Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Інститут фізметодів лікування
1912 року за проектом інженера І.Якубовича у Чернігові з північно-східного боку колишньої Олександрівської площі з'явилося муроване, двоповерхове приміщення. Це був будинок чотирикласної народної школи. Центральний вхід прикрашав чотириколонний портик доричного ордеру, на який спирався балкон. Фронтон було споруджено у стилі бароко, на другому поверсі встановили шестигранні вікна. Своєрідний вигляд українського народного стилю надавали споруді ліпний та орнаментальний декори.
1923 року у цьому приміщенні відкрився Інститут фізичних методів лікування імені Воровського - всеукраїнська медична установа. Організатором та керівником виступив місцевий лікар Р.Караєв. Медична ситуація на той час у Чернігові, прямо скажемо, була критична. Того року у Чернігові померло 586 осіб, чоловіків - 58,6 відсотка, в тому числі від заразних хвороб - 176 (30%). Що прикро, смерть вибирала наймолодших - до 19 років померло 32,8 відсотка. Особливо активізувала свій напад на людей така страшна недуга, як туберкульоз.
Тому відкриття нового медичного закладу було, як ніколи, доречне. Згідно зі статистикою у 1925 року в Інституті на лікуванні перебувало 1212 осіб, 872 з них одужали або виписались зі значним поліпшенням стану здоров'я. Тут лікувалися не тільки чернігівці. Сюди прибували хворі за направленням Наркомату охорони здоров'я СРСР з 12 округів. Особливо цей оздоровчий куточок облюбували шахтарі Донбасу.
У стаціонарному відділенні було 55 ліжок, курс лікування тривав півтора місяця. Хворі приймали ванни загальні та місцеві, вкутування, душ "Шарко", а також дощовий і шотландський душі, ванни - кисневі, вуглекислі, медикаментозні, гідроелектричні. Лікували також глиною. Цю процедуру вперше в Радянському Союзі запровадили саме в Чернігові.
В Інституті лікували хворих на захворювання серцево-судинної системи, порушення всіх видів обміну речовин, захворювання крові, хвороби суглобів, захворювання нервової системи, периферійної нервової системи, жіночих статевих органів. Хворих лікували досвідчені, висококваліфіковані лікарі - невропатолог Кільчевська, терапевт Ковальський, гінеколог Іванов, хірург Маслов
Путівка на стаціонарне лікування коштувала 125 карбованців, членам профспілок - 95, амбулаторне лікування - З0 карбованців. Оздоровчий заклад користувався настільки великою популярністю, що місць, як на амбулаторному так і стаціонарному відділеннях, не вистачало. З 1931 року Інститут фізметодів був затверджений, як всеукраїнський курорт. Додатково було виділено палати у приміщенні колишнього будинку губернатора. Кількість стаціонарних ліжок збільшили до 300. Крім цього, обслуговували і амбулаторних хворих. Роботу було організовано у дві зміни. Розпочиналася вона о 7.00 ранку. У 1933 році в Інституті пройшли лікування 2725 хворих, за дев'ять місяців 1934 року - 3544, з них 1591 - на стаціонарі. Що цікаво, тут вперше в СРСР було застосовано грязелікування.
Встановили сучасні, на той час, фізіотерапевтичні апарати, серед них такі рідкісні, як струмінь Ледюка, застосовувались конденсаторні розряди. Кількість апаратури з року в рік збільшувалася. За період з 1931 - 1934 рр. було придбано 27 фізіотерапевтичних одиниць. У Чернігові вперше застосували спосіб лікування, запропонований центральними медичними інститутами, - лікування сіркою і парафіном. Практикувалася також грязегальванізація. На жаль, 26 січня 1935 року Інститут закрили, а головний лікар Р.Караєв вибув до Одеси. Та 1 червня ц.р. здравницю знову відкрили, але вже зі стаціонаром тільки на 17 чоловік для працівників радянських і партійних органів. Амбулаторно ж отримували лікування всі жителі міста, які мали в цьому необхідність.
З 1939 року і до початку Великої Вітчизняної війни Інститут фізметодів лікування очолював лікар Д.Фрідбург. У цей період функціонував фізіотерапевтичний стаціонар на З0 ліжок, а також відпускалися процедури амбулаторним хворим.
У 1950 році у приміщенні колишнього Інституту організували фізіотерапевтичне відділення обласної лікарні, яке функціонувало до 1966 року, а потім його передали місту, оскільки обласна лікарня справила новосілля.
У цьому приміщенні до 1978 року містилася третя поліклініка, потім сюди переїхала перша. У зв'язку з тим, що у місті була відкрита лікарня №2, в якій почало функціонувати фізіотерапевтичне відділення, кількість лікувальних кабінетів різко зменшилась.
Із історії декотрих будинків
Костянтинівський парк на Валу. Так він був названий наприкінці XIX століття у зв'язку з приїздом великого князя Костянтина Миколайовича - особи нічим не примітної. Тепер - Центральний парк культури і відпочинку ім.М.М.Коцюбинського. Його було закладено після 1845 року на місці Дитинця і Чернігівської фортеці.
Спочатку очистили територію від старих будівель, вирівняли грунт, розбили алеї, висадили дерева. Оскільки вони довго не приживалися, наприкінці вісімдесятих років XIX століття парк здали в оренду одному підприємцю, аби він посадив нові дерева і звів огорожу. Однак міська дума невзабарі розірвала угоду і сама почала впорядковувати парк. У XIX столітті, згідно з планами 1803,1805,1834 і 1861 рр. перебудови Чернігова перепланування провадилися на центральних вулицях і кварталах. Виростали двоповерхові будівлі, котрі зводилися на кошти місцевої знаті, споруджувалися готелі, серед яких найбільш відомі - "Царьград", Бадаєва, Олексан-дрівський. Одним із головних завдань регулярних планів було формування центральної частини міста.
Перший такий проект розглянуто в Петербурзі 1786 року. Його подав тодішній генерал-губернатор Рум'янцев-Задунайський. Згідно з цим планом знищувалася стародавня мережа вулиць. Нові мали пролягти дотично до архітектурних споруд Дитинця.
Замість укріплень "Окольного міста" і Передгороддя передбачалася простора еспланада, тобто вільне від забудови місце. У цьому плані паралельно з Дитинцем 1805 року пролягла вулиця Преображенська. З кінця XIX століття вона носила назву Бульварна. 3 1911 - Царська - від вул.Шосейної до вул.Пушкіна. Перейменована 1919 року на вул. Карла Маркса.
У 2001 році їй знову повернуто старовинну назву - Преображенська. Вулиця забудовувалася тільки з північного боку одноповерховими дерев'яними спорудами. На початку двадцятого століття на розі Преображенської і Гончої (нині Горького) за проектом архітектора Д.В.Савицького споруджено Будинок реального училища. Будинок двоповерховий, мурований, Г-подібний у плані. У ньому поєднувалися композиційні прийоми класицизму і декоративні засоби, які були властиві архітектурі модернізму кінця XIX - початку XX ст.
За реальним училищем (містилися жіноче і ланкастерське (за методом навчання) початкові училища. Самі приміщення не збереглися.
Із старовинних споруд уцілів лише одноповерховий житловий будинок, який стоїть на розі Преображенської і Горького. У ньому в різні роїси містилося жіноче училище, згодом його реорганізували в гімназію. Потім у цьому будинку функціонувала громадська бібліотека, засідала губернська архівна комісія, членом якої був Михайло Коцюбинський, згодом тут містилися відділення державного банку, інші установи.
У роки Великої Вітчизняної війни майже всі будинки згоріли. Після визволення Чернігова на місці згарищ виросли нові споруди. На місці готелю у тридцятих роках спорудили чотириповерховий житловий будинок з аптекою, який і зберігся до наших днів.