На Чернігівщині є хутір, де живе єдиний житель разом зі страусами

Добавить новость

Вторник, 13 Июля 2021 06:36  |  Просмотров: 1681

Один живе на родовому хуторі. І назви цього хутора немає на жодних картах і в документах. Тримає там африканських страусів, має власний ставок, в якому живуть риби і черепахи. Аверкін хутір понад два століття тому заснував прапрадід Олександра Володька – Авер’ян, козак із Запоріжжя. З тих пір всі його жителі - Володьки. Про хутір і його доглядача наступна історія.



Олександр Володько

Олександр Володько, житель хутора, розповідає про страуса, якого він тримає на подвір’ї.

«Птаха доволі небезпечна. Любить тільки господаря. На чужих шипить. Розпускає крила. Сильний удар ноги – перебиває дошку 25 міліметрів легко. От як вони люблять комбікорм».

Завів для батька страусів син Олексій. Виростив з яєць. Птахи виросли, тепер кожен важить більше 120 кілограмів.

«Інкубатор я зібрав з радянського ящика для посуду. Купив інкубаційне яйце. І виростив. 42 дні дивився за ними, і вийшло. Два роки пройшло, і пташка важча за мене в півтора рази», – говорить Олексій Володько, син Олександра.

Олексій щомісяця навідується на хутір з Чернігова. Провідує батька, займається господарством, разом рибалять на власному ставку. Його півстоліття тому викопав прадід. Ловлять коропа, карася, товстолобика, білого амура, лина, в’юна, рака, також черепахи живуть у ставку.

Олексій розповідає, що його приваблює на хуторі, – «природа і відсутність людей».

Хутір називає своєю батьківщиною.



«Все своє, рідне. Діди мої тут жили. Змалку мене сюди привозять. Звик. Є задоволення».

Хутір, де живе тепер Олександр, куди приїжджають син та онук, заснував понад два століття тому його прапрадід Авер’ян Володько, козак із Запоріжжя.

«І тут побудував маленький будиночок, а потім з’явились діти, почали розбудовувати. Потім дітей діти».

Ім’ям першого жителя досі називають поселення місцеві – Аверкін хутір. На картах і в документах такого хутора нема. А розташований він на перетині трьох колишніх районів: Сосницького, Борзнянського і Бахмацького. Неподалік від залізниці, де працювали предки Олександра.

Під родовою хатою – родинне кладовище.

З понад десятка тепер у хуторі збереглося кілька хат. У всіх жили нащадки засновника. Тепер хати пусті. Окрім однієї, де тепер живе Олександр.

«Я тут народився. Потім навчався, працював у Чернігові. А от чотири роки живу тут. Батьки тут жили. Мати померла. Батько лишився сам. Я переїхав сюди. За батьком доглядав. Батько теж помер. Тепер лишився тут сам».
Каже, йому не сумно, – є господарство, щотижня навідують діти чи друзі. Є швидкісний інтернет. Периметр обійстя під відеонаглядом і сигналізацією. Чому перед пенсією покинув Чернігів і оселився сам на хуторі, відповідає так.

«Хочеться підтримати предків. Продовжити династію. Сподіваюсь, після мене тут буде жити син, може й онук сюди переїде, щоб пам'ять лишилась про цей хутір, про це прізвище».

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: