Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Анатолій Сенько розповів про реалії сьогодення Припутнівського старостинського округу Чернігівщини

Анатолій Сенько розповів про реалії сьогодення Припутнівського старостинського округу Чернігівщини

 



«У нашому старостинському окрузі живемо дружно. Люди налаштовані до спілкування, Люди налаштовані до спілкування, і ми завжди приходимо і ми завжди приходимо до порозуміння», - так говорить очільник Припутнівського старостинського округу Анатолій Сенько.

- Пане Анатолію, ви родом із Припутнів?
- Із Бурімки, це поруч, але з 1974 року живу у Припутнях, сюди переїхала моя мама, Марія Тро- химівна, працювати вчителькою. Вона викладала хімію. Я навчався у Припутнівській школі. Потім вступив на навчання до радіомеханічного техні­куму, а затим - до Чернігівського регіонального інституту економіки та управління. Після його за­кінчення протягом приблизно 10 років працював не на Ічнянщині, а потім повернувся на батьків­щину. Займався підприємництвом, утримував кілька магазинів у Бурімці та Припутнях. Дру­жина, Інна Сергіївна, відколи я став старостою, взяла на себе нашу підприємницьку діяльність. Старший син Едуард навчається на останньому курсі національного університету «Чернігівський колегіум» на факультеті фізичного виховання, він свого часу займався боксом у школі Олега Кравця. Молодшій доньці Діані - 12 років, вона школярка, їздить на навчання у Дорогинку, бо нашу школу, на жаль, закрили через недостатню кількість учнів. Наразі в її приміщенні перебува­ють старостат, пошта і фельдшерський пункт - в іншому крилі. Також тут наші жителі займають­ся волонтерською діяльністю. Приміщення у нас хоч і будівництва початку XX століття, але відре­монтоване, доглянуте, опалення - на твердому паливі. СТОВ «Інтер» кілька років тому допомо­гло нам збудувати в школі облаштований туалет, бо інакше б її ще тоді закрили. Після цього кілька років навчальний заклад працював.

- Яка ще у вашому селі інфраструктура?
- У нас є Будинок культури, він працює. Що­правда, під час військових дій у лютому-березні 2022-го року, він постраждав від окупантів. Як і школа. Але ми поступово все відновили. У Бу­
- Моя каденція очільника Припутнівського ста­ростинського округу мала розпочатися з 1 бе­резня 2022 року. Протягом пів року цю посаду ніхто не обіймав. На зборах мою кандидатуру підтримали одноголосно. Відтак Ічнянська міська рада призначила мене ста­ростою, - розповідає Анатолій Миколайович. - Коли розпочалося вторгнення, 24 лютого, офіційно я ще не був на цій посаді. Мені перед­звонила Олена Вікторівна Бутурлим, Ічнянський міський голова, й повідомила, що наказ про моє призначення старостою уже підписано.

динку культури є художня самодіяльність. Його очільниця Анна Володимирівна Адаменко сама співає і залучає молодь. Досить часто проводи­мо різні заходи. Художнім керівником працює вчителька Людмила Василівна Селюх. Вона зго­лосилася налагодити художню самодіяльність у Припутнях.

Фельдшерським пунктом керує Світлана Сте­панівна Каропиш. Колись у нас була своя лікар­ня, потім амбулаторія. І відповідний персонал. Потім усіх скоротили, Світлана Степанівна за­лишилася на півставки. Допомагає їй молодша медична сестра, також на півставки. На жаль, через чергові зміни у протоколах лікування у фельдшерському пункті вже не можна робити чимало процедур, а це проблема для наших па­цієнтів - серед них більшість літніх людей, яким важко виїхати з села за медичною допомогою до Ічні. До неї - 25 км. До Ніжина - 35 км. Але швид­ка допомога доїжджає за необхідності, дороги у нас непогані, за винятком однієї ділянки, за яку відповідає облавтодор.
До речі, хочу подякувати нашим жителям, які згуртувалися, зібрали гроші, закупили цемент і щебінь. Із щебнем тут допоміг і підприємець Анатолій Козуб. Таким чином ми відремонтува­ли дорогу в центрі села - залатали дірки влас­ним коштом. Тримається, хоча це наша власна технологія.

- Напевно, найбільш про­блемним, як і в кожному старостаті, є благоустрій?
- Саме так, доводиться зай­матися аварійними дерева­ми, яким уже понад 50 років. Особливо гостро проблема стоїть на кладовищах. Якщо дерева впадуть, розіб’ють і паркан, і пам’ятники. Треба питання вирішувати якнай­швидше. А знесення одного дерева коштує дорого. Таких грошей у нашому бюджеті не­має, та й узагалі бюджету як такого немає. Проблеми зде­більшого вирішуємо власним коштом, тобто коштом наших жителів та благодійників.
Наприклад, вирішили збу­дувати паркан, організува­ли зустріч, обговорили все, зібрали гроші та збудували 200 м бетонної огорожі. Дя­куємо генеральному дирек­торові «Інтера» Михайлу Ми­колайовичу Бондарю, що він допоміг із цементом. І пра­цівники «Інтера» теж працю­вали. Це підприємство вза­галі нам у всьому допомагає і йде назустріч у вирішені практично всіх наших про­блем. А роботи виконувати­мемо своїми силами.

У Вишнівці теж почали на­водити лад. Нещодавно при­везли із Ніжина бетонні кон­струкції для встановлення огорожі сільського кладови­ща. На це вишнівці зібрали 54 000 гривень. Доставка відбу­лася безкоштовно для нас за сприяння генерального ди­ректора Михайла Миколайо­вича Бондаря, за що ми дуже вдячні. Також щире спасибі всім небайдужим жителям села за розвантаження 7,5 тонни бетонних конструкцій. Уже розпочали роботи з де­монтажу старої огорожі. Дя­куємо за техніку та матеріали й підприємцеві Миколі Гри­щенку, також активним меш­канцям села за допомогу.

Будемо знову звертатися до управляючого з «Інтера», який працює у Припутнях, Олександра Михайловича Ющенка, аби підприємство допомогло і з цементом та щебінкою для кладовища у Вишнівці.

Не так давно від благодій­ного фонду «Право на за­хист» нам привезли 520 тонн пелет для опалення. Роз­вантажили на території під­приємства «Інтер», а потім їхньою технікою розвозили людям безкоштовно. Багато домогосподарств отримало по 4 тонни палива.



Дуже вдячні колишньому односельцю. Його коштом у Припутнях побудовано су­часну зупинку для шкільного автобуса, який возить наших дітей до сусідньої школи.
На комунальних роботах працюємо з комунальником Миколою Семененком. Він трудиться на два села - При- путні та Вишнівку. Разом ви­пилюємо дерева на узбіччях, викошуємо траву. Маємо ко­сарку, пилу, громада виділяє й бензин. Люди, які працю­вати у нас від центру зайня­тості, теж зробили багато. І паркан будували навколо кладовища, і ями на дорозі в селі бетонували. А на кладо­вищі впоратися з аварійни­ми деревами зголосився чо­ловік, який має професійний досвід на таких роботах.

- Розкажіть про ваші на­селені пункти.
- Це Припутні та Вишнівка. Ще у нас є два хутори, але там уже ніхто не живе.
Я щоп’ятниці їжджу в Виш­нівку, від нас це 3 км, там мешкає близько 150 людей. А в Припутнях - понад 320 лю­дей. У Вишнівці, на жаль, ін­фраструктури майже немає. Торгівля виїзна, по п’ятницях там свій базар. Є фельдшер­ський пункт, штат, як і у нас, із двох осіб. Керує ним Лілія Михайлівна Дядюн. Клуб там не працює, але ми приїжд­жали, щоби навести у будівлі лад. Організовували в при­міщенні благодійні концерти, збирали донати на ЗСУ.

- Яка у вас волонтерська діяльність?
- Люди постійно роблять свічки. Особливу участь у ць­ому брали жінки, які отримали тимчасову роботу від центру зайнятості. Дві партії свічок і цього місяця вже відправили. Півтора місяці тому збирали продукти харчування. В одну машину збір не вмістився. Своїм хлопцям, які воюють, теж відправляємо посилки.
Навесні збираємося плести сітки. Для цього збираємо кошти на матеріали.
У ЗСУ служать 14 наших воїнів. На жаль, є загиблі. Це Олександр Авраменко і Олександр Пчола, він був на­шим дільничним. Олександр Авраменко похований у Бурімці. А Олександр Пчола в Носівці, там живе його мати. Є і зниклий безвісти.
Якщо нашим хлопцям щось потрібно, ми намагаємося максимально допомогти. Усім збирали кошти на аму­ніцію. Донати із благодійних концертів та ярмарків теж від­силали нашим захисникам.

- Як ви пережили окупа­цію?
- Колони окупантів їздили часто. Але центральна до­рога пролягає тільки краєм Припутнів. Тому селом вони не курсували. Але зупинили­ся приблизно у трьох кіломе­трах від нас, у лісі. Сталося це вже 25 лютого. І так було протягом усієї окупації.

Але, попри все, ми отриму­вали допомогу. Наприклад, генеральний директор СТОВ «Інтер» та інших підприємств Михайло Миколайович Бон­дар десь через тиждень пі­сля вторгнення організував доставку хліба. Спочатку в Бурімку. А ми звідти забира­ли хліб підводою, бо дороги були розбиті. Завозили й у Шиловичі. Потім вдалося відремонтувти міст. Тоді ста­ло легше. Можна було до­братися до Ічні. Підприємець Анатолій Іванович Кузуб теж допомагав нам хлібом. А ми посприяли йому переправи­ти в безпечне місце техніку, яка залишилася цілою.

Але 30 березня загарб­ники таки зайшли в село й ночували в школі та Будин­ку культури. У той день ми роздавали гуманітарну до­помогу. Нам вдалося нецен- тральними шляхами добра - тися до Ічні, де міська рада виділяла згущенку та вер­шкове масло від місцевих виробників. Згущенки було понад 500 банок. Меншу ча­стину ми встигли роздати. А тут окупанти. З магазину, де роздавали за списками гуманітарку, всі тікали горо­дами. Ховалися в погребах, сараях, у заростях, високій траві, де могли. А на вули­цях почалася стрілянина. Ми дуже переживали, вже дума­ли, що розстрілюють тих, хто не встиг сховатися. Вороги забрали залишки згущенки, частину масла, магазин розвалили. Ворожої техніки було до півтори сотні. Аби її трохи приховати, зривали шифер з дахів школи та Бу­динку культури і закривали машини. Техніка гула всю ніч. Аби переночувати, по­виламували двері в школі та Будинку культури, спали на них, закутувалися в штори, а ще зірвали завісу зі сцени в актовому залі. Частково розгромили приміщення. Не обійшлося й без мародер­ства. Вдиралися в будинки. Задля розваги прострелювали телевізори, вбивали птицю, поросят...

Не пошкодували й людей... Загалом, коли вони їхали зве­чора, то підпалювали хати. Наступного дня після їхньої ночівлі загорілася ще одна хатина. Чоловік побачив, що горить чиясь оселя, сів на ве­лосипед і поїхав тушити. А на­зустріч колона. Він облишив свій транспорт і пішов назад. Але життя чоловіка обірвала куля, випущена в спину. Ні за що... Були й інші загиблі. 23 лютого люди поїхали автів- кою в сусіднє село. Нарвали­ся на колону. Їх обстріляли, і всі згоріли в машині. Також чоловік із дружиною їхали у Вишнівку хоронити батька. Їх напівдорозі розстріляли. Чоловіку встигли зробити операцію, але до ранку він не дожив. А жінка померла в приймальному відділенні. Також машина швидкої допо­моги підірвалася на міні. У ній було четверо людей. Батьки загинули на місці, доньці зро­били операцію, а син тимча­сово втратив зір, але діти за­лишилися живими. Тож сімох людей ми втратили. І жодної загрози окупантам вони не створювали.



З того лісу росіяни навсібіч стріляли ракетами, з танків. А коли їх обстріляли наші, вони, не довго думаючи, по­чали гатити по селу. Три хати загорілося одразу. Четвер­ту загасили. Також спалили приміщення й техніку під­приємця Анатолія Івановича Козуба. Останніми днями їм подобалося дико розважа­тися - їхати на БМП чи БТР і строчити по хатах. У Вишнів­ці дві хати потушили... Деякі згоріли разом із господар­ськими будівлями. Огорожі в Припутнях поваляли біля церкви, пам’ятника загиблим воїнам та школи. Вночі ходи­ли по дворах, стріляли в двері без причини. Вбили собаку на прив’язі. Бабуся вийшла мало не під кулі. А вони таким чином шукали своїх, які веш­талися по селу. То дві крайні хати вранці ми переселили в центр Припутнів. Я їздив щодня вулицми, то бачив, що люди дуже налякані.

- Були підприємцем і взяли на себе керівництво старостинським округом у війну...
- Людям треба допомага­ти. Відновлювати села як тільки можна. Адже людям тут жити, ростити дітей. . . Хоча важко буває. Але треба, щоби в населених пунктах був лад. Аби люди знали, до кого звернутися за допомо­гою і її отримати. На жаль, у країні війна. Тому часто об­ходимося своїми силами. Люди збирають кошти. Бо хочуть нормально жити. Під­приємці нам допомагають, за що їм велике спасибі.

Сільчани мені довіряють. У нашому старостинському окрузі живемо дружно. Люди налаштовані до спілкуван­ня, і ми завжди приходимо до порозуміння. І чекаємо на Перемогу та Мир. Тоді будуть інші рішенння та інше життя. А тепер якомога міцніше три­матимемо свій фронт.

Джерело: «Трудова слава», Людмила ЗАБАРОВСЬКА Віра СОЛОДКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Припутні, село, староста, Сенько

Добавить в: