Янголи - охоронці, без яких армія була б гола
Їх називають героїчними бійцями тилу, а солдати готові ще за життя ставити їм пам’ятники. Якби не вони, то невідомо, як довго протрималася б наша армія. Донедавна ці люди були звичайними менеджерами, працівниками заводів, бізнесменами чи студентами. Нині ж їх називають волонтерами, янголами-охоронцями.
Вони, ризикуючи власним життям, оминаючи ворожі блок-пости, часто під обстрілом, везуть на передову все, що потрібно на війні і навіть більше.
Вони виконують роботу чиновників та держави. Не секрет: якби не допомога волонтерів і небайдужих людей, українські бійці не мали б ані засобів захисту, ні харчів, ні ліків. Адже, збираючись у зону бойових дій, майбутні захисники Вітчизни повинні (а як інакше?) самі забезпечити себе всім необхідним.
Офіцери обкрадають солдат
Практично в кожному райцентрі Чернігівщини є групи волонтерів і навіть спеціально створені для цього благодійні фонди, котрі допомагають своїм землякам. Всі вони докладають титанічних зусиль для нашої спільної перемоги над ворогом. Однак мало хто з них відвідав так звану зону АТО більше десятка разів. Наші герої, ніжинці Олександр та Наталя, здійснили 11 поїздок на передову.
Я зустрів їх на східцях виконкому Ніжинської міської ради. Молоді люди неквапливо і бережно заносили в приміщення представницького органу невідомий металевий предмет, як виявилося, - уламок російського «Града», яким північні «брати» обстрілюють наших хлопців на кордоні.
- Несемо для того, аби наші можновладці хоча б мали уявлення про те, про що вони так активно розпинаються на своїх засіданнях та нарадах. Бо говорять проте, чого і в очі не бачили», - каже Олександр.
За словами ніжинця, наша армія - це величезна діра: бійцям не вистачає звичайної форми, взуття, сучасних приладів... Усього того, що е у супротивника.
Що ж спонукало цих молодих людей їхати налінію фронту, адже рідні та близькі наших бійців надсилають їм посилки, які на той час залишали у безпечному Сватово чи в штабі в Орєхово?
- Ну, залишали, а що відбувалося з ними далі - ніхто не цікавився, і в солдатів здебільшого не питали, - пояснює Олександр. - Хлопці чекали по 7-20 днів, доки попутний транспорт доставить передачу до них. За цей час харчі встигали зіпсуватися. Були непоодинокі випадки, коли родина солдата на останні кошти купувала йому дорогий бронежилет, а замість нього боєць на передовій отримував звичайнісінький шматок заліза.
Волонтери припускають, що таким чином на бійцях наживаються нечесні на руку офіцери, котрі сидять при штабі АТО. І довести їхню провину надзвичайно складно.
Втім, за словами ніжинських волонтерів, це не головна передумова їхніх частих поїздок на Схід.
- Головне для солдата - не так посилка, як живе спілкування і відчуття того, що про нього не забули, - каже Наталя.
Люди підтримують, чиновники заважають
Ініціативу волонтерів підтримали небайдужі міщани. Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надав приміщення для зберігання передач, налагодив зв’язок із батьками, навіть сама ідея адресних посилок була запропонована ними.
Сам через цю структуру волонтери дізналися про Першу Гвар-дійську танкову бригаду, бійці якої місяць сиділи без допомоги. Допомогла і Спілка ветеранів Афганістану: формою, паливом, фінансами, порадами. Червоний Хрест та військкомат допомогли волонтерам супровідними документами, без яких дуже складно потрапити на дальні блокпости.
- Надзвичайно здивували люди з району, - розповідає Олександр. - Людина з великої літери з селища Лосинівка, яка побажала залишитися невідомою, постійно подорожує з нами, разом з громадою села збирає допомогу не тільки своїм односельцям, а й однополчанам з Ніжина. Громада села витратила на форму, бронежилети, захист для очей, колін, каски та транспорт майже 70 тисяч гривень. І, звісно, батьки солдатів, які збирають останні копійки, аби допомогти своїм синам.
А ось із міською радою у волонтерів не склалося.
- Ми власним транспортом вперше розвезли хлопцям адресні посилки на тогочасну лінію фронту. І коли повернулись до Ніжина і хотіли поділитися напрацюваннями, то наштовхнулися на неадекватну реакцію нашого міського голови і чиновницького апарату - людей, абсолютно далеких від розуміння реальної картини подій на сході, -обурюється Олександр. - На нас кричали, навіть хотіли заборонити поїздки. Діалогу з чиновниками не вийшло.
За голови чернігівських танкістів росіяни давали 400 тисяч доларів
Одинадцять поїздок на передову. Волонтерам є про що розказати. За їх,словами, найважче доводиться тим, хто стоїть ближче до кордону з Російською Федерацією: там частіше обстрілюють, сутужно з доставкою вантажів, відсутній зв’язок.
- Найстрашніша ситуація була у бійців Першої Гвардійської танкової бригади: місяць в оточенні, багато поранених, убитих, ворог підбив вісім машин. Хлопцям доводилось воду з калюж пити, а харчі відбивати у противника, - розповідає Олександр. - За їхню бригаду росіяни готові були заплатити 400 тисяч доларів тому, хто заведе танкістів у засідку. І такий виродок знайшовся. Хлопці тривалий час тримали кругову оборону, не покидаючи засвічених позицій, але, зрозумівши, що виручати їх ніхто не збирається, підірвали боєкомплект та вивели з оточення вцілілу техніку. Ніхто їх не нагородив за героїзм, ніхто про них навіть не згадав, ніхто не провідав поранених у госпіталі. А скільки ж пафосних розмов було у чиновників...
Олександр та Наталія розповідають, що їхня остання поїздка випала на відступ української групи військ після поразки під Іловайськом. Ніжинські волонтери стали свідками того, як всього вісім бійців з Чернігова прикривали відхід цілої групи військ.
- Наші хлопці прикривали відхід військ у місто Щастя з Веселої гори, Георгіївки через річку Сіверський Донець, - каже Наталія. - Уявіть собі: дві «Акації» і всього вісім бійців прикривали відхід цілої армії. За годину вони відстріляли 15 тонн снарядів. Наші хлопці - герої!
Рани засипають порохом
Справедливо зауважити, що не менший героїзм демонструють і ті люди, які зі вщент завантаженим автомобілем пробираються туди, куди боїться їхати навіть військова техніка.
- Ми не вважаємо себе героями, - кажуть Олександр та Наталія. - Ми звичайні люди і нам також страшно. Тільки дурень не боїться. Але потрібно адекватно оцінювати будь-яку ситуацію, не можна давати страху оволодіти собою. Здебільшого боїшся не за себе, а за того, за кого ти відповідаєш.
- У мене серце перехопило, коли на моїх очах Наталю від вибухів "Граду" присипало землею. Дякувати невідомому солдату з 13-го батальйону, якій в останній момент одягнув їй каску,- розповідає Олександр.
Що ж потрібно хлопцям там - не в затишних штабах, а на передовій? За словами волонтерів, бійці конче потребують теплого одягу, форми (але не українського виробництва, бо її якість не витримує жодної критики), плащів, тентів, засобів захисту очей, колін та ліктів. Конче не вистачає медикаментів.
- Сиіуація з медичним забезпеченням кричуща. Більшість бійців помирає просто від втрати крові, бо немає навіть бинтів та кровозупинних засобів, - каже Олександр. - Це просто жах. Хлопці користуються прадідівськими методами: щоб зупинити кровотечу, вони засипають рани порохом і підпалюють його.
Тому роботи у ніжинців ще багато. їхня мета - створити потужний волонтерський центр, який би допомагав усім без винятку бійцям. Олександр та Наталія вірять, що ця війна скоро закінчиться, а бійці повернуться додому справжніми героями. З їхнім поверненням розквітне і вся Україна, бо вони є тими самими «воїнами світла», які охороняють наше літо!
Віталій Назаренко, тижневик «Чернігівщина» №40 (492), 2 жовтня 2014 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.