GOROD.cn.ua

Тростянецький староста Олександр Супрун: 13 років 24/7 пліч-о-пліч з громадою

 

У старости Тростянецького старостинському округу Олександра Супруна, енергійного, жвавого та відповідального, є великий досвід роботи з людьми. Пра­цював медиком, а потім очолив Тростянецьку громаду. І вже 13 років головує.



Олександр Супрун меш­кає у Тростянці, що є центром старостинського округу, тому добре розуміє проблеми одно­сельців: соціальні, побу­тові. Ще як був медиком та надавав медичну до­помогу, йому хотілося зробити для односель­ців набагато більше, ніж міг. Тому й вирішив стати очільником села - мав амбітні плани та бажан­ня зробити свій внесок у його розвиток та роз­будову. І за роки роботи керівником переконався, що не помилився та зро­бив правильний вибір.

Тростянецький старостинський округ об’єднує два населені пункти: Ве­рескуни та Тростянець. Тут зареєстровані 865 мешканців, але фактич­но живе трохи більше пів тисячі. З них найстаршим - по 96 років. Таких дві людини. Найменшій жительці лише два місяці. А всього цьогоріч тут народилося троє діток.

Староста пояснює, що переважно в його окрузі живуть пен­сіонери, молоді за­лишилося небагато. Причина банальна - немає роботи. Тому і не затримуються у Тростянці та Вереску­нах - їдуть туди, де можна заробити.

Одна із мрій - мати власне приміщення

Олександра Супру­на застали у робочо­му кабінеті, яке років двадцять знаходить­ся у будівлі дитячого садка. Там, на друго­му поверсі, в одному з приміщень примостила­ся ще й бібліотека. Проте, як сподівається очільник, старостат з початку ново­го року буде знаходитися в іншому місці — колишній конторі ТОВ «АГРОКІМ», яку подарувало підпри­ємство.
Наразі там ведуться ремонтні роботи. Тож одна із мрій старо­сти - мати власне приміщення - ось-ось має здійснитися.

- Сьогодні у мене перший робочий день після відпустки. Проте, фактично жодного дня не відпочивав, - зізнається ста­роста, до якого ми завітали 1 грудня.

- Зізнаюся, що за весь час роботи я був лише один раз у відпустці: два роки тому. Й то я її тиждень не добув - вийшов працювати. Розумієте, робота в мене така: двадцять чотири на сім або триста шістдесят п’ять днів на рік. Але не подумайте, що я нарікаю - ні. Я просто лю­блю свою роботу.

Під час нашої зустрічі старо­ста принагідно знайомить нас зі своєю надійною помічницею - діловодом Оксаною Макарен­ко. Вона є його «правою рукою», однодумцем і порадницею у розв’язанні щоденних проблем.
І так працюють протягом три­надцяти років.

А ще великою опорою для Олександра Супруна є дружина Галина та діти Маргарита, Бог­дан і Альона. Вони завжди з го­товністю підтримують будь-які його починання.

Кому може тиск поміряти, кого - ще й послухати

Олександр Супрун з 2010 року працював головою Тростянецької сільської ради. Зараз він - староста. І якщо порахувати, вийде не мало: 13 років. Колись вивчився у медичному училищі, був медиком та має у цій про­фесії 23 роки стажу, з яких 17 - у Тростянецькому санаторії та два - в амбулаторії, теж міс­цевій.

Помічаємо, що на столі у Олек­сандра Григоровича лежить то­нометр. Питаємо, чи не поєднує він свою основну роботу з ме­дициною.

- Приходять люди, просять їм тиск виміряти - вимірюю, - сміється. - Хоча у нас є лікар­ська амбулаторія, де працю­ють хороші спеціалісти, проте, коли місцеві йдуть до мене - не відмовляю. Тож у мене є свої «клієнти»: і дорослі, і малі.

А потім дізнаємося, що у шафі у Григоровича (так називаємо старосту, - авт.) є навіть аптеч­ка, стетоскоп - ну так, на всяк випадок. Тому, переконуємося, що допомагати людям - це вже його призначення. І він сам це підтверджує.

- Моє ім’я в перекладі з дав­ньогрецької означає «той, хто захищає людей». Тому це моє кредо по життю. А допомагати та захищати - речі взаємопов’язані. Тож, вважаю, що це мої основні завдання як людини, як медика, як старости, - додає очільник старо­стинського округу.

Йдуть до старости із будь-яким питанням: чи це сімей­не, чи побутове, чи глобальне. Якщо він і не знає, як вирішити, то може скерувати. Словом, у старостаті роблять все мож­ливе, аби максимально більше послуг надавати на місці. Бо, як каже Олександр Супрун, голов­на його робота полягає в тому, щоб діяти в інтересах жителів, захищати та відстоювати їхні права, їм допомогти. А най­частіше до керівника сільської громади люди все-таки зверта­ються щодо оформлення суб­сидій, пільг, допомог, за довід­ками.

- У мене люди ніколи не їзди­ли нікуди оформляти субсидію. Вони приносили необхідні до­кументи - я їх - у папку, і їхав у район, - розповідає Олександр Григорович. - Односельці до­віряли мені вирішити, зокрема, й нотаріальні питання. Ну, а хто їм повинен допомогти? Звісно, я. І зараз, які потрібно довідки - видаю на місці. Коли треба, то й сам везу у відповідні інстанції.

Аграрії - надійний тил стростату

На території Тростянецького старостинського округу основ­ними бюджетоутворюючими ус­тановами є ТОВ «АГРОКІМ» та ТОВ «Наташа-Агро». Завдяки їх зусиллям та коштам селяни ма­ють можливість реалізовувати важливі для населених пунктів проєкти, що робить їх життя комфортнішим.

- Мені з цими потужними агропідприємствами просто по­везло, - зізнається Григорович.
- Яка б не виникла проблема - завжди допоможуть. Чи це садок, чи школа, чи культура - не стоять осторонь. І така тісна співпраця у нас триває з року в рік, відколи ще була сільська рада.
За словами старости, окрім своєчасної виплати паїв, за власні кошти аграрії втілюють чимало місцевих ініціатив. Така позиція доводить, що, окрім ведення бізнесу на землі, мож­ливий ще один вектор роботи - підтримка та розвиток села.

Приміром, цього року підпри­ємство «Наташа-Агро» допо­могло придбати для округу спе­ціальний електричний насос, засоби для викачування води, універсальну драбину. Адже у старому водогоні часто бувають пориви, тому аби якнайшвидше ліквідувати наслідки - й купили все необхідне. Принагідно, Гри­горович згадує КП «Добробут» в особі його керівника Віктора Калашника та ТОВ «АГРОКІМ», які вчасно та оперативно дають спецтехніку. Також за кошти агропідприємств у місцевий ліцей купили бензокосу, бензопилку, щебінь для вимощування. А ще будівельні матеріали, фарбу. Закупили цемент, привезли пі­сок тощо.

Виділяють підприємства до­помогу і на духовну сферу села. Зокрема, не обходили увагою книгозбірню, з якою у старостаті теж налагоджена співпра­ця. Зокрема, ТОВ «Наташа-Агро» за два останні роки оновило у бібліотеці меблі - тепер вони зручні та сучасні.

А сама бібліотека є справжнім осередком культури, де збері­гаються безцінні духовні скар­би. І з неприхованою гордістю пан Супрун розповідає про бі­бліотекарку Тетяну Кузьменко, яка активна в усьому: і на робо­ті, і в громадському житті.
- У нашої Тетяни Василівни багато ідей, - каже Олександр Григорович. - Більшість з таких задумів вона реалізує спільно із завідувачкою Тростянець­кого будинку культури Інною Приз. Цьогоріч улітку започат­кували вечірні кіноперегляди під відкритим небом, проте че­рез безпекову ситуацію їх від­клали. Після закінчення війни обов’язково відновимо - і куль­турне життя знову вируватиме.



Олександр Супрун з діловодом Оксаною Макаренко та землевпорядником Оксаною Мірошник готують фотоальбом із історії Тростянецького старостинського округу

Повернемося до мрій

- Довгий час у нас не було лікарської амбулаторії. Я про неї мріяв. І коли її побудували - от тоді моя мрія й здійснилася, - ділиться Олександр Супрун.

А ще у нове приміщення, де планують розмітити старостат, Олександр Григорович має на­мір перевести й місцеву бібліо­теку. Мріє також у тій будівлі зро­бити музей історії Тростянця.

- У нас є вишиванки, світлини, альбоми, різні експонати - має­мо що показати людям, - роз­повідає староста. Звучить пере­конливо, адже сам Тростянець з неймовірною історією знають за межами країни, і сюди приї­здять багато туристів. Щоб це зрозуміти, варто лише завітати у дендропарк, з яким, до речі, у старостаті тісна співпраця. А бі­бліотекарка Тетяна Кузьменко, яка проводить ще й екскурсії, вам обов’язково розкаже цікаві історії про родину Скоропадсь­ких, котра на початку 19 століт­тя купила хутір Тростянець. Тож в музеї можна буде дізнатися історію селища від його народ­ження і до сьогодення.

Проте найбільша мрія старо­сти - якісні дороги: одні - по­латати, а от, наприклад, вули­цю Шкільну, протяжністю 800 метрів, потрібно повністю бу­дувати. Ще добудувати вуличне освітлення. Це, звісно, великі кошти. Але Тростянецька гро­мада націлена на розвиток. Й впевнені, що коли закінчиться війна, у них з’явиться більше можливостей.

Коли почалася повномасштабна війна, найбільше переживав за людей

Повномасштабна війна вне­сла свої корективи в роботу старостату. Поблизу Тростян­ця 2б лютого стояла величезна колона російської техніки. Було страшно, бо ніхто не знав, що у головах тих орків.

- Ми швидко згуртувалися. З перших днів у старостаті ор­ганізували цілодобове чергуван­ня, у самому Тростянці - чергу­вання добровільних дружин із числа чоловіків-односельців для забезпечення правопорядку. З перших днів у Верескунах депу­тат Вадим Мілько також опера­тивно організував позмінне ці­лодобове чергування на постах. У період комендантської години патрулювали вулиці. Долучили­ся всі наші місцеві чоловіки. Я скажу, що вони - молодці, - за­значає староста. - Також контр­олювали під’їзди та виїзди насе­лених пунктів.

Постійно Григорович тримав зв’язок з іншими старостами не лише Ічнянщини, а й Прилуччини, Бахмаччини: збирали, діли­лися інформацією та переда­вали «на верх» куди рухаються ворожі колони.

У місцеві магазини декілька днів не привозили продуктів харчування. Не було хліба. Аби люди мали на столі буханець, домовилися привозити його з Прилуцького хлібозаводу. Для доставки ТОВ «АГРОКіМ» на­віть виділило та переобладнало один із своїх автомобілів. Трохи пізніше привозили хліб із Пара- фіївської пекарні.

А найважчими для мешканців Тростянецького старостинського округу були кінець лютого-квітень минулого року. Адже деякий час сполучення у напрямку При­лук та Ніжина було відрізаним.

Староста найбільше пережи­вав за людей. Зокрема, зі Сріб­ного та Сокиринець самостійно доставляв односельцям найне- обхідніші ліки, про які домовляв­ся із волонтерами. З Парафіївки людям соціально незахищених категорій та пільговикам при­возив гуманітарні вантажі, які неодноразово організовувала та надавала селищна рада від різних благодійних фондів.

У старостинському окрузі пе­реселенці теж не залишалися поза увагою. Їх було більше 130 осіб. В основному приїздили до родичів, батьків. Їх забезпе­чували необхідним: від їжі й до кухонного посуду. Зараз майже всі вони повернулися до своїх домівок і лише дві родини пере­селенців знайшли свій постій­ний прихисток у мальовничому Тростянці.

Запорука успіху - у співпраці

Як підкреслює Олександр Гри­горович, староста в селі без під­тримки людей нічого не вартий. Адже запорука успіху його ро­боти - у співпраці з громадою. А громада у Тростянецькому окрузі дуже об’єднана. І старо­ста принагідно щиро дякує одно­сельчанам, що всі разом дослу- ховуються одне до одного. Що допомагають, бо по-іншому було б набагато важче працювати, переконаний пан Супрун. А ще, він вкотре відмічає, що ця жах­лива війна ще більше згуртувала людей. Й розповідає про внесок місцевих у спільну справу.

- Тільки-но кинули якийсь клич - всі долучаються: і найменші, й найстарші, - каже Григорович.

- Дуже приємно, що люди не стоять осторонь.

Наразі 26 жителів Тростянця обороняють нашу країну. І зау­важимо, що на волонтерсько­му фронті у старостинському окрузі теж працюють злагодже­ною командою - задля спільної Перемоги.

Люди плетуть маскувальні сіт­ки, які передають на передову: упродовж цього року сплетено 72 сітки або ж 2290 м кв. Окоп­них свічок виготовили та пере­дали на фронт 265 штук.

- Стосовно свічок - то це була ідея школярки місцевого лі­цею Олександри Дудки. Вона її започаткувала. А підтримала дівчину Тетяна Кузьменко, за­лучивши односельців. Гроші на парафін збирали гуртом. Допо­міг з коштами й нардеп Анатолій Гунько. Пасічники приносили віск, а ще мед, з якого виготов­ляли смаколики, - відмічає Гри­горович.

Тут і далі збирають гуманітарну допомогу - щоби підбадьорити й підтримати всіх, хто сьогодні бореться за Україну. Якщо по­трібно військовим відправити посилки Новою поштою - старо­ста їх вантажить у свою автівку і везе у відділення. І це нормаль­на та злагоджена співпраця, на­голошує Олександр Г ригорович, яка є підтвердженням великого бажання жителів округу, як і всіх українців, жити в мирі, вигнавши з нашої землі окупантів.

З усіма знаходить спільну мову

Тісна співпраці старости із головою Парафіївської селищ­ної ради та депутатським кор­пусом, керівниками відділів, комунальних підприємств теж лише на користь жителям його округу. Олександр Григорович каже, що очільниця Парафіївської ТГ Галина Петруша завжди враховує інтереси мешканців Тростянецького старостинського округу, дослухається до його думки. І без розуміння проблем, і сприяння у їх вирішенні, не було б якісно виконаної роботи.
- У селищній раді ніколи ні­чого не вигризаю й не прошу щось захмарне для свого окру­гу, - підкреслює староста. - Все у межах допустимого, бо розумію, чим може вона зараз допомогти, а що доведеться за­чекати.

Олександр Григорович заува­жує, що якби Тростянець із Ве­рескунами не був в об’єднаній громаді - не мали б трактора. І таких прикладів, в яких більше плюсів, каже, можна навести чимало. Звісно, є й мінуси. Адже залишилися деякі «вічні» про­блеми, серед яких погані до­роги. Проте Олександр Супрун вірить, що з часом це питання все-таки вдасться вирішити.

За словами старости, він з розряду тих, хто живе за прин­ципом «думати про людей та наполегливо працювати на май­бутнє». І сподівається, що лише міцнішатиме згуртованість між односельчанами, бо село - це велика родина. Що й надалі у місцевих людей знаходитиме розуміння та підтримку.

- Я задоволений, що допома­гаю людям. Вони у нас працьо­виті, щирі й талановиті люди, - наостанок зауважує староста.

- І завжди готовий прийти їм на поміч.

Джерело: газета “Трудова слава”, Світлана Череп

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Тростянець, староста, Супрун