Олександр Ященко - із шоферів у мери

Добавить новость

Понедельник, 3 Марта 2025 12:51  |  Просмотров: 246

Мер - це головна посадова особа територіальної громади міста в Україні. Неофіційна назва посади - мер. Саме так і називають мешканці Північного старостинського округу свого старосту Олександра Ященка. Про те, що таке старостинський округ донедавна селяни не мали уявлення. Та адміністративно-територіальна реформа вступила в дію, і люди це відчули. Хоча, як і раніш зі своїми питаннями вони здебільшого звертаються до свого старости або діловода, як колись звертались до голови. Повноваження в нього ніби й ті самі, та відбулося і багато змін, серед яких бюджет, правильніше його зовсім нема у старостаті на відміну від сільської ради. Як реформа вплинула на роботу сільського керівника - ми дізналися у Олександра Ященка, який з 20210 року обраний головою Чорнотицької сільської ради.



- Олександре Олексійовичу, як ви стали головою?
- До цієї високої, як для села поса­ди, я працював звичайним шофером у тодішньому колгоспі. Дружина моя 15 років була дояркою. А у 2010 році однопартійці висунули мою кандида­туру на голосування. Не хочу вихва­лятись, але із 5 тоді кандидатур я на­брав більше половини. Таким чином став головою. Звідтоді три скликан­ня веду село, щоправда вже на поса­ді старости.

- Як реформа вплинула на Вашу роботу: легше чи навпаки важче стало працювати?
- Казати легше чи важче - не мож­на, бо робота і голови, і старости не змінилася, ти повинен служити лю­дям. Важче в тому, що збільшилась територія старостату і нині охоплює не лише Чорнотичі, а й Хлоп’яники, Козляничі, Рудню, Соснівку і Свірок - всього до півтори тисячі жителів, а площа яка! Я дуже люблю людей і го­товий все зробити, що в моїх силах. А вони розуміють мене і такий тандем допомагає нам працювати злагодже­но і продуктивно. На початку були деякі непорозуміння, бо, наприклад, у Чорнотичах, ми вміємо працюва­ти разом. Це значить, що виходимо на масові заходи всі: і директор шко­ли, і староста, і старенький дідусь, і молодий юнак. А у Хлоп’яниках тре­ба було налаштовувати цю роботу, бо перший раз, коли оголосили про ма­сових захід, то одному було ніколи, ін­ший не може і так сталося, що пра­цювати було нікому. Пізніше порозу­мілися і нині питань нема. Правда, як таких масових заходів не проводимо, справляються робітники самі, якщо треба, об’єднуючись.
Змінилось і фінансове забезпечен­ня, а правильніше нині бюджет грома­ди один на всі округи. Треба розуміти, що податки, які сплачують наші агра­рії, йдуть у бюджет громади. А для села аграрії працюють на власній іні­ціативі. Колись сільські ради розпоря­джались тими податками. Але незва­жаючи на нові умови роботи, жодний аграрій мені не відмовив.

- Який ви маєте у цьому секрет?
- Ніякого. Я не соромлюсь зверта­тися і просити допомоги. Може, це звучить не дуже коректно, та якщо це на благо села, на благо жителів - я не бачу в цьому якогось приниження. Але я завжди обґрунтую для чого ро­бити ту чи іншу справу, що це дасть, скільки грошей витратиться, де взя­ти матеріали, хто це буде робити - про все я спілкуюся. На якій території працюють аграрії, жителям того села і допомагають. Скажімо, я не забираю матеріалів чи грошей, які дали хлоп’я- ницькі фермери для потреб чорноти- чан і навпаки.

Кожний аграрій чимсь допомагає. Один виручить коли нестача паль­ного, інший виділить шалівки чи ма­теріалу, а третій попиляє, техніку на­дасть.

- Назвіть своїх помічників?
- Найбільшим нашим помічником є «Сосницькі аграрні інвестиції» (ди­ректор Володимир Савченко та за­ступник Віктор Єрашов). Тільки на об­лаштування пожежної у Чорнотичах, якщо перевести у гроші, то вони виді­лили близько 300 тисяч гривень. Дуже нас виручає підприємець Дмитро Підвербний. Треба попиляти - він ні­коли не відмовляє, ще й безкоштов­но. Зуміли ми з ним домовитися і він для села купив трактора за 40 тисяч. Допомагає також Валерій Макуха.

Неабияким нашим помічником є де­путат обласної ради Дмитро Блауш та його помічник Василь Волошко. Це за їхньої фінансової підтримки цьо­го року ми облаштували у кожному селі зупинки, а біля них ще й гойдал­ки. Тільки у Рудні нема місця поста­вити гойдалки біля зупинки, будемо над цим працювати. А у Соснівці ро­ків 7 тому Дмитро Блауш встановив потужну свердловину для всіх жите­лів села. Цього року згорів насос і він його купив, щоб і надалі у селян була якісна вода.
У Хлоп’яниках багато нам до­помагає Роман Ященко, а також Станіслав Мовчан, Олексій Ященко, Федір Ковпинець, Юрій Іващенко. Допомагають і Анатолій Куценко, і Ярослав Підріз, і Анатолій Кириленко. А у Рудні й Козляничах наш помічник Владислав Васюк.

Всім я їм щиро-щиро вдячний за те, що завжди йдуть на зустріч, не від­мовляють у наших потребах.
Добрих справ інвесторів не злічи­ти. Один всю зиму чистить дороги, ін­ший допоміг купити кільця у колодязь, хтось надав пальне, транспорт.

- А зупиніться на тому, як Вам вдається спилювати аварійні де­рева? Скільки їх можете спиляти за рік?
- Це робота, мабуть, найскладні­ша. Бо інколи потрібно звертатись і до електриків, і брати дозволи. У спи­люванні дерев ми постійно співпра­цюємо із конятинським підприємцем і дуже вдячні йому за допомогу. Ми складаємо договір, в якому обумов­люємо умови, один із пунктів перед­бачає спилювання дерев в обмін на матеріали, тобто безкоштоно. Це зна­чить, що майстер забирає матеріал, а нам залишаються дрова для опален­ня шкіл, приміщення старостату, по­жежні. Нас такий договір влаштовує.

Цьогоріч ми спиляли 8 здоро­венних багаторічних тополь біля Хлоп’яницької школи. Загалом за рік буває спилюємо від 20 до 40 аварій­них дерев.

- Як же у вас налагоджена робо­та в окрузі?
- У кожному селі є робітники з бла­гоустрою: у Козляничах і Хлоп’яниках по одному, у Чорнотичах їх троє. Це на всі руки майстри. Всі добросовіс­ні, працьовиті, відповідальні. Для ро­боти у нас є всі інструменти від клю­чів для ремонту автомобіля, мото- кіс, бензопил, зарядного пристрою до тракторця з причепом. Треба їхати на об’єкт, заводимо трактора, у при­чеп складаємо увесь інвентар і їдемо. Треба відвезти шалівку постругати - завантажили і повезли.

- А на кладовищах хто наводить лад?
- Кладовища у нас в усіх селах уже розчищені, поросль і все гілля при­брано. Весною перед поминальни­ми днями люди прийдуть і приберуть біля могилок своїх померлих. Сміття знесуть у визначене місце, а праців­ники з благоустрою вивезуть його.
Всю роботу в селах виконують ро­бітники з благоустрою. Ніяких субот- ників ми не збираємо. Задіюємо без­робітних, які стоять на обліку у цен­трі зайнятості на тимчасові роботи. Вони одержують за роботу зарплату від центру зайнятості і працюють на благо свого села. Ось будемо знову звертатись до них за допомогою, тре­ба вирубати поросль. Працюють як чоловіки, так і жінки всі добросовісно.

- А висипку доріг хто здійснює?
- До цієї роботи ми залучаємо і жите­лів тих вулиць, де проводиться висип­ка. Ось минулого року у Хлоп’яниках ми висипали 2 вулиці. Працювали дружно: у кого є транспорт, теж допо­магали. За два дні справились з такою громіздкою роботою. Цьогоріч планує­мо ще три вулиці висипати.

- А пожежна в яких селах пра­цює?
- Як і в усіх старостатах нашої гро­мади, працюють добровільні коман­ди. Тобто робітники з благоустрою за потреби стають пожежниками і ви­їжджають гасити пожежу. Вони слід­кують за справністю пожавтомобіля, який є і у Чорнотичах, і у Хлоп’яниках. Цього року плануємо, що виїде пож- машина, яку ми забрали із В.Устя і до­ставили до Козлянич. Машина, звіс­но, потребує великого ремонту, але ми вже збираємо запчастини і буде­мо її ремонтувати. Зробимо гараж. У Козляничах не було ніколи пожежної, але у спеку доводиться гасити суху траву. Отож не буде втрачено часу, а потім і сусідні машини під’їдуть. Під час пожежі кожна секунда дорога.

- Як здійснюється вивіз сміття?
- Сміття безкоштовно вивозить­ся у всіх селах. Раніше частіше виво­зили, нині раз на 1,5 - 2 місяці, бо є проблеми із пальним. У Чорнотичах і Козляничах я сідаю за кермо влас­ного трактора і разом з працівниками благоустрою звозимо затарені міш­ки. У Хлоп’яниках це робить робітник з благоустрою і теж власним тракто­ром. Пальним забезпечують інвесто­ри.

- А у малих селах люди забезпе­чені хлібом і продуктами першої необхідності?
- Так. У Свірку і Соснівці хлібом за­безпечує Сосницький хлібокомбінат. Продукти і все, що люди замовлять, завозить підприємець у визначені дні. Всі задоволені.
У більших селах працюють мага­зини. Молоко забирають від кожного двора. Тільки нині корів дуже помен­шало. Скажімо, у Чорнотичах до 50 голів і всі пасуться у одній череді, не всім зручно далеко ганяти корів. А у Хлоп’яниках залишилось до 10 корів, кожний господар сам організовує ви­пас своїх годувальниць.

- Чи є такі питання, з якими Вам важко справитися?
- Найважчі питання по довідках. Це, наприклад, коли людина просить до­відку, а ми не маємо права її видати. Ось скажімо, людина хоче стати на біржу. Але після звільнення з роботи минуло більше півроку, отоді виника­ють проблеми. Мине 8 місяців, а люди просять довідку.

- Як же Вам вдається долати про­тиріччя?
- Намагаюсь пояснювати, домовля­тися. Допомагає досвід, мені вже 67 років. Я нікого не хочу образити. Для мене всі люди однакові, я всіх їх пова­жаю. Та й по життю я не тиран.

- А сім’я Вас підтримує?
- Авжеж. Так, як в сім’ї, так і на ро­боті. Всі питання вирішуємо разом, методом спілкування. У мене золо­та дружина, гарні троє дітей і вже четверо вну­ків, найстаршому 21 рік. Підтримуємо один одно­го, допомагаємо, разом плануємо. Тільки так я вважаю потрібно працю­вати. А наказувати - це не в моєму стилі.

- Що плануєте робити цього року?
- Крім поточних за­вдань, а це розчистка ву­лиць від снігу, скошуван­ня бур’янів, вивіз сміття, хочеться зробити огорожі у центрі села Чорнотичі, біля школи. Було б до­бре, аби вдалося почи­стити невеличке озер­це. Люди хочуть вулич­не освітлення. Плани є... Але потрібні гроші.

- До речі, чи виділяє гроші селищна рада хоча б на найнеобхідніше?
- Тільки на найнеобхідніше. Ми пер­шими приєдналися до громади, коли вона ще створювалася. І тоді селищ­на рада взяла участь у державному проекті, дякуючи якому у Чорнотичах побудоване нове приміщення амбу­латорії, в якому і поліцейська станція, де перебуває дільничний. Нині у ам­булаторії працює фельдшер і санітар­ка, є стоматологія. Якби не ця клята війна, то вже приїхав би лікар, якому надається житло.
У Чорнотичах, дякуючи селищній раді, яка знову ж таки взяла учать у грантовому проекті, зроблено ремонт старого приміщення, закуплено об­ладнання і нині там функціонує кімна­та психологічного розвантаження для молоді. Звичайно, хотілося б, щоб ви­ділялися гроші на розвиток староста- ту. Може, колись так і буде.

- А відпустки як Ви проводите?
- Відпустки тільки на папері. Староста має організовувати робо­ту працівників старостату: надава­ти певний об’єм роботи, перевіряти, контролювати, вирішувати нагаль­ні питання, які не можна відкладати. Відпустка у мене буває 4 дні, коли ми з дружиною щороку відвідуємо доч­ку, яка проживає у Харкові. Отоді від­почиваю. Діти умовляють, щоб вже складав свої повноваження та пожив для себе. А я дуже люблю свою ро­боту, хоч і клопоту багато. Є бажання працювати для людей, а це головне.
- Ось таке життєве кредо старо­сти Олександра Ященка. І це не пе­ребільшення. Адже читаючи ко­ментарі у фейсбуці, спостерігаємо тільки позитивні відгуки, тільки по­дяки і захоплення людиною, яко­му все під силу. Тож успіхів Вам, Олександре Олексійовичу, у Ваших стремліннях, подальшої підтримки і розуміння людей. Нехай все, що Ви плануєте, вдається.

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: