5-річний Богданчик працює, щоб захистити тата

Добавить новость

Пятница, 27 Декабря 2024 15:27  |  Просмотров: 1297

Йому всього 5, та хлопчик уже натерпівся від війни. До повномасштабного вторгнення Богданчик Шаповал із батьками мешкав в Ірпені. Вони — Юрій і Оксана — там працювали. А родом обоє із Шабалинова, що на Коропщині. Житло винаймали. Заробляли на власне.
Весною 2022-го під час одного з авіаударів ворога квар­тира, де мешкала сім’я, була розбита, автівка знищена. Богданчик з мамою повернулися в Шабалинів. Юрій залишився. Минулорічного червня він став військовослужбовцем.


— Щоб захищати нас із мамою і всіх людей, — говорить його син. Він з усіх сил намагається бути слухняним, аби не засмучувати матусю. Та війна не буває без тривог і пережи­вань. їх було немало, коли глава родини, якому випало слу­жити на Луганському напрямку, був тяжко поранений. Піс­ля госпіталю 36-річний Юрій Шаповал знову повернувся в стрій. Тепер — за станом здоров’я — він уже не на передо­вій. Служить на Полтавщині.

— Збиває ракети, — з гордістю каже Богданчик. Він дуже пишається татком. Разом з мамою і бабусею Валею ходить плести маску­вальні сітки — готовий задля цього навіть «пропускати дитсадок»:

— Влітку плели зелені, зараз — білі.

І переконаний: за сітками вороги не помі­тять татка і не поранять знову. Як і татових това­ришів, бо їхні діти також чекають на них удома.

— Богданчик дуже старається, і стрічки зав 'язує, і допомагає сітки згортати. «Я сам!» — навіть трохи сердиться, коли хтось намагаєть­ся підсобити, — посміхається завідувачка міс­цевого Будинку народних традицій і дозвілля Наталія Коваль.
Виробництво маскувальних сіток тут — без перебільшення — поставлено на потік.

— Та, що закінчуємо зараз, шість на вісім ме­трів. Це вже 210-та починаючи з цьогорічного січня. До Нового року є трохи часу - встигнемо ще кілька сплести, — розказує Наталія Іванівна.

Каже: процес дуже пришвидшився завдяки сільському умільцю Сергієві Папці, який скон­струював, виготовив і подарував спеціальний верстат для розрізання тканини. Раніше роби­ли це вручну, а тепер 10 хвилин — і рулон флізеліну перетворюється на смужки. І майстрині приступають до роботи. Зазвичай це Ольга Мороз, Наталія Нагар­на, Оксана Безугла, Світлана Штиль, Олек­сандра Варава, Світлана Зайченко, Вален­тина Брусило, Тетяна Покотило, Оксана Шаповал, а також (на знімку їх немає) Тетя­на Лебідь, Віра Толочко, Наталія Кривошей і Валентина Варава.

У кожної з волонтерок — свої причини не­навидіти ворога. У Наталії Нагарної — це ма­теринське горе. Її син загинув цьогорічного 28 серпня — трохи більш ніж через місяць після свого дня народження.

- Іванкові було всього 20 років. Ще зовсім дитина, — зітхають жінки.

Він став на захист України у 18. Встиг тіль­ки закінчити аграрний ліцей у Сосниці. Усі мрії, плани відклав на потім — коли закінчиться ві­йна. І робив усе що міг, аби це сталося якомо­га швидше: за успішне виконання бойових за­вдань Іван отримав нагрудний знак «Золотий хрест».

...Маскувальні сітки — це не єдине, чим шабалинівці допомагають захисникам. Жінки пле­туть теплі шкарпетки для воїнів. Варвара Бо­ярчук — щей«круги». Надія Дубатовкі Ната­лія Шкурай шиють білизну. Віра Дуда виго­товляє м’які іграшки, які потім розігрують у ло­терею, а виручені кошти йдуть на потреби за­хисників. Учасники художньої самодіяльнос­ті влаштовують благодійні концерти. Тільки під час одного з них — до Дня Збройних сил Укра­їни — зібрали 14 тис. гри. А під час заходів до Дня Незалежності — без малого 30 тис. грн.
Свою частку вносять і діти — у шко­лі постійно проводять благодійні яр­марки. Крім того, після цьогорічно­го випускного вечора принесли 14,5 тис. гри — стільки зібралося у спе­ціально встановленій благодійній скриньці.

— Люди дуже активно донатять на ЗСУ, — говорить староста села Ми­кола Сальнюк. — Із початку повномасштабного вторгнення було зібра­но близько 300 тисяч гривень, 20 тонн продуктів. Це не рахуючи мас­кувальних сіток.
Допомагають і шабалинівці, які свого часу виїхали із села. Одна з них — Валентина Сенюк, котра зараз мешкає на Львівщині. Вона постійно надсилає гроші.

Частина зібраного йде на сітки, частину передають волонтерам.
Недавно відгукнулися на прохан­ня прикордонника Віталія Журби і надали йому на ремонт бойового ав­томобіля 10 тис. грн.
— Віталій останнім часом жив у Чернігові, та все одно він наш. Виріс, закінчив школу в Шабалинові. Слу­жить разом зі своєю «Ладою». На ній живого місця не було - уся побита осколками, але на ходу. Раніше сім'я Віталія ремонтувала машину своїм коштом. А тепер його батько звернув­ся по допомогу. Як було не відгукну­тися? — каже Наталія Іванівна.
За передані кошти в автомайстерні провели зварювальні роботи, ремонт і фарбування автомобіля. Те­пер він — разом із власником — зно­ву на службі.

...Не важко здогадатися, якою бу­де відповідь, та все одно запитую в усіх, хто доплітає захисну сітку, про що їхні новорічні бажання.

— Про мир! — відповідають в один голос. А Богданчиків голосок звучить як дзвіночок.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: