Як чернігівець став першим українцем Москви

Новим керівником Ради українських земляцтв Москви одноголосно обрано співголову Чернігівського земляцтва Миколу Ляха.

До Ради входять керівники практично всіх українських земляцтв, які працюють у російській столиці.

Микола Іванович Лях народився в 1946 році в Чернігівській області, доктор політичних наук, дійсний член Академії соціальних наук РФ.

Вітання головному чернігівцю Москви від губернатора Володимира Хоменка переказав заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Віктор Тканко.

«Чернігівщина» - перша українська газета, яка поспілкувалася з Миколою Ляхом одразу після його призначення і прийому у Надзвичайного і Повноважного посла України в Російській Федерації Володимира Єльченка:

- Ми розмовляли з послом про участь нашої Ради у поглибленні економічних, культурних і гуманітарних російсько-українських відносин. Посол з великим інтересом прийняв наші пропозиції. Ми домовилися про те, що при посольстві буде створена рада з розвитку культурних зв'язків з Україною. Співголовами цієї ради буде один з керівників посольства і один з моїх заступників, - розповідає «Чернігівщині» Микола Лях.

Чернігівське земляцтво Москви підпише угоду про співпрацю з чернігівською владою

- У мене була велика розмова із заступником чернігівського губернатора Віктором Тканком. Я отримав привітання від Володимира Хоменка. Тому у розмові з послом багато питань стосувалися роботи саме Чернігівського земляцтва в Москві і його участі у програмах Чернігівської області. Ми навіть підготували проект угоди між Чернігівською облдержадміністрацією та обласною радою з однієї сторони і Радою українських земляцтв у Москві та Чернігівським земляцтвом з іншої сторони про співпрацю на найближчі роки. Послу це дуже сподобалося. Він дуже позитивно це сприйняв і сказав: «Це дуже гарний приклад, я обов'язково проінформую Уряд України. Давайте спільно спрямуємо листи у всі облдержадміністрації України з пропозицією укладання подібних угод».

Отже, Чернігівське земляцтво Москви і обласна державна адміністрація першими показали такий приклад.

«35 років я не спілкувався українською»

Микола Іванович прекрасно володіє рідною українською мовою, але під час нашої розмови чомусь засоромився. Причину такої сором'язливості він пояснив просто:

- Я дуже довго - 35 років не спілкувався українською. Розмовляв лише зі своїми друзями, коли приїздив в Україну. Коли я їхав в Англію, там розмовляв англійською. Якщо їхав до Югославії, там розмовляв сербсько-хорватською. Я довгий час займався Югославією. І радянсько-югославськими відносинами, і російсько-югославськими. І кандидатську, і докторські дисертації я захищав по Югославії. Докторську дисертацію захищав сербсько-хорватською мовою.

Роль зачарованої Десни в біографії

Про свій життєвий шлях голова Ради українських земляцтв Москви розповідає так:

- Народився на берегах зачарованої Десни у селі Блистова Менського району. Ріс без батьків, виховувався у Краснохутірському дитячому будинку-інтернаті Новгород-Сіверського району. У 18 років був обраний позаштатним секретарем Сосницького райкому комсомолу, брав участь у реконструкції меморіального музею Олександра Довженка. Вчителював у Холминській середній школі. Працював секретарем Корюківського райкому комсомолу, секретарем обкому комсомолу в Чернігові.

Микола Іванович постійно згадує красуню Десну, бо навіть його військова служба проходила в селищі Десна.

Імена великих чернігівців знають у світі

- У мого Чернігова велика історія. "Повість єрем'яних літ" згадує його 907-м роком, Спасо-Преображенський собор - ровесник знаменитої Київської Софії. Тут похований князь Ігор. Ви знаєте, що зараз йдуть пошуки його останків. Їх розпочав письменник Юрій Сбітнєв за підтримки Балтійської будівельної компанії, яка зводить храм на честь князя Ігоря в Підмосковному Передєлкіно. Я хочу зустрітися і з керівником компанії Ігорем Найвальтом, і з Юрієм Сбітнєвим, щоб обговорити участь Чернігівського земляцтва у цьому великому проекті.

Дуже добре пам'ятаю і Борисоглібський собор, і відому в усьому світі П'ятницьку церкву, повз яку я щодня ходив на роботу в обком комсомолу на вулиці Фрунзе. Це і будинок полковника Лизогуба, і Катерининська церква, і Успенський храм, і Троїцький монастир. Це все, що моєму серцю близьке. Це славетні імена Коцюбинського, Глібова, Пушкіна, Шевченка. У мене є фотографія з родиною Коцюбинських. Колись ми спільно проводили культурно-мистецькі заходи для молоді Чернігова. Це імена великих чернігівців, які повинні знати не тільки в Чернігівській області і не тільки в Україні. І я роблю все від мене залежне, щоб у Москві також знали ці великі імена...

Привіт друзям і колегам

Під час нашої розмови Микола Іванович пригадав, як працював з газетою «Деснянська правда» ще за часів роботи в ній головним редактором Івана Музиченка. На посаді секретаря чернігівського обкому комсомолу Микола Лях курував роботу «Комсомольського гарту». Редактором тоді був Борис Наріжний. Знає наш видатний земляк особисто і Дмитра Іванова, і Станіслава Реп'яха, і Олександра Олійника, і Леоніда Горлача...

- Всі вони є моїми друзями... Користуючись нагодою, хочу передати їм великий привіт.

«Москва вчетверте не запрошує»

– Розкажіть, як Ви потрапили до Москви?

– У квітні 1977 року мене запросив перший секретар обкому партії Микола Уманець і сказав, що йому дзвонив перший секретар ЦК ВЛКСМ Євгеній Тя-жельніков і попросив направити мене в Москву для роботи в міжнародному відділі ЦК ВЛКСМ. Він зараз живий, ми підтримуємо тісні стосунки. Тоді Уманець зізнався, що мене вже двічі запрошували в Москву, але в нього були свої партійні плани, і він не погоджувався мене відпускати. Але це вже було прохання особисто Тяжельнікова. Як сказав тоді Уманець, Москва є Москва, і вчетверте тебе вже не запросять. Так я став москвичем.


Між іншим, в 1990 році мені пропонували повернутися до Чернігова з Москви секретарем обкому партії з питань пропаганди. Я тоді якраз закінчував Академію суспільних наук ЦК КПРС. Але це було за декілька місяців, як не стало комсомолу, не стало комуністичної партії, а згодом - і Радянського Союзу.

Я залишився в Москві й після закінчення академії працював в Адміністрації Президента Єльцина. Але після розстрілу російського парламенту в жовтні 1993-го року, з чим я ніяк не міг згодитися, кинув цю роботу і перейшов до Держдуми Росії. Туди мене запросив Геннадій Сєлєзньов, який був на той час головою парламенту. Свого часу я з ним працював в ЦК ВЛКСМ: П'ять років я обіймав посаду керівника секретаріату й апарату Держдуми. Указом Президента РФ я одним з перших отримав звання державного радника РФ першого класу. Цей ранг, згідно з Указом, відповідає рангу федерального міністра і є вищим державним званням у Росії. Потім займався національною політикою уряду Москви на посаді керівника апарату віце-мера.

Олег Головатенко, тижневик «Чернігівщина», №9 (337)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.