Колишній капітан Радянської Армії – священик православної церкви в Талліні

Мороз і сонце. На вулиці ніби десь на далекому хуторі - жодної живої душі. Раптом телефонний дзвінок:
- Олег приїхав! Усього на кілька днів. Зараз до церкви пішов. Тобі привіт! Хоче провідати. Є час?..
- Хто ж проти? Хорошим людям завжди раді! - відповіла Ірині Ткачовій.
Аж ось і він на порозі. Невже це отой хлопчик із Донбасу, який колись приїздив у Корюківку, щоб відпочити влітку на природі, попити молочка, скупатися у річці? Маму втратив у шість років...

Тепер височенький! Лише очі ті ж... Це ж треба: Олег Теліх, симпатичний капітан Радянської Армії, став, священиком православної церкви в Талліні!
Як воно вийшло? Про це й говоримо з Олегом. Можливо, хто й вірить у випадковості, а він - ні. Все, що відбувається в житті - має статися. Хто не шукає себе, а пливе за течією, тому легше.
- Закінчив школу у Макіївці й подався до Ленінграда. Вище військове училище, енергетичний факультет, експлуатація берегових установок. Як кажуть, серйозно, надійно й непросто! - розповів Олег. - Роки навчання промайнули швидко. До Талліна я потрапив не одразу. Трохи служив під Псковом. Братам писав: «Усе нормально!»

Тривога почалася на початку 90-х років незвичайного минулого століття. Союз розвалився. В Естонії - самостійність та незалежність.
- Ось тоді я відчув, що таке національна неприязнь. На нас дивилися, як на ворогів-окупантів. До того ж, і в армії почалося!.. Я цінував офіцерську честь і написав рапорт, - нічого не приховує Олег.

Тепер він говорить про це спокійно, ніби нічого не сталося. Та стільки пережито!
Йому можна було залишити Таллін і повернутися в Україну. Але ж куди? Ні житла, ні роботи. У Талліні хоч якась квартира. І роботу знайшов за спеціальністю, навіть підприємцем став. Живи, як кажуть, дихай на повні груди!..
Та душа - не вгамовується. Коли їй незатишно - людині світ не милий.
- Над сутністю світу я замислився не тоді, коли «припекло», - зізнається Олег, - ще в дитинстві шукав відповіді на багато запитань. Дуже захоплювався фізикою й астрономією і водночас шукав Бога.

Біблію він прочитав у 30 років і згодом почав ходити до церкви. Олег і до цього ніколи не був ні жорстоким, ні лукавим, ні заздрісним. Але відчув, як стало світліше на душі й легше.
- Я свій внутрішній пошук реалізував у церковному житті, - упевнений Олег. – З фірмою «розлучився». Підприємництво - не для мене.
Йому - 45 років, та серйозно взявся за навчання. Третьокурсник Московської духовної семінарії. Навчається заочно, нелегко, але цікаво і благодатно.
Почав служити у невеликій Миколаївській церкві в Талліні, якій уже тисячу літ. А потім Олега Теліха перевели до Собору Олександра Невського.

Люди вже не ті, що були на початку 90-х. Вони вже награлися владою і націоналізмом. Тепер потягнулися до духовних, людських цінностей, - про свої спостереження Олег розповідає з особливою відвертістю. - Все більше й більше йде людей в Естонії до православних храмів. Серед них багато росіян і українців, їхніх нащадків. Чимало приїздить туристів. Здебільшого, це росіяни. Православні храми не обминають. Я їм кажу правду: жителям Естонії нелегко. Багато молоді працює за кордоном. Якщо хочете тут знайти меду, то його немає. Шлях треба торувати самим.
Дуже здивувався отець Олег Теліх, коли одна з Поволжя бідкалася, як погано живеться.
- Робота у вас є? - спитав отець.
- Є.
- А квартира?
- Звичайно!
- І машина є, бо сюди приїхали відпочивати. Не може вам погано житися. Просто, мабуть, до Бога не хочете приходити...

Знову повертаємося до твердження, що люди змінилися. Це написано на їхніх обличчях. Молоді в храмах побільшало.
Та чи все можна на обличчях прочитати?..
- Ми часто оцінюємо людину за зовнішнім виглядом. А це - не так, - розмірковує Олег. - Через ближнього осудимося, через ближнього спасемося... Переймаюся людськими сповідями. Вони вже інші. Якщо раніше люди розповідали і каялися за негідні вчинки чи слова, то тепер вони йдуть до мене, як до священика, аби я допоміг боротися з поганим рухом душі. Простіше скажу: хочуть навчитися жити не лише без поганих вчинків і слів, а й без поганих думок.

Слухаю Олега й розумію: він приїздить з Естонії в Україну не лише, щоб побачити брата в Корюківці чи побути на могилах рідних. Він просто не може не приїхати сюди. Каже, що, коли українці живуть далеко від Батьківщини, то роки ніби відволікають від рідного древа культури. Треба час від часу поповнювати втрачене, набиратися живильної духовної енергії. Саме православ'я в Україні розвивалося й глибшало давніше, ніж в Естонії, й має великі надбання й святині.
Великі були морози, тож людей було мало і я мав змогу побачити, подумати, помолитися. Зупинявся і в Чернігові. Люди не уявляють, яке духовне багатство мають - Свято-Троїцький собор!.. Вклонявся святиням...
- Скрізь побув. Тепер можна їхати? - питаю в Олега.
- Можна!.. Я так добре себе почуваю...

Високий, худенький, цілеспрямований. Нічого надуманого, ніякого вихвалення. Він справді схожий на священика. До таких ідуть із надією. Таким вірять.
- Я всім кажу: хочеться щось зробити корисне - майте Бога в душі. Без нього нічого не вийде, - сказав наостанок Олег і почав збиратися.
Далеко він тепер. У своєму Соборі. Але пройде час і знову скаже Україні:
- Здрастуй, рідна моя земле!

Зоя Шматок, тижневик «Деснянка вільна» №15 (314)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.