Очільниця Гужівського старостинського округу Тетяна Коломієць розповіла про проблеми громади

Я народилася і виросла в Гужівці. В селі живуть мої родичі. Після дев’ятого класу вступила до Прилуцького педагогічного училища на спеціальність «вихова­тель дошкільного закладу», - розповідає очільниця Гужівського старостинського округу Тетяна Коломієць. - Після закінчення я працювала у дитсадку №1 в Ічні, там же раніше проходила практику. В Гужівці на той час не було дитячого садочка, але згодом при школі відкрився дошкільний заклад. І з 2005 року до 2014-го я пра­цювала його завідувачкою. А в 2015 році мене обрали сільським головою. На вибо­рах мене підтримували односельці та моя родина. Після того, як утворилася Ічнян­ська ТГ, виконувала обов’язки старости, а потім очолила старостинський округ».

- Про вас говорять, що ви на­полеглива й енергійна керів­ниця і завжди досягаєте своєї мети.
- Це правда, але нині на заваді багато в чому стоїть війна. Коли мене обирали, то дуже хотілося великих позитивних змін у на­шому селі. Планів було багато. Хотілося скрізь у Гужівці зробити вуличне освітлення, покращити роботу і стан нашого дитячого садочка: оскільки я там працю­вала то знала всі проблеми і по­треби. Було бажання серйозно поліпшити благоустрій. Причо­му займатися ним потрібно на постійній основі. У тому числі й на кладовищах. Справедливо вважається, що наше ставлен­ня до цвинтарів є показником духовної культури. У нас є старе кладовище, де поховані люди, в яких родичів майже не залиши­лося. Тож догляд за могилами лягає на плечі старостату.

На жаль, відсутність, скажімо так, сучасної інфраструктури, цивілізації - це одна з причин, чому молодь залишає село.

- За що ви найперше взяли­ся, коли стали головою сіль­ради?
- Почали робити проєкт з ву­личного освітлення. Замовили його в Чернігові. При колишньо­му сільському голові було освіт­лено близько кілометра вулиць. Нам вдалося зробити проєкт на все село. Ми додали ще 3 км вуличного освітлення. Загалом потрібно зробити близько 12 км. На жаль, цей проєкт чекає свого часу.

Також ми частково поміняли вікна в ліцеї, покращили стан на­шого дитсадка, замінивши вікна, двері та облаштувавши санву­зол. І зробили огорожу на цент­ральному кладовищі.

- Гужівка - велике село?
- Так, досить велике. Воно одне і є старостинським округом. У нас близько 700 зареєстрова­них жителів, проживає менше, близько 650. Чимало будинків люди купили, в основному, для постійного проживання. Вели­ким плюсом є те, що у нас зруч­не автобусне сполучення. Мож­на доїхати в Київ, Чернігів, Ніжин просто із села. До Ічні зовсім недалеко - лише 7 км. Також до­бираємося і залізницею. В селі зупиняється електричка.

- У вас зараз є переселенці?
- Приїжджало чимало - до рід­них, знайомих. Коли ситуація трохи стабілізувалася, багато повернулося додому. Але деякі залишилися. Є люди з Мико­лаївської області, Харківської. Одна родина багатодітна, чоло­вік служить у ЗСУ, наразі після поранення відновлюється вдо­ма. Цього року в жовтні минув рік, як за сприяння міської ради їм встановили модульний буди­ночок. Діток четверо, невдовзі буде і п’ята ди­тинка.

- Пані Тетяно, розкажіть, що зробили такого, що вам гріє душу?
- До повномасштабного вторгнення ми в центрі села зробили з пустиря місце відпочинку. Там ми посади­ли ялинки, квіти, поставили лави, зробили інсталяцію «Я люблю Гужівку». Таке обла­штування нам профінансувала група компаній СТОВ «Інтер», її підприємство ПП «Агро-Трейдер» займається аграрною діяльністю в Гужівці.

- Ви постійно переймає­теся сільським водогоном.
- У нас є централізований водогін. Його зробили дав­но, ще коли були колгоспи. Є водонапірна вежа, свер­дловина. Вода у нас без­коштовна, оскільки споруди перебувають на балансі у ПП «Агро-Трейдер», яке і спла­чує за електрику і надає нам воду. Ремонт обладнання, водогону також відбуваєть­ся за їхній рахунок. Оскільки водогін і вежа старі, то нюансів багато. Користуючись нагодою, хочу висловити від себе особисто і від усіх наших жителів велику вдяч­ність за таку допомогу гене­ральному директорові групи компаній СТОВ «Інтер» Ми­хайлу Миколайовичу Бонда­рю. Коли ми звертаємося до наших інвесторів, вони зав­жди допомагають.

- Яка інфраструктура в Гужівці?
- У нас є Будинок культури, ліцей, дитячий садок, ФАП, бібліотека. Усе працює. Хо­ча, наприклад, Будинок культури дуже старенький, але ми намагаємося підтримува­ти його у нормальному стані. Там завжди охайно, чисто, впорядковано, гарна й зона відпочинку біля Будинку куль­тури з лавами, альтанкою. Художньої самодіяльності у нас немає, але заходи до різ­них свят проводимо. До по- вномасштабного вторгнення щороку організовували День села. Була концертна прог­рама, вітали старожилів, іме­нинників. На жаль, сьогодні такі святкування не на часі.

У нашому ФАПі працюють фельдшер і санітарка, пер­шу допомогу та консульта­цію можна отримати на по­стійній основі. В селі є двоє соціальних працівників, що опікуються людьми похилого віку, яких 20.

У ліцеї навчається 68 ді­тей, а садочок відвідує 10. Кілька дітей їздять до нас на навчання із Ічні. Коли тепло, добираються на велосипе­дах. В іншу пору року - ав­тобусом, який ходить щого­дини. Ліцей у нас гарний, там усе облаштовано, вста­новлена сучасна навчальна техніка. У її придбанні також брали участь наші інвестори. Вони наразі дуже підтриму­ють Збройні сили.

- У вашому селі люди волонтерять і допомагають нашим захисникам.
- Волонтерство - це для мене рідне. Я почала займа­тися ним із середини 2017 року. Ми збирали продукти, необхідні речі та відправ­ляли для підтримки наших військових в АТО. Вперше я поїхала на схід якраз у 2017­му році. З нашого села там служили хлопці. Зараз у ЗСУ 24 воїни, двоє безвісти зни­клих - Богдан Іллюшко і Вік­тор Ушинський. Є загиблий - Олег Шабалін, він наро­дився та виріс у Гужівці, але останнім часом жив у Черні­гові. Олег навчався у нашій школі, закінчив Ніжинський державний університет.

Після 2017-го року я бувала на сході часто. Їдеш, спіл­куєшся, допомагаєш, нас раді бачити - це невимовні відчуття. Зараз ми волонте- римо на місці. Збираємо все, що потрібно, і відправляємо на фронт. Плетемо маску­вальні сітки, на які люди до- натять. Робимо розпалювачі - ватний диск змочується у віск або парафін, потім вису­шується і пакується по кіль­ка штучок у пакетики. Ними зручно і швидко можна роз­вести багаття. Робимо також окопні свічки. Беремо участь у благодійних ярмарках. Дуже активно волонтерять учи­телі ліцею, домагають їм учні та батьки. Там також часто проводяться благодійні яр­марки. Збираємо кошти ад­ресно, на прохання наших військових. Також відправ­ляємо продукти харчування.

- Під час вторгнення Гужівка не постраждала?
- На щастя, ні. Але колони росіян ішли через Гужівку. 28 березня двох жителів села забрали в полон. Хлопці виї­хали на машині якраз біля російської колони. Їх відвез­ли в Новий Биків, потім вони були у Новій Басані, але, дя­кувати Богу, вдалося звіль­нитися. Наших односельців із іншими полоненими оку­панти зачинили в якомусь вагончику, а коли тікали, про­сто про них забули. І хлопцям вдалося звільнитися.

Зараз я із жахом пригадую, як до мене додому цілеспря­мовано приїхали росіяни. На той час удома були і мама, і діти, що приїхали рятува­тись від війни. Але вийшло навпаки... Я була на роботі. Пощастило, що це були пер­ші дні, росіяни тоді ще не так лютували, вони постукали, їм ніхто не відчинив, і вони поїхали далі. Це були страш­ні миті для нашої родини. А люди у нас - молодці, до­слухалися порад, чергували по селу, передавали дані. Я дуже їм вдячна за підтримку в той час.

- Яка у вас найнагальніша робота зараз?
- Як завжди, благоустрій. У країні війна. Працівника з благоустрою мобілізували. Тож робимо все своїми сила­ми. Село у нас дуже дружне, люди завжди допомагають одне одному і відгукуються на прохання про допомогу. Виходять на суботники.

Хочу подякувати за постійну підтримку своїм односель­цям, Ічнянській міській раді та аграріям, які працюють на території старостинського округу й завжди відгукують­ся на наші потреби.

- Як ви відпочиваєте у вільний від роботи час? Маєте якесь захоплення?
- Дуже люблю квіти. Мені подобається, коли вони квіт­нуть з ранньої весни й до самих морозів. Любі мені чорнобривці, наш українсь­кий символ. Я сію їх і вдома, і насаджуємо в центрі села. Дуже люблю лілії, маю чи­мало сортів і кольорів. Також подобаються іриси. Квіти зігрівають душу, особливо в такий час.

А мрію, як і всі зараз, про мир і перемогу. Щоби наші діти й онуки жили у мирній країні. Я вже бабуся, маю онука Дениса - від сина Ан­дрія і невістки Руслани, вони мешкають в Ічні. Денису 10 листопада буде вісім міся­ців. Донька Дар’я також за­міжня, вони з чоловіком Ар­темом живуть у Києві, але часто приїжджають у гості. Зять дуже любить село.
Діти - це мої підтримка та опора.

Джерело: “Трудова слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: