Хутір зник, а його мешканці досі разом

Понедельник, 17 Августа 2009 13:54 | Просмотров: 2899

Скільки знайдеться на Чернігівщині покинутих хуторів, назви яких залишилися хіба що в архівах та в пам`яті небагатьох нащадків… Щасливим винятком у цьому відношенні є хутір Баланін, що на Бахмаччині. Дарма, що проіснував він усього півстоліття – починаючи з 1929, коли селяни – в надії отримати земельний наділ площею 70 соток – переселялися із села Курінь у нове, необжите місце.

Дякуючи зусиллям колишньої завідуючої бібліотекою села Зеленівка Мотрони Лапи (вона прожила на хуторі 19 років), пам`ять про Баланін не зникне.
Мотрона Миколаївна протягом років збирала відомості про кожну з 33 родин, що мешкали на хуторі. В результаті нею була написана історія Баланіна, ілюстрована фотографіями різних часів.
За ініціативи Мотрони Лапи на місці колишнього поселення відбуваються ювілейні зустрічі нащадків хуторян. Перша – в 1999 році - коли минуло 20 років відтоді, як останній корінний житель залишив «посьолок» (так місцеві називали хутір).
У нинішньому році минуло 30. І знову на зустріч з`їхалися баланінці. Були представники місцевої влади, запрошувалися самодіяльні колективи з усієї області. Ведуча телепрограми «Надвечір`я» Тамара Щербатюк приїхала зі знімальною групою.

Бажаним гостем на урочистостях був генерал-майор у відставці Олександр Сипливий – онук одного із основоположників Баланіна (нині мешкає в Броварах): за його ініціативи і матеріальної підтримки цього літа тут був встановлений пам`ятний знак. На ньому читаємо: «В пам`ять про всіх, хто мешкав в х. Баланін з 1929 по1979 рік встановлено цей знак. На відстані 700 м від цього знаку і 800 м від Баланінського кладовища був розташований хутір Баланін. В хуторі в 60-70 роках знаходилися 33 двори, в яких проживали такі сім`ї…» І далі – перелік прізвищ.
Учасники цьогорічної зустрічі відвідали відтворену Мотроною Лапою «баланінську хату» з тодішніми предметами вжитку і фотографіями майже столітньої давності. Звучали пісні на честь хуторян , місцеві поети читали присвячені Баланіну вірші.
Згадую про це і мимоволі думаю про інші покинуті хутори, про людей, які неодмінно приїхали б у них – на зустріч зі своїм минулим…

Віталій Волкогон