Художник із Гужівки Валерій Сігаєв продав більше 250 картин в Америку та Європу

Четверг, 26 Октября 2023 18:24 | Просмотров: 1520

Можливо, ім’я 60-річного художника Валерія Сігаєва невідоме для жителів Ічнянщини. Бо він багато років мешкав у столиці, трохи у Канаді. Проте його добре знають у Гужівці, бо там народився, там знайшли останній спочинок його батьки і там наразі він живе та пише свої картини, поповнюючи власну творчу колекцію. І як професіонал стверджує, що бути художником - то велика праця. Про історію талановитого майстра та мотиви його полотен - у нашій розповіді.

- Пан Валерій - мій наставник, - коротко представляє митця відомий фото-майстер та наш колишній редакційний колега Микола Смілик. - Наразі у своїй творчій майстерні я пишу автопортрет. Валерій Миколайович мені у цьому допомагає. Підказує в якому місці краще зробити тінь на полотні, а в якому освітлити, як тонко передати штрихи.

Саме Микола Михайлович і познайомив нас із талановитим гужівчанином Валерієм Сігаєвим, ім’я якого захотілося відкрити для земляків.

Художником мріяв стати із дитинства

- Бувало, йду зі школи, бачу: у своєму будинку біля вікна сидить сусід Федір Даценко та малює, - згадує художник. - Я прибігав до нього подивитися, що він створює - подобалося. А ще мене приваблював отой запах фарб.

Дядько Федір був самоучкою, який умів змальовувати, копіювати - і в нього це непогано виходило. Малому Валерію теж хотілося навчитися малювати, тож вдома брав у руки пензель, акварель і на папері зображував «все, що бачив». А для себе ще тоді вирішив: стане професійним художником. І коли його мрія здійснилася, він написав портрет Федора Даценка.

- Я до 79-го року жив із батьками у Гужівці. Вони були колгоспниками. Вчився у місцевій школі. Потім вступив у Харківське державне художнє училище, далі два роки відслужив в армії. У 86-му продовжив навчання на факультеті графіки в Київському державному художньому інституті, - про свій шлях у мистецтво розповідає Валерій Миколайович. - У 92-му році, після його завершення, пішов, як кажуть, «на вільні хліба» та поступово почав себе відкривати.

У студентські роки пан Валерій писав картини у техніці офорт. Це коли малюнок створюється на металевій поверхні шляхом протруювання азотистою кислотою ліній та інших елементів зображення, після чого друкується на папері. Такі роботи закупило Міністерство культури та Спілка художників. Також неодноразово свої полотна Валерій Миколайович представляв на різних виставках.

Валерій Сігаєв розповідає, що писав і на склі:
- У мене була дипломна робота «Українські народні обрядові пісні». Потім було ще декілька робіт на склі. Але вони мають один мінус — б’ються.

Згадує, що після аварії на Чорнобильській АЕС, коли довелося відвідати атомну електростанцію, вирішив написати картину. Проте два роки ніяк не міг підійти до цієї теми - після побаченого було складно це зробити.

- Україна знаходиться під покровительством знаку зодіаку Тільця. Коли я про це дізнався, на полотні зобразив тільця, який на собі несе те село, що знаходиться у 30-кілометровій Чорнобильській зоні. Сам тілець - із просвіченими радіацією ребрами. А з його середини стирчить той «Рудий ліс», що вигорів, - ознайомлює зі змістом філософської картини художник.

Пан Валерій також згадує, що для ічнянського Спасо-Преображенського храму, що почав діяти після того, як звідти переїхала спортивна школа, написав ікони для іконостасу. Над створенням головних святинь працював із двома своїми одногрупниками. Наразі деякі з його ікон і досі прикрашають цей храм. Крім того, протягом п’яти років Валерій Миколайович розписував собор у Прилуках, також на Одещині - його рекомендували як професійного майстра. Зокрема, розписував і дитячий будинок у Білій Церкві.

Картини живуть за кордоном

За своє творче життя Валерій Сігаєв створив чималий мистецький доробок. Його картини живуть в Америці, Японії, Німеччині, Греції, Франції, Нідерландах, Канаді, Кореї, росії. Звісно, твори майстра є і в Україні. Проте, зізнається, що все-таки здебільшого пише картини для замовників за кордон: понад 250 таких робіт точно там буде.

- Інколи за кордоном замовляли картини єврейської тематики. Вони там користуються популярністю. Згадую, у 90-х роках мені замовили полотно, на якому я мав написати суд над євреєм Менделем Бейлісом. «Справа Бейліса» набула міжнародного резонансу і цього чоловіка ще у 1911-1913 роках звинувачували у ритуальному вбивстві хлопчика. Тож дещо треба було вигадувати. Було складно, бо не знав як ці люди виглядають. Друзі з телебачення допомогли з матеріалами, - ділиться пан Валерій. - Також писав картини про кантоністів - дітей, яких забирали із єврейських родин на військову службу. Створював роботи й про трагедію всього людства - Бабин Яр.

Проте, все-таки найчастіше закордонні поціновувачі таланту Валерія Сігаєва замовляли полотна із квітами: конвалії, бузок, ромашки, піони, калину, айстри... На них вибух кольорів, а квіти - соковиті, об’ємні, здається, що живі.

Пан Валерій не приховує, що складно бути вільним художником, заробляючи власною творчістю, але не змінює цьому принципу, бо це сенс його життя. Проте картину написати - це одне, а інше - це зуміти її продати.

- Моя колишня дружина мешкає з двома синами в Канаді. Буває, їй надсилаю свої роботи. Вона їх допомагає продавати, - каже митець. - Крім того, за кордоном маю й постійних замовників. Таких, звісно небагато, проте добре, що є.

Квіти на моїх картинах - це моя Гужівка

- У мене вдома, в Гужівці, також є картини. Не багато: всього десятка півтора, - зазначає земляк і гостинно запрошує у його домашню творчу майстерню. Потім показує свій мобільний альбом. - На власні очі побачите мої натюрморти, портрети, квіти. Я їх написав у Гужівці. У 90-х роках писав ось ці портрети: моїх батьків, свій. Працював у графіці та живописі.

Художник згадує: коли в Україні почалася війна, якийсь час не міг взятися за пензель. Але потім вирішив зібратися із силами та знову творити, щоб не загнати себе у велику затяжну депресію. Наразі занурився у живопис. Пише сюжети про квіти, бо вони йому до душі: ті, що ростуть за вікном батьківської хати, на гужівських полях, у лісах. Вони радують і дивують своєю красою, а потім оживають на полотні: яскраві, змушують милуватися.

- Мені тут добре, - наостанок зауважує художник про рідне його серцю село. - Днями взявся за автопортрет. Це вже моя така друга робота.

Поділився пан Валерій і своїм задумом. Хоче написати картину на тему знищеного Маріуполя, про його героїчних захисників.

А на запитання, чи житиме мистецтво, адже штучний інтелект проникає у світ творчості і полонить артринок, художник без роздумів відповів:
- Мистецтво житиме. Його не можна оцифрувати чи зробити мертвим, бо воно має душу.

Джерело: газета “Трудова слава”