються твори Володимира Леніна, видрукувані ще за життя.
Арка Тріумфальна
Ці споруди, як правило, зводилися на честь видатних подій і лише іноді – на честь видатних людей. Арки являли собою монументальні брами з одним або трьома арковими отворами, котрі прикрашали скульптурами, рельєфами й пам'ятними написами.
З історії відомо, що перша Тріумфальна арка виникла в стародавньому Римі – арка Тія (81). Потім пішли подорожувати по Європі – в Парижі (1806), Москві – Тріумфальна брама (1827-34), Петербурзі – Нарвська тріумфальна брама (1833). Перша споруда такого плану з'явилася на чернігівській землі 1787 року, її звели в Новгороді-Сіверському у зв'язку з проїздом через місто імператриці Катерини II.
У Чернігові свого часу було встановлено чотири Тріумфальні арки: неподалік Красного мосту, на розвилці доріг, що вели на Київ і Любеч, через річку Кордиківка і при в'їзді в Чернігів з боку Києва. Тріумфальна арка, стояла по вулиці Шосейній (нині проспект Миру) між Валом і сквером, що прилягає до Катерининської церкви. Чернігівська арка не вирізняється особливою помпезністю, навпаки – вона дуже проста і скромна – має лише один арковий отвір.
З часом арка під впливом атмосферних явищ почала псуватися, втрачати своє первісне обличчя. Коштів на ремонт у місцевих властей, очевидно, бракувало. Та, власне, як і всі інші, вона почала втрачати свою історичну цінність. Коли її знесли, достеменно встановити не вдалося, але на початку сторіччя арки вже не було. її зображення можемо побачити лише на старих чернігівських листівках, які дійшли до наших днів. Там, де колись вона стояла, пролягла асфальтова магістраль. З одного боку, як і в прадавні часи, знаходиться Вал, з іншого – сквер з погруддям Фрунзе.
Під цією аркою свого часу проходили гості Чернігова – досить великі і поважні люди – адже стародавнє місто полюбляли відвідувати навіть російські царі. У 1706 році, щоправда, тоді ще не було Тріумфальної арки. Чернігів відвідав Петро І. А прибув він сюди з Гомеля. На ночівлю зупинився у маєтку полковника Полуботка. З нагоди перебування царя у кафедральному соборі було відслужено молебень.
У січні 1787 року у Чернігові побувала імператриця Катерина II. Вона пробула одну добу і відстояла молебень. Князю Потьомкіну так сподобався мелодійний дзвін церкви Іоанна Богослова, що він наказав зняти дзвін і везти його поперед себе. Дзвін везли доти, доки князь раптово не помер. Після цього його відправили до Чернігова, але, на жаль, дзвін до наших днів не зберігся.
Зустрічав Чернігів Павла І 7 жовтня 1781 року, коли той ще був тільки спадкоємцем. Зупинився він у заміському архієрейському будинку, побував у храмах. А на честь цих відвідин у Чернігові збудували Тріумфальну арку. Цього ж року місто відвідав майбутній імператор Олександр І разом з братом – великим князем Костянтином Павловичем. Після цього Олександр І ще двічі наносив візит до Чернігова.
Двічі побував у місті над Десною – 1837 і 1852 рр. – Микола І. За останнім разом імператору сподобався зразковий порядок у Чернігові. Цивільному губернатору генерал-майору Гессе було підвищено звання до генерал-губернатора.
Під час своєї поїздки за кордон у Чернігові побував і Олександр II. Це було 7 жовтня 1857 року. Цар. звичайно, не підозрював, що в цьому місті через десять років навчатиметься його майбутній вбивця Микола Кибальчич. У 1895 і 1911 роках місто відвідав цар Микола II. Прибув він з Києва пароплавом "Головачов". На Соборній площі царя вітали близько десяти тисяч чернігівців. , Неподалік Тріумфальної арки у сквері чернігівці встановили пам'ятник імператорам Олександру II та Олександру III. Згодом вони були знищені більшовиками.
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я