Історія Чернігівщини
А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я
Будинок Філармонії
Будинок Миколаївського єпархіального братства споруджено у 1911-12 рр. на розі вулиць Шосейної (тепер проспект Миру) і Миколаївської (Карла Лібкнехта), неподалік стародавнього Дитинця.
Приміщення цегляне, триповерхове, складного плану. Фундамент облицьовано гранітними плитами. Вікна першого і другого поверхів напівциркульні, третього - прямокутні. На першому поверсі тепер - просторе фойє, другому - прямокутний зал. Будівля зведена в неоруському стилі, який був досить популярний на зламі XIX і XX століть. У загальний об'єм увійшла зведена 1870 року каплиця на честь Олександра Невського.
Наприкінці 1919 - початку 1920 рр. у будинку містився губполітвідділ та військово-політичні курси для командирів Червоної Армії. Потім було відкрито Будинок освіти імені Карла Лібкнехта, який водночас слугував міським клубом для трудящих. У ньому досить часто влаштовувалися концерти, мітинги, на яких з доповідями про поточний момент і становище на фронті, продовольчу кризу і оборону Радянської влади, внутрішнє і військове будівництво виступали члени уряду Української РСР, які складали раду робітничо-селянської оборони, що містилася тоді в Чернігові. Це - Антон Бубнов, Клим Ворошилов, Дмитро Мануїльський, Григорій Петровський, Микола Скрипник, Юрій Коцюбинський, Євгенія Бош. У січні 1934 року тут відбулася перша обласна партійна конференція, в роботі якої взяв участь Григорій Петровський.
З 1932 й до Великої Вітчизняної війни в будинку працював Чернігівський український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка. У 1941 році під час німецько-фашистських бомбардувань приміщення було зруйноване. У післявоєнні роки його відновили. Над колишньою каплицею надбудували третій поверх.
З 1944 року у приміщенні працювала обласна філармонія. У її складі - Чернігівський народний хор, камерний оркестр, вокально-інструментальний ансамбль "Стожари", фольклорний ансамбль "Циганські наспіви", дві музично-акторські групи, камерна група з участю заслуженого артиста УРСР Віктора Субачева, виконавець народних пісень кобзар-лірник Василь Нечепа.
На сцені часто виступали відомі співаки, музиканти, диригенти, композитори провідні музичні колективи, ансамблі не лише з України, а й з країн СНД, США, Японії та інших. Серед них - Юрій Богатиков, Валентина Толкунова, Віталій Білоножко, Йосип Кобзон, Валерій Леонтьєв, Назарій Яремчук, Алла Кудлай, Таїсія Повалій, ЕмільГілельс, Вадим Тищенко, Вадим Руденко, Девід Андре, Мартін Бернбаум, Міцунобу Такая. Зараз тут - Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм.Міститься по проспекту Миру, 19. У 1978 році на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку в пам'ять про першу Чернігівську обласну партійну конференцію.
Бібліотеки
Перші відомості про бібліотеки на Чернігівщині відносяться до 11 ст. Згодом на Чернігівщині зявляються монастирські бібліотеки, де зберігалися церковні книги, літописи та інша світська література, бібліотеки в учбових закладах, зокрема, в Глухові (1790), Чернігівському колегіумі, а також в панських маєтках. Розвиток книгодрукування, освіти і науки послужив поштовхом до організації бібліотек.
На початку 30-х рр. 19 століття на Чернігівщині було 32 бібліотеки, в яких налічувалося понад 66 тисяч книг. Найбільші з них - бібліотеки при Чернігівській духовній семінарії і при Ніжинському ліцеї. У 1838 відкрилася Чернігівська публічна бібліотека. Розвиток суспільного руху в 2-й половині 19 століття сприяв збільшенню кількості бібліотек. 1877 почала діяти Чернігівська громадська бібліотека.
Відкривалися безплатні земські бібліотеки-читальні, а згодом і народні бібліотеки на селі.
У кінці 19 – на початку 20 століття бібліотеки-читальні зявилися в усіх повітах. На їх утримання та придбання книг 1894 земство асигнувало 60 тис. карбованців, 1897 – 15 тис. крб. На ці кошти було відкрито 247 сільських бібліотек. Набули поширення і шкільні бібліотеки.
Користуватися ними дозволялося не тільки учням, але й усьому місцевому населенню. Та найбільше було домашніх бібліотек, книжкових зібрань нелегальних гуртків. Зокрема нелегальна бібліотека зберігалася на квартирі І.П. Товстухи, що належав до гуртка вихованців Чернігівської духовної семінарії.
Після жовтня 1917 на Першому Чернігівському губернському зїзді Рад у квітні 1919 розглядалося питання про народну освіту та культурно-освітні заклади. Всі бібліотеки було взято на держ. утримання. Губ ревком видав також спеціальне розпорядження, за яким встановлювалася охорона конфіскованих бібліотек, здійснювалася передача їхнього книжкового фонду народним бібліотекам. У поміщицьких маєтках відкривалися народні будинки.
При них організовувалися бібліотеки й читальні зали. Всього в квітні 1919 в губернії працювало 172 бібліотеки, у тому числі 104 - на селі. Значною подією стало відкриття у Чернігові і повітах спец. бібліотеки для дітей і підлітків. У 1925 культурно-освітню роботу серед трудящих вели 460 хат-читалень, 122 стаціонарні бібліотеки і 180 пересувних бібліотек з книжковим фондом 228,8 тис. томів. Напередодні Великої Вітчизняної війни 1941 - 45 в області діяло 1148 бібліотек з книжковим фондом 1649,8 тис. книг.
За роки війни бібліотечний фонд Чернігівської області зазнав великих втрат: було зруйновано приміщення і пограбовані книжкові фонди обласної Чернігівської бібліотеки імені В.Г. Короленка, багатьох районних і сільських бібліотек.
Зразу ж після визволення Чернігівщини від німецько-фашистських загарбників почалося відродження бібліотек. У 1945 працювало 114 масових бібліотек з книжковим фондом 236,1 тис. примірників. Поряд з масовими розгортали роботу бібліотеки інших відомств. Певне місце в системі бібліотечного обслуговування займали колгоспні бібліотеки. У 1950 в області функціонувало 1604 масові бібліотеки, у тому числі на селі - 1401. Їх книжковий фонд досягав 1586,8 тис. томів. У 1976 - 80 створено 24 централізовані бібліотечні системи. У 1988 в області працювало 1062 масові бібліотеки з книжковим фондом 103,9 млн. примірників (959,1 тис. читачів).
Бібліотека Короленко
Наприкінці ХІХ-го початку XX століть в архітектурі з'явився так званий національний стиль з використанням традиційної народної архітектури. Його суть полягала в переробці архітектурних форм у стилі модерну, який на той час був широко розповсюджений в Європі. Перевага віддавалася творчій думці, сміливій фантазії. Поряд з архітекторами в спорудженні будинків брали участь художники, скульптори, які надавали фасадам художньої і скульптурної обробки При оздоблювшіьних роботах використовувались традиційна поліхромна кераміка та інші матеріали.
У стилі українського модерну за проектом архітектора О.І.Фон-Гогена Д.Д.Афанасьсвим у 1910-13 роках XX століття споруджено будинок Дворянського і селянського поземельного банку. Цегляне, двоповерхове, у стилі модерну, приміщення. П-подібному у плані відповідає складна пластика об'ємів, шо наростають, до виходу, над яким підноситься триярусна вежа з наметом. Неповторності, оригінальності споруді надають використання народних художніх традицій, поєднання багатобарвної майоліки і гранітних плит цокольного поверху, різноманітні вікна й трикутний балкон другого поверху.
Банк видавав селянам позики під заставу земельних наділів для придбання землі. мав купувати і продавати землі за свій рахунок і продовжувати термінові позики. Особливо активізувалася його діяльність під час столипінської аграрної реформи. Підпорядковувався Петербурзькому селянському поземельному банку.
З 1925 р тут містився Чернігівський історичний музей 3 тридцятих років у цьому приміщенні працював апарат обкому КП(б)У У передвоєнні роки на посаді першого секретаря обкому партії працював Олексій Федоров, секретаря - Микола Попудренко. У липні 1941-го тут діяв підпільний обком партії. У цей період у ньому не раз бували маршал Радянського Союзу Семен Будьонний і секретар ЦК КП(б)У Дем'ян Коротченко. У роки німецько-фашистської окупації вони керували партизанським рухом на Чернігівщині. На стіні будинку встановлено меморіальну дошку: "У цьому будинку, де знаходився обком КП(б)У, працював у 1939 - 1941 рр. Герой Радянського Союзу, секретар підпільного обкому партії, командир партизанського з'єднання М.М.Попудренко". Поряд з приміщенням в 1982 році встановлено бронзовий бюст М.М.Попудренка (скульптор І.Коломієць, архітектори В.Устинов. А.Корнєєв). Поруч на початку сімдесятих років споруджено нове приміщення обкому Компартії України. А сюди незабаром переїхала обласна державна бібліотека Ім.В .Г.Короленка. Свій лік вона розпочинає з 28 березня 1877 року. 3 1891 по 1908 рік нею завідувала дружина письменника М.М.Коцюбинського Віра Дейша.
Членом правління бібліотеки були Софія Русова, Олександр Тищинський, Костянтин Милорадович, українські письменники Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, адвокат Ілля Шраг та інші. Двічі - у 1908 році і 1910 рр. її закривали - у зв'язку з донесенням жандармерії про те, що бібліотека слугувала явочною квартирою для злочинних організацій, і виявлення нелегальної літератури. 4 червня 1919 року на засіданні бібліотечної секції губнаросвіти було прийнято рішення про організацію центральної зразкової губернської бібліотеки. На той час у її фондах було 18689 книг, на абонементі значилось 1600 читачів.
У січні 1922 року бібліотеці присвоєно ім'я російського письменника і громадського Діяча В.Г.Короленка, а з 1934 року вона стає обласною державною бібліотекою', нині вона обласна універсальна наукова бібліотека. 28 квітня 1977 року нагороджена грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. У її фондах - 816916 примірники книг, якими користуються 36332 читача.
Серед працівників бібліотеки, які пізніше стали відомими людьми, - Олексій Нарочницький - радянський історик, академік АН СРСР, дійсний член АПН СРСР, заслужений діяч науки РРФСР Закінчив Київський університет. У 1946 - 60 рр. - старший науковий співробітник Інституту історії АН СРСР, 1955 - 60 - професор Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Викладав у вузах Москви, редагував журнал "Новая и новейшая история". У 1974 - 79 - директор Інституту історії СРСР АН СРСР. З 1980 - завідуючий відділом Інституту історії СРСР АН СРСР 3 1974 - голова наукової ради АН СРСР з історії зовнішньої політики СРСР і міжнародник відносин. Автор монографії, один з авторів "Історії дипломатії", ряду інших колективних праць, у т.ч.підручників. У 1942 році Олексію Нарочницькому присуджена Державна премія СРСР. Нагороджений орденами і медалями.
У 1976 році в приміщенні обласної бібліотеки ім.В.Г.Короленка відбулося організаційне засідання Чернігівського відділення Спілки письменників України
Болдині гори
Болдині гори... Давньослов'янське слово "болд" означає дуб. У стародавні часи вони були вкриті дубовими зарослями і знаходилися за кілька кілометрів від міста.
За іншою версією слово "болд" у староукраїнській мові означає гора. Високий пагорб на правому березі Десни наші пращури вибрали як місце для некрополя. На Болдиних горах знаходиться група стародавніх курганів-могил. На площі 1,2 гектара їх збереглося близько 230. Один з найбільших - курган "Гульбище", який знаходиться в північно-східній частині некрополя. Його висота 6м (у давні часи - 8,5м), діаметр – 22м. Курган "Гульбище" було розкопано 1872 року професором Дмитром Самоквасовим, уродженцем Чернігівської губернії.
При розкопках знайдено озброєння дружинника – величезний меч у ножнах, масивний щит, великі кольчуги, бойові сокири, списи У кургані, поряд з дружинником, були поховані і жінки-рабині. За стародавнім обрядом трупи спалювали на місці. Це красномовно засвідчує: поховання належить до кінця ЇХ - початку X сторіч. Цього ж року Дмитро Самоквасов розкопав другий за своєю величиною курган - "Безіменний". Археологи виявили сокири, серпи, ножі вудила, залізні обручі від дерев'яних відер залишки одягу тощо.
За язичеською вірою вважалося: ці речі необхідні в потойбічному житті. На думку професора Бориса Рибакова. курган "Безіменний" належить до першої половини X сторіччя. У середині одинадцятого сторіччя тут з'являється монах Антоній Преподобний, який засновує земляні споруди, так звані Антонієві печери. Вони з'єднані підземними переходами з Іллінською церквою, яку було споруджено в XII сторіччі.
Визначний архітектурний ансамбль – Троїцький собор – споруджено наприкінці XVII сторіччя. На місці східної брами монастиря в 1667 році було зведено кам'яний будинок для друкарні Троїцько-Іллінського монастиря.
Стародавній некрополь став останнім притулком для визначного українського байкаря і лірника Леоніда Глібова, який похований на подвір'ї монастиря, біля Троїцького собору, а також відомого українського письменника Михайла Коцюбинського, його дружини Віри Устимівни, мами Гликерії Максимівни, сестри Лідії Михайлівни, українського фольклориста і етнографа Опанаса Маркевича, чоловіка письменниці Марко Вовчок.
В Антонієвих печерах у 1654 році поховано соратника Богдана Хмельницького, відважного й талановитого воєначальника, Чернігівського полковника Стефана Подобайла. В усипальні Троїцького собору серед чернігівських архієреїв знаходиться тіло автора багатотомного історико-статистичного опису чернігівської єпархії Філарета (Гумілевського). У західному крилі на вічному спокої - генерал, учасник російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр., кавалер багатьох орденів, історик та громадський діяч, голова Чернігівської губернської архівної комісії Григорій Милорадович. Неподалік собору під зеленими кронами видніється каплиця, в якій поховано видатного російського дипломата, уродженця Чернігова Григорія Щербину, який загинув у Сербії 18 березня 1903 року. Газета "Новое время" від 26 квітня 1903 року писала: "Вірогідно, що з дня свого заснування Чернігів не бачив такого похорону Зранку вулиці з вокзалу до Соборної площі були буквально усіяні народом. Сиділи на дахах та деревах Валу, церковного та Костянтинівського парків. Біля Тріумфальних воріт, декорованих траурними щитами, прапорами та гірляндами зелені, було багато жителів міста.
Без сумніву, тільки старезні та недужі залишилися у цей день дома. Вся величезна місцевість від вокзалу до Соборної площі, до будинку батьків Щербини і потім до Троїцько-Іллінського монастиря, весь цей простір був залитий народом. Магазини були закриті, і на шляху похоронної процесії громадські споруди і будинки обивателів – все було прикрашено прапорами і траурними матеріями.. У місто з усіх кінців поспішають люди, диліжанси, поїзди, пароплави приходять переповненими. У Чернігів прибули навіть великі пароплави "Ратмир" і "Гетман", які доставили майже тисячу пасажирів".
У 1967 році на Болдину гору з села Коти Чернігівського району було перенесено прах невідомого червоноармійця. На могилі встановлено обеліск і запалено Вічний вогонь.
Напередодні Дня Перемоги, 8 травня 1986 року, в пониззі Болдиних гір відкрито меморіал Слави. На гранітному постаменті в бронзі застигли чотири величні фігури: давньоруський воїн у шоломі з мечем і списом та щитом із зображенням старовинного герба Чернігова, солдат Великої Вітчизняної війни, народні месники і жінка-трудівнида. Поряд на п'яти гранітних стелах бронзові барельєфи відображають трудову, героїчну і звитяжну історію чернігівського краю: похід на половців князя Ігоря Святославовича, героїчні епізоди періоду Великого Жовтня, іромадянської та Великої Вітчизняної воєн, партизанської боротьби і трудового подвигу.
Борисоглібський монастир і собор
Монастир було засновано на території Дитинця ще за часів Київської Русі. У 1239 році під час нашестя монголо-татар він був зруйнований і пограбований. Відбудували його лише у XVI столітті. За часів панування шляхетської Польщі Борисоглібський монастир захопили і перебудували домініканці.
Після народно-визвольної війни 1648 - 1654 рр. монастир стає православним, а в 1657 році його відновили як кафедральний. У 1679 році, з Новгорода-Сіверська сюди була перевезена друкарня. З будівель до нашого часу збереглися Борисоглібський собор, будинок колегіуму та архієпископа будинок.
З північного боку Спаса у 1120 - 1123 рр. за часів князівства Давида-Гліба Святославича на залишках фундаменту кам'яної споруди 11 століття давньоруські зодчі спорудили Борисоглібський собор. За початковим задумом він мав стати усипальницею для чернігівських князів, а тому в північній і південній стінах булозалишено по три ніші-аркасолі.
Під час монголо-татарської навали Борисоглібський собор було пошкоджено і пограбовано. Значних втрат завдала і пожежа 1611 року. Під час спорудження соборної дзвіниці і колегіуму (1700 -1702 рр.) на території монастиря були проведені значні роботи. Коли готували фундамент, знайшли два срібні ідоли, очевидно заховані язичниками.
Згодом полковий суддя чернігівського полку Карп Мокрієвич для Борисоглібського собору виготовив царські ворота іконостасу тонкої чеканної роботи, які дійшли до нашого часу. 20 грудня 1770 року спеціально для собору відлили 600-пудовий дзвін, який прослужив двадцять років. 1857 року під час проведення ремонтних робіт замість апсид XVII сторіччя обладнали нові. У роки Великої Вітчизняної війни визначна пам'ятка архітектури дуже постраждала: згоріли дах, дерев'яні конструкції і було понівечено склепіння.
Після визволення Чернігова за проектом архітектора М.В.Холостенка собор відреставрували у формах давньоруської архітектури. За типом Борисоглібський собор – хрестово-купольний, одноверхий, шестистовпний, триапсидний храм. Фасади прикрашено півколонами. У північних і південних стінах – згадані ніші-аркасоліїдля князівських поховань. Інтер'єр прикрашає фресковий розпис, підлога з інкрустованих мозаїкою шиферних плит та майолікових різнокольорових плиток. У XIX сторіччі перед колегіумом, Спаським і Борисоглібським собором був широкий майдан, який іменувався Соборною площею.
На братських могилах червоноармійців, полеглих у роки громадянської війни, споруджено пам'ятний знак.
Після 1932 року площу засадили деревами, і вона перестала існувати. У Борисоглібському соборі похований церковний, політичний та культурний діяч XVII століття Лазар Баранович (1620 - 1693). Професор і ректор з 1650р. Києво-Могилянського колегіуму. З 1657 року – Чернігівський архієпископ. Писав і видав збірку віршів, створив кантати і духовні пісні. Відомо, що на території Дитинця свого часу було підземне місто. Після того, як розібрали старі цегляні споруди, тут почали утворюватися провалля. Ще у 1889 році з ініціативи міського голови Аркадія Верзіловабули спроби спелео-археологічних досліджень. Під час розкопок на Соборній площі вдалося знайти старовинну підземну споруду. Це було велике цегляне приміщення, кругле у плані та з чотирьох укріплених цеглою галерей, котрі в різні боки відходили від головної камери. Одна з них ішла у напрямку до Спаського собору інші – в бік схилів пагорба. На підлозі спелеологи знайшли монети та кахлі періоду Петра І, що давало підстави на думку – підземні споруди було зведено наприкінці XVII – початку XVIII століть. Іще цікавий факт. У 1937 році під час святкового параду під землю провалився один з кіннотників.
Бактеріологічний інститут
У 1911 році у Чернігові було відкрито губернський земський діагностичний центр. А в грудні наступного року його було перетворено у бактеріологічний інститут. Його організацію було доручено лаборанту губернської земської лікарні, ветеринарному лікарю Борису Фурсенку, який раніше був асистентом професора Високовича у Київському бактеріологічному інституті, а згодом два роки перебував у Берліні в науковому відрядженні. Забігаючи наперед, зазначимо, Фурсенко очолював інститут до 1929 року. Спочатку він складався лише з одного пастерівського відділення для приготування сироватки і вакцини для лікарських щеплень. Цьому передувала велика робота з впорядкування приміщень для лабораторних досліджень, підготовки службового персоналу. Придбали відповідну кількість лабораторних тварин, провели попередню імунізацію коней для одержання сироватки. Укомплектували наукову бібліотеку. Лікар С.Шлегель та ветеринарний інспектор А.Барсуков з власних бібліотек передали книги з хімії, фармації, фармакогнозії, журнали, 8 томів посібників з ветеринарії.
1912 року на утримання бактеріологічного інституту було асигновано 5420 рублів, витрачено - 5091,29 рубля. Кошти йшли на виплату заробітної плати, придбання хімічних препаратів, лабораторних приладів, посуду, гасу, м'яса, кроликів, свинок, телят, вівса, опалення та поштові витрати. На що хворіли чернігівці? Того року людей клали на лікарняні ліжка черевний тиф, малярія, туберкульоз, сибірська виразка, бешиха, холера, інфекційний вагініт тощо.
З часом в інституті, крім пастерівського, відкрили ще чотири відділення - віспяне, діагностичне, органотерапевтичне, санітарно-гігієнічне, малярійне. Останнє функціонувало здебільшого влітку, коли в розпалі була епідемія. З настанням прохолодної погоди кількість епідемічних захворювань зменшувалась, і воно припиняло діяльність. Санітарно-гігієнічний відділ проводив аналіз різноманітних продуктів, харчової води, ліків, а також брав на аналіз повітря житлових приміщень. До лабораторії інституту надходили проби від різних установ і підприємств не лише з Чернігівського, а й з округів, які донедавна входили до складу Чернігівської губернії.
Досліджувалося молоко на ринках, м'ясні продукти, питна вода не лише в місті, а й у селах, повітря в друкарні, на тютюнових фабриках, на підприємствах з виготовлення борошна. Працівники органотерапевтичного відділення виготовляли різноманітні лікарські препарати, зокрема, шлунковий сік. Принагідно зазначимо, що виробництво шлункового соку в тодішньому Радянському Союзі здійснювалося лише у двох містах - Ленінграді (Інститут експериментальної медицини) і Чернігові (бактеріологічний інститут). Кожного року виготовлялося близько 4000 флаконів. Пастерівське відділення спеціалізувалося на лікуванні людей, хворих на сказ. У осінньо-зимовий період їх було п'ятдесят чоловік, а влітку кількість хворих зростала удвічі. Інститут обслуговував хворих, які прибували з усіх округів колишньої Чернігівської губернії. Лікувалися також і жителі Гомельської області.
У 1926 році бактеріологічний інститут перебазувався у новий будинок, який містився по вул.Куйбишева. У період війни він був спалений німецько-фашистськими загарбниками. У ньому загинув і відомий чернігівський бактеріолог С.Предтеченський. Його поховали з південного заходу Спаського собору на Валу. Після війни будинок бакінституту було відбудовано. У ньому працювали партійні та комсомольські установи, нині тут діє обласна стоматологічна поліклініка.
У 1936 році в бактеріологічному інституті була організована лабораторія з виробництва туберкульозної вакцини. На січень 1937 року було вакциновано 166 дітей, відкрилися тубкабінети в Семенівському, Остерському, Іваницькому та інших районах. У 1934 - 38 рр. директором сан бак інституту був Сергій Терехов.
25 жовтня 1943 року у зв'язку з неблагополучною обстановкою була організована обласна санепідемстанція, в якій функціонували відділення: протиепідемічне, бактеріологічне, санітарно-гігієнічне, а також пастерівська станція, віспяний телятник. З метою більш ефективної боротьби із заразними хворобами область була розділена на 5 мікрорайонів. Від Чернігівської міжрайепідемстанції терміново організували протиепідемічні загони. Міська санепідемстанція функціонує і сьогодні.
Банк міський
Міський банк - один з найстаріших у Чернігові кредитних закладів. Головні операції, які він здійснював, - вексельні. Кредитом банку користувалися не лише городяни, а й жителі навколишніх сіл. Становище банку було цілком стійким і, дякуючи солідним прибуткам, кожного року кілька десятків тисяч карбованців відраховувалися на потреби міста.
У 1893 році в місті було відкрито відділення Державного банку.
З 1905 року почало функціонувати відділення Південноросійського промислового банку.
Приміщення Державного банку, яке зображено на цьому знімку, було зведено 1908 року. Споруда виконана в стилі неокласицизму. Фасад відзначається красою деталей і симетричністю, високоякісною декоративною кам'яною штукатуркою світло-сірого тону. На світанку, 13 грудня 1918 року, неподалік приміщення відбувся гарячий бій. Напередодні в Чернігові спалахнуло збройне повстання проти німецько-австрійських окупантів. Його очолив письменник Андрій Заливчий. Повсталим вдалося визволити з ув'язнення кілька сот політв язнів, серед яких були Є.І.Петровський, О.Г.Листопад, О.І.Соколовський, В.О.Панько та інші. Група повсталих на чолі з Андрієм Заливчим світанком 13 грудня на розі колишніх вулиць Магістратська і О.пександрівська, що неподалік Національного банку України в Чернігівській області, прийняла нерівний бій. З броньовика "Герхард", який зупинився біля теперішнього приміщення міськради, першим вискочив Заливчий. Ворожі кулі скосили сміливця, і озвірілі вороги підняли його на багнети. Партизани, які йшли на допомогу, дещо спізнилися, і повстання було ігридушено. Однак більше тисячі ув'язнених вийшли на волю. Відважного героя поховали на міському кладовищі, з часом йому спорудили пам'ятник. У 1919 році одній з вулиць міста було присвоєно ім'я Андрія Заливного. Через деякий час в одеському альманасі "Червоний вінок" з'явилися друком новели Заливного, а потім вийшли у світ окремою книгою "Дитинство".
1 лютого 1919 року в цьому приміщенні відбулися перші збори молоді міста, в яких взяв участь Роман Коцюбинський.
З 1922 і до сорокових років тут містився штаб 7-ої Чернігівської стрілецької дивізії ім. М.В.Фрунзе. Свого часу в ньому працювали військові діячі - Маршал Радянського Союзу, Герой Радянського Союзу, дійсний член Академії артилерійських наук Л.О.Говоров, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу М.С.Шумилов, генерал-армії. Герой Радянського Союзу М.Ф.Ватутін.
У роки німецько-фашистської навали будинок дуже постраждав. Після визволення Чернігова в його підвалах містилася комендатура.
З часом будинок було відбудовано з переплануванням внутрішніх кімнат для міськвиконкому. Цегляний, двоповерховий, Г-подібний у плані. "Вісь симетрій головного фасаду, - як зазначається в одному л довідників. - акцентовано восьмиколонним портиком центрального входу. Ритм колон, карнизи з медальйонами та інші деталі виконані з художньою майстерністю, створюють образ неокласицистичної споруди". Розташований на вулиці Магістратській.7. Вона була прокладена наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Оскільки па вулиці містилася міська Дума і магістрат, то й отримала назву Магістратської.
Другу ділянку вулиці проклали пізніше вздовж Театральної, звідси й назва Театральна вулиця. На їх початку (на північному боці) спочатку були солдатські казарми, з 1877 - міське 3-класне училище. Тепер на цьому місці кінотеатр ім.Щорса.
Увагу перехожих привертає ще один історичний будинок. У 1908 році він належав дворянину О.О.Гортанському, родичу дружини Михайла Коцюбинського Віри Дейші. Ця споруда тоді складалася з двох окремих корпусів. У 1926-41 роках у них містився санітарно-бактеріологічний інститут. Під час війни корпуси були спалені, потім відбудовані. З 1948 до 1957 рр. в них знаходилися міськком партії і міськком комсомолу. Потім - дитяча лікарня, обласна стоматологічна поліклініка. Згодом простір між цими будинками забудували, і їх об'єднали в одну споруду.
Першим багатоповерховим будинком, який звели на початку тридцятих, був будинок за номером 4. З вересня 1941 по серпень 1942-го його займали фашистські служби СД.
Наприкінці вісімдесятих XX ст. під час археологічних розкопок по вул. Магістратській було знайдено багато побутових речей, поховань, певне, у давньоруські часи тут був храм.