«Спочатку вкрали розум, а потім... за землю взялись»

Добавить новость

Пятница, 3 Октября 2014 15:32  |  Просмотров: 2144

Так охарактеризував одним реченням конфлікт Росії з Україною колишній танкіст і зв’язківець, ветеран війни з Японією, 88-річний бобровичанин Іван Варфоломійович Шиян.



- Вихованці України керували великим Союзом. У Російській Федерації були і залишаються на високих посадах. Українці найкращу зброю винайшли і дорогу в космос відкрили, - деталізував свій висновок мудрий ветеран. - А скільки інших наших вчених, артистів, художників, письменників, спортсменів, політиків працювали і досі працюють на Москву! Десятиліттями забирала і досі забирає імперія від нас найкращі уми й таланти. Тепер за землю взялася, українські території до себе приєднує. Хоча, можна сказати й так: забирає у нас все, що «погано лежить», покинуте напризволяще. У хорошого господаря і дбайливої Вітчизни не посміла б забирати.

Японці насміхалися

Воїном Радянської Армії Іван Шиян став восени 1943 року, коли йому було лише 17. Після місячного курсу молодого бійця відправили його на Далекий Схід, де вивчився на стрілка, артилериста, зв’язківця і танкіста. Практику проходив у сутичках з японцями, а потім охороняв їх у таборі для військовополонених. Досі переконаний: японська армія була найбільш грамотна і дисциплінована.

- Навіть полонені японці, бувало, насміхалися з окремих наших солдатів і офіцерів, - згадував ветеран. - Дві фрази добре пам’ятаю: «Рус читат, писат не понімат... Рус свой жизн проспат...». У їхній армії не будо недоучок і таких, хто на посту може заснути. Відповідно й не знаю випадків, щоб вони безграмотно розробляли воєнні операції чи щоб вартовий проґавив ворога. А в нас через безвідповідальних вартових, бувало, самураї цілі полки вирізали. Та й американці були впіймали «роззяву», за що поплатилися цілим флотом - миттєво потопили його японці на базі Перл Харбор у грудні 1941 року.

Зовсім іншу характеристику дає колишній фронтовик тим частинам Радянської Армії, що приїхали на Далекий Схід з німецького фронту. Каже, що ці у боях навчені частини разом із союзницькими військами й розгромили самураїв.

А тій далекосхідній, необстріляній армії не вдалося б перемогти японців. І зараз серце старого солдата кров’ю обливається, коли чує по телевізору чи в газетах прочитає, як гинуть на сході наші, погано навчені воїни.

Головне - досвід

На мітингу з нагоди 71-річниці з дня визволення Бобровиччини від німецьких окупантів Іван Варфоломійович висловив готовність замінити на неоголошеній війні якогось молодого земляка.

- Здоров’я вже не те, але маю п’ятирічний досвід танкіста і радиста, був і артилерійським розвідником, після демобілізації більше сорока років працював електриком - саме з такою підготовкою грамотно воюватиме солдат, - сказав ветеран відповідальним посадовцям за мобілізацією.

- Колись японці навіть самураїв-смертників ретельно підготовлювапи, а перед здійсненням добровільної самопожертви забезпечували їм ще й «райське» життя з усіма земними втіхами. І отой американський флот топили здебільшого камікадзе - майже 200 льотчиків з літаками розбились об великі кораблі. Пізніше Штати помстилися Японії двома атомними бомбами.

Незважаючи на свій давно пенсійний вік, ветеран активний у житті: у домашньому господарстві порається, цікавиться історією і сучасною політикою, історичні і сьогоденні факти порівнює з досвідом інших країн.

Визволитель визволителю різниця

Наприкінці 40-х побував Іван Варфоломійович у звільненій від японців Північній Кореї. Бачив, що люди жили біднувато, але без голоду, як у нас. І японців не вважали окупантами, бо ті добре до них ставились, вчили, як своїми руками і головою покращити собі життя.

То вже радянські «освободітєлі» вдовбали корейцям у голови, хто їхній ворог, а ще - навчили красти. Японці все в них купували, а радянські вояки заходили в магазинчики і все розмітали, бо вони й до свого народу, бувало, так ставились.

Старожил пригадав, як у 43-му до них у хату зайшли три рідні визволителі і запропонували майже нові черевики. Мати з радості виставила на стіл останнє, що залишилося в коморі. Солдати добре погостювали, ще й із собою рештки прихопили, а наступного дня прийшли і забрали назад взуття, пригрозили, мовляв, фронтовиків обібрали, можуть і розстріляти...

Про різне і спільне

На думку колишнього фронтовика, всі нинішні негаразди, що творяться в Україні, мають глибоке негативне коріння, яке має й «братня» Росія. Хоча й різниця є: Україні «наплювати» на вітчизняні уми й таланти, чим і скористався східний сусід (і не тільки він).

Але обом колишнім союзним республікам «наплювати» на простих людей. Тому-то, як тільки в Україні послабили диктатуру, пересічний народ спрямував свій погляд, на Європу, сподіваючись одержати від неї манну небесну. А старий солдат досі порівнює стиль нашого життя з японським.

Дисципліна і ніякого дива

- В армії я служив аж до 1950-го року, - ділиться спогадами ветеран. - Як виходець із села, певний час займався підсобним господарством нашої частини. Одного разу попросив у таборі для військовополонених сотню японців, щоб у підніжжі сопок нарвали трави для армійської худоби. Охороняв їх сам, верхи на коні, але жоден полонений нікуди не подівся. Та виявив серед них кількох «сачків», що десь знайшли суху траву, яку зверху притрусили зеленню. Напевно, у когось із наших навчились. Я покарав цих полонених додатковою роботою, що послужило повчальним уроком для всього табору. От би в нас запровадити таку відповідальність і дисципліну!

Для колишнього далекосхідного фронтовика нічого дивного немає в тому, як швидко відбудувалася Японія після війни і ядерного удару. Бо він не один рік жив поруч з представниками цієї нації і бачив у них те, чого так бракує українцям - від президента до рядового. Найголовнішого - відповідальності за обрану і доручену справу.

- Японці головами працюють, а ми часто - язиками, - продовжував свою життєву філософію пенсіонер з райцентру, уродженець села Веприк. - У них і китайці, видно, дечому навчилися. Як не старався СРСР, але так і не спихнув «дружню» країну на свій шлях розвитку, що закінчився розвалом. А ось Північній Кореї змогли нав’язати диктатуру. По телевізору показують, яка там біднота серед людей, а в Південній Кореї - значно вищий рівень життя.

* * *

На думку досвідченого пенсіонера, в державі, як і в родині, багато що залежить від батька, але не менше - й від інших членів родини. Вони й надійний «тил» забезпечують, нерідко й главу сімейства в «рамки» ставлять.

В українському суспільстві багато спадкових вад і навіть хвороб. Чи спроможне воно «народити» здорових, розумних і відповідальних лідерів? Напевно, поки не візьметься за самолікування - ні. Саме та-ким«хворобливим» шляхом пройшли всі нині демократичні держави Європи і світу. Натомість Україна продовжує «підхвачу-вати» нові небезпечні суспільні «інфекції» і далі виснажує своє «тіло». Ще й невмілих державних «лікарів» наймає. Таким станом уже скористалась Росія. І чи втратять своє й інші «дружні» сусіди, що тільки й чекають нагоди?

Не райдужну ситуацію чітко усвідомлює 88-річний пенсіонер, намагається її аналізувати, шукати першопричини, але не має дієвих важелів впливу на них. Свого часу довелося сільському хлопцю учитися на воїна, щоб добросовісно захищати Вітчизну, розбудовувати її. За рівнем відповідальності фронтовик Іван Шиян (сам сказав) ніколи б не став в одну шеренгу з тими, хто зараз грається в політику і державотворення в Україні, а особливо в Росії.

В армії українець Іван мав багато друзів-росіян. Останній з числа тих, з ким тривалий час підтримував зв’язок, - нещодавно помер. Може, на тому світі їх не розділить стіна, яку планують спорудити між двома православними.слов’янськими державами?


Григорій Войток, тижневик «Чернігівщина» №40 (492), 2 жовтня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: