Анатолій Сенько розповів про реалії сьогодення Припутнівського старостинського округу Чернігівщини
«У нашому старостинському окрузі живемо дружно. Люди налаштовані до спілкування, Люди налаштовані до спілкування, і ми завжди приходимо і ми завжди приходимо до порозуміння», - так говорить очільник Припутнівського старостинського округу Анатолій Сенько.
- Пане Анатолію, ви родом із Припутнів?
- Із Бурімки, це поруч, але з 1974 року живу у Припутнях, сюди переїхала моя мама, Марія Тро- химівна, працювати вчителькою. Вона викладала хімію. Я навчався у Припутнівській школі. Потім вступив на навчання до радіомеханічного технікуму, а затим - до Чернігівського регіонального інституту економіки та управління. Після його закінчення протягом приблизно 10 років працював не на Ічнянщині, а потім повернувся на батьківщину. Займався підприємництвом, утримував кілька магазинів у Бурімці та Припутнях. Дружина, Інна Сергіївна, відколи я став старостою, взяла на себе нашу підприємницьку діяльність. Старший син Едуард навчається на останньому курсі національного університету «Чернігівський колегіум» на факультеті фізичного виховання, він свого часу займався боксом у школі Олега Кравця. Молодшій доньці Діані - 12 років, вона школярка, їздить на навчання у Дорогинку, бо нашу школу, на жаль, закрили через недостатню кількість учнів. Наразі в її приміщенні перебувають старостат, пошта і фельдшерський пункт - в іншому крилі. Також тут наші жителі займаються волонтерською діяльністю. Приміщення у нас хоч і будівництва початку XX століття, але відремонтоване, доглянуте, опалення - на твердому паливі. СТОВ «Інтер» кілька років тому допомогло нам збудувати в школі облаштований туалет, бо інакше б її ще тоді закрили. Після цього кілька років навчальний заклад працював.
- Яка ще у вашому селі інфраструктура?
- У нас є Будинок культури, він працює. Щоправда, під час військових дій у лютому-березні 2022-го року, він постраждав від окупантів. Як і школа. Але ми поступово все відновили. У Бу
- Моя каденція очільника Припутнівського старостинського округу мала розпочатися з 1 березня 2022 року. Протягом пів року цю посаду ніхто не обіймав. На зборах мою кандидатуру підтримали одноголосно. Відтак Ічнянська міська рада призначила мене старостою, - розповідає Анатолій Миколайович. - Коли розпочалося вторгнення, 24 лютого, офіційно я ще не був на цій посаді. Мені передзвонила Олена Вікторівна Бутурлим, Ічнянський міський голова, й повідомила, що наказ про моє призначення старостою уже підписано.
динку культури є художня самодіяльність. Його очільниця Анна Володимирівна Адаменко сама співає і залучає молодь. Досить часто проводимо різні заходи. Художнім керівником працює вчителька Людмила Василівна Селюх. Вона зголосилася налагодити художню самодіяльність у Припутнях.
Фельдшерським пунктом керує Світлана Степанівна Каропиш. Колись у нас була своя лікарня, потім амбулаторія. І відповідний персонал. Потім усіх скоротили, Світлана Степанівна залишилася на півставки. Допомагає їй молодша медична сестра, також на півставки. На жаль, через чергові зміни у протоколах лікування у фельдшерському пункті вже не можна робити чимало процедур, а це проблема для наших пацієнтів - серед них більшість літніх людей, яким важко виїхати з села за медичною допомогою до Ічні. До неї - 25 км. До Ніжина - 35 км. Але швидка допомога доїжджає за необхідності, дороги у нас непогані, за винятком однієї ділянки, за яку відповідає облавтодор.
До речі, хочу подякувати нашим жителям, які згуртувалися, зібрали гроші, закупили цемент і щебінь. Із щебнем тут допоміг і підприємець Анатолій Козуб. Таким чином ми відремонтували дорогу в центрі села - залатали дірки власним коштом. Тримається, хоча це наша власна технологія.
- Напевно, найбільш проблемним, як і в кожному старостаті, є благоустрій?
- Саме так, доводиться займатися аварійними деревами, яким уже понад 50 років. Особливо гостро проблема стоїть на кладовищах. Якщо дерева впадуть, розіб’ють і паркан, і пам’ятники. Треба питання вирішувати якнайшвидше. А знесення одного дерева коштує дорого. Таких грошей у нашому бюджеті немає, та й узагалі бюджету як такого немає. Проблеми здебільшого вирішуємо власним коштом, тобто коштом наших жителів та благодійників.
Наприклад, вирішили збудувати паркан, організували зустріч, обговорили все, зібрали гроші та збудували 200 м бетонної огорожі. Дякуємо генеральному директорові «Інтера» Михайлу Миколайовичу Бондарю, що він допоміг із цементом. І працівники «Інтера» теж працювали. Це підприємство взагалі нам у всьому допомагає і йде назустріч у вирішені практично всіх наших проблем. А роботи виконуватимемо своїми силами.
У Вишнівці теж почали наводити лад. Нещодавно привезли із Ніжина бетонні конструкції для встановлення огорожі сільського кладовища. На це вишнівці зібрали 54 000 гривень. Доставка відбулася безкоштовно для нас за сприяння генерального директора Михайла Миколайовича Бондаря, за що ми дуже вдячні. Також щире спасибі всім небайдужим жителям села за розвантаження 7,5 тонни бетонних конструкцій. Уже розпочали роботи з демонтажу старої огорожі. Дякуємо за техніку та матеріали й підприємцеві Миколі Грищенку, також активним мешканцям села за допомогу.
Будемо знову звертатися до управляючого з «Інтера», який працює у Припутнях, Олександра Михайловича Ющенка, аби підприємство допомогло і з цементом та щебінкою для кладовища у Вишнівці.
Не так давно від благодійного фонду «Право на захист» нам привезли 520 тонн пелет для опалення. Розвантажили на території підприємства «Інтер», а потім їхньою технікою розвозили людям безкоштовно. Багато домогосподарств отримало по 4 тонни палива.
Дуже вдячні колишньому односельцю. Його коштом у Припутнях побудовано сучасну зупинку для шкільного автобуса, який возить наших дітей до сусідньої школи.
На комунальних роботах працюємо з комунальником Миколою Семененком. Він трудиться на два села - При- путні та Вишнівку. Разом випилюємо дерева на узбіччях, викошуємо траву. Маємо косарку, пилу, громада виділяє й бензин. Люди, які працювати у нас від центру зайнятості, теж зробили багато. І паркан будували навколо кладовища, і ями на дорозі в селі бетонували. А на кладовищі впоратися з аварійними деревами зголосився чоловік, який має професійний досвід на таких роботах.
- Розкажіть про ваші населені пункти.
- Це Припутні та Вишнівка. Ще у нас є два хутори, але там уже ніхто не живе.
Я щоп’ятниці їжджу в Вишнівку, від нас це 3 км, там мешкає близько 150 людей. А в Припутнях - понад 320 людей. У Вишнівці, на жаль, інфраструктури майже немає. Торгівля виїзна, по п’ятницях там свій базар. Є фельдшерський пункт, штат, як і у нас, із двох осіб. Керує ним Лілія Михайлівна Дядюн. Клуб там не працює, але ми приїжджали, щоби навести у будівлі лад. Організовували в приміщенні благодійні концерти, збирали донати на ЗСУ.
- Яка у вас волонтерська діяльність?
- Люди постійно роблять свічки. Особливу участь у цьому брали жінки, які отримали тимчасову роботу від центру зайнятості. Дві партії свічок і цього місяця вже відправили. Півтора місяці тому збирали продукти харчування. В одну машину збір не вмістився. Своїм хлопцям, які воюють, теж відправляємо посилки.
Навесні збираємося плести сітки. Для цього збираємо кошти на матеріали.
У ЗСУ служать 14 наших воїнів. На жаль, є загиблі. Це Олександр Авраменко і Олександр Пчола, він був нашим дільничним. Олександр Авраменко похований у Бурімці. А Олександр Пчола в Носівці, там живе його мати. Є і зниклий безвісти.
Якщо нашим хлопцям щось потрібно, ми намагаємося максимально допомогти. Усім збирали кошти на амуніцію. Донати із благодійних концертів та ярмарків теж відсилали нашим захисникам.
- Як ви пережили окупацію?
- Колони окупантів їздили часто. Але центральна дорога пролягає тільки краєм Припутнів. Тому селом вони не курсували. Але зупинилися приблизно у трьох кілометрах від нас, у лісі. Сталося це вже 25 лютого. І так було протягом усієї окупації.
Але, попри все, ми отримували допомогу. Наприклад, генеральний директор СТОВ «Інтер» та інших підприємств Михайло Миколайович Бондар десь через тиждень після вторгнення організував доставку хліба. Спочатку в Бурімку. А ми звідти забирали хліб підводою, бо дороги були розбиті. Завозили й у Шиловичі. Потім вдалося відремонтувти міст. Тоді стало легше. Можна було добратися до Ічні. Підприємець Анатолій Іванович Кузуб теж допомагав нам хлібом. А ми посприяли йому переправити в безпечне місце техніку, яка залишилася цілою.
Але 30 березня загарбники таки зайшли в село й ночували в школі та Будинку культури. У той день ми роздавали гуманітарну допомогу. Нам вдалося нецен- тральними шляхами добра - тися до Ічні, де міська рада виділяла згущенку та вершкове масло від місцевих виробників. Згущенки було понад 500 банок. Меншу частину ми встигли роздати. А тут окупанти. З магазину, де роздавали за списками гуманітарку, всі тікали городами. Ховалися в погребах, сараях, у заростях, високій траві, де могли. А на вулицях почалася стрілянина. Ми дуже переживали, вже думали, що розстрілюють тих, хто не встиг сховатися. Вороги забрали залишки згущенки, частину масла, магазин розвалили. Ворожої техніки було до півтори сотні. Аби її трохи приховати, зривали шифер з дахів школи та Будинку культури і закривали машини. Техніка гула всю ніч. Аби переночувати, повиламували двері в школі та Будинку культури, спали на них, закутувалися в штори, а ще зірвали завісу зі сцени в актовому залі. Частково розгромили приміщення. Не обійшлося й без мародерства. Вдиралися в будинки. Задля розваги прострелювали телевізори, вбивали птицю, поросят...
Не пошкодували й людей... Загалом, коли вони їхали звечора, то підпалювали хати. Наступного дня після їхньої ночівлі загорілася ще одна хатина. Чоловік побачив, що горить чиясь оселя, сів на велосипед і поїхав тушити. А назустріч колона. Він облишив свій транспорт і пішов назад. Але життя чоловіка обірвала куля, випущена в спину. Ні за що... Були й інші загиблі. 23 лютого люди поїхали автів- кою в сусіднє село. Нарвалися на колону. Їх обстріляли, і всі згоріли в машині. Також чоловік із дружиною їхали у Вишнівку хоронити батька. Їх напівдорозі розстріляли. Чоловіку встигли зробити операцію, але до ранку він не дожив. А жінка померла в приймальному відділенні. Також машина швидкої допомоги підірвалася на міні. У ній було четверо людей. Батьки загинули на місці, доньці зробили операцію, а син тимчасово втратив зір, але діти залишилися живими. Тож сімох людей ми втратили. І жодної загрози окупантам вони не створювали.
З того лісу росіяни навсібіч стріляли ракетами, з танків. А коли їх обстріляли наші, вони, не довго думаючи, почали гатити по селу. Три хати загорілося одразу. Четверту загасили. Також спалили приміщення й техніку підприємця Анатолія Івановича Козуба. Останніми днями їм подобалося дико розважатися - їхати на БМП чи БТР і строчити по хатах. У Вишнівці дві хати потушили... Деякі згоріли разом із господарськими будівлями. Огорожі в Припутнях поваляли біля церкви, пам’ятника загиблим воїнам та школи. Вночі ходили по дворах, стріляли в двері без причини. Вбили собаку на прив’язі. Бабуся вийшла мало не під кулі. А вони таким чином шукали своїх, які вешталися по селу. То дві крайні хати вранці ми переселили в центр Припутнів. Я їздив щодня вулицми, то бачив, що люди дуже налякані.
- Були підприємцем і взяли на себе керівництво старостинським округом у війну...
- Людям треба допомагати. Відновлювати села як тільки можна. Адже людям тут жити, ростити дітей. . . Хоча важко буває. Але треба, щоби в населених пунктах був лад. Аби люди знали, до кого звернутися за допомогою і її отримати. На жаль, у країні війна. Тому часто обходимося своїми силами. Люди збирають кошти. Бо хочуть нормально жити. Підприємці нам допомагають, за що їм велике спасибі.
Сільчани мені довіряють. У нашому старостинському окрузі живемо дружно. Люди налаштовані до спілкування, і ми завжди приходимо до порозуміння. І чекаємо на Перемогу та Мир. Тоді будуть інші рішенння та інше життя. А тепер якомога міцніше триматимемо свій фронт.
Джерело: «Трудова слава», Людмила ЗАБАРОВСЬКА Віра СОЛОДКА
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.