Багатодітна родина з Прилуччини розповіла, як вдається ростити п’ятьох дітей

Рецепт сімейного щастя, як і рецепт борщу, у кож­ної родини - свій. Але є у ньому і спільні для всіх «ін­гредієнти». Наприклад, любов, взаємоповага, взаємо­допомога. Все це у родині Тетяни Лапицькоїі Олексан­дра Лося є. Вони міцно люблять одне одного, невтом­ні у праці. А ще у них є Мілка, яку хотіли виграти (бо купити собі корову багатодітна родина не в змозі), і вона, хоч не зразу, а таки до них приїхала. Про ща­сливу родину з Малківки з п’ятьма діточками та корівкою-годувальницею читайте у нашому матеріалі.



Кілька слів від старости

«Сім’я активна, навіть дуже активна, - розповідає ста­роста Малківського старостинського округу Сухополов'янської сільської ради Сергій Кращіненко. - Беруть участь у самодіяльності, Тетяна співає в ансамблі при будин­ку культури. Олександра дуже цінують на роботі, він - тракторист у місцевому господарстві. Йому довірили сучасний, красивий, крутий трактор «Джон Дір».

А ще, за словами Сергія Олександровича, у Олександра Сергійовича - золоті руки. З двома кумами зміг перекрити дах на колгоспному (колгоспу немає, але назва залиши­лась) будиночку, у якому мешкає родина. Зробив собі трак­торця для господарства. Є у нього і зварювальний апарат, який використовує і у власному господарстві, і щоб одно­сельцям допомогти.

Олександр Лось родом з Кіровоградської області. З Те­тяною Лапицькою вони розписані, однак жінка вирішила залишити собі попереднє прізвище. Подумала, мабуть, до­статньо того, що серце віддала чоловікові.
«Тетяна - активна, бідова, швиденька, балакуча, краси­ва - справжня жінка, - продовжує староста. - До декретної відпустки, у якій зараз знаходиться, працювала на фермі у сусідній Богданівці. Вдома вони утримували корову. На­віть з такою кількістю дітей. Потім, коли корівка стала стара і її довелось здати, вони брали участь у програмі передачі племінних нетелей багатодітним родинам. Тоді конкурс виграла родина з Яблунівки, де було більше дітей. Але на початку цього року та сім’я виїхала за кордон і нетель (точніше, вже корову) передали родині Тетяни і Олександра, які посіли у конкурсі друге місце. Вони з раді­стю взяли».

То дім, то робота

Все це Сергій Олександрович встигає розповісти мені по дорозі до двору багатодітної родини, хоча йти недалеко - будинок розташований через дорогу від адмінбудівлі Малківського старостату. «Передаючи» мене господині, старо­ста поспішає назад - на роботі купа справ. Тетяна Сергіївна запрошує до хати.

З п’ятьох дітей подружжя - вдома двоє. Найменший Ми­кита капризує. Недавно йому виповнилось два роки, однак ні з соскою, ні з мамою не хоче розлучатись ні на хвилину. Навіть мультики дивитись без мами не хоче. Старший Ар­тем чекає часу, аби піти на другу зміну до школи. Інші діти вже там, вчаться у першу.

«Та нічого цікавого у моєму житті немає, - починає роз­повідь багатодітна мати. - То дім, то робота. У Малківці народилась і весь свій вік проживаю».

В училищі сусідніх Прилук Тетяна вивчилась на перукаря-модельєра-манікюрницю, але за спеціальністю не пра­цювала. Поробивши трішки у місті офіціанткою, поверну­лась до рідної Малківки. Вже заміжня. Було це у 2011 році. Тоді народила свою першу дитину - дівчинку Юлю. Породі­ллі на той час якраз 19 років виповнилось.

З першим чоловіком прожила недовго. «Почались скан­дали, я якраз завагітніла другою дитиною, - згадує. - У 2013 році народився Артем - і ми з чоловіком розійшлись. Зараз він тим, як ростуть його діти, не цікавиться».

У колгоспному будиночку Тетяна жила разом з бабусею, якої зараз вже немає. Так було 4 роки. Вийшовши з декрет­ної відпустки, працювала телятницею на фермі у Богданівці. Була ще й домашня робота: тримали корову, курей.
З діточками, коли Тетяна працювала на фермі, допома­гала бабуся.

Наполегливий кавалер

Олександру було 24 роки, коли він переїхав на Прилуччину. Приїхав разом з матір’ю, яка вийшла заміж за місцевого чоловіка. Потім вона повернулась. Він попоїздив туди-сюди та так і залишився жити у Богданівці. Працював на навантажувачі на фермі. Там і познайомились.

«Спочатку просто спілкувались, ніхто нічого і не думав, - згадує жінка. - Потім Саша став напрошуватись у гості. А я тоді ж з бабусею жила. Кажу їй:
- Бабусю, кавалер у гості прийде.

А вона:
- Ну, так нехай приходить!
Як прийшов він 29 жовтня 2019 року, так до цих пір і залишився».

Діти від першого шлюбу

«Ще до того, як ми зійшлись, я знала, що у Саші є діти від першого шлюбу, він багато про них розповідав, - згадує Тетяна. - Жили вони у опікунки, бо колишню його дружину через неправильний догляд позбавили материнських прав. А оскільки свого будинка у нього в Богданівці не було, за­брати їх не міг».

Коли склалась нова родина, Олександр і Тетяна поїхали на Кіровоградщину. Треба було приймати спадщину - по­кійний батько переписав на Сашка будинок. Поки оформ­лювали документи, Тетяна встигла познайомитись з сином чоловіка Дімою та донькою Танею — тезкою.

«Спілкувались з ними у школі, - пригадує. - Дітки, як діт­ки. Спокійні, чемні. Подарункам, які ми привезли, зраділи».
Тоді дітей знову довелось залишити, але через деякий час зателефонувала опікунка і запропонувала все ж їх за­брати, бо їй вже було 64 роки і з дітьми не справлялась. Інший варіант був - віддати в інтернат.

«Я й кажу тоді чоловікові: моїх двоє, твоїх двоє - будемо жити всі разом. Твої старші, мої молодші. Якось поладять між собою. Може, й уроки одне одному будуть допомагати робити», - згадує жінка.

Документами займались майже рік. Оплачували послуги юриста. Оскільки був локдаун, справа трохи затягнулась. Та ось вже два роки Діма і Таня живуть разом з татом і новими мамою, сестрою і братами.

Домашні турботи

Олександр Лось працює трактористом у господарстві місцевого аграрника Миколи Марусенка. Вдома у нього - у кілька разів менший за «Джон Дір» тракторець. Купили його через оголошення в інтернеті. Точніше - лише остов разом з однорядними картоплесаджалкою і копалкою. Господар сам доводив його до пуття. Нині диво-тракторець у госпо­дарстві незамінний.



Дах же довелось перекривати через те, що будинок сідає. За словами господині, незрозуміло, на якому фундаменті він побудований. А ще його стіни - з силікатної цегли, через це всередині погано тримається тепло.

Один з кутів будинку просідає ледве не після кожного дощу. Через це почав випадати фронтон.

Разом з кумами Федором Васканом (Тетяна хрестила його сина) та Олександром Щербаком (він хрестив їхньо­го сина Діму) за три дні перекрили дах і поставили новий фронтон з популярного нині матеріалу OSB.

Кажу господині, що у хаті у них таки тепло. Вона відразу ж біжить до термометра у дальній кімнаті, і звідти кричить: «25 градусів».
Аби було так тепло, Тетяна весь день протоплює котел дровами. У будинку - парове опалення на дровах.

Характери дітей

Пропоную Тетяні Лапицькій розповісти про кожну дитину окремо, починаючи з найстаршого.

«Діма Лось народився 27 липня 2008року, - починає. - До навчання він у нас не дуже. Поки не задумується, ким буде, але по господарству все, що не попросиш, допомагає.

Таня Лось народилась 11 листопада 2009 року. Навча­ється добре. Улюблений предмет у неї - математика. Не дуже любить англійську. Поставила собі ціль бути бух­галтером. Вчителі за успіхи у математиці її хвалять.

Юля Лапицька народилась 16 листопада 2011 року. Вона танцюристка, танцює дуже гарно. Виступала разом з іншими дітками на благодійному концерті 11 лютого, де ми зібрали для ЗСУ 21 000 гривень. Допомагає мені з най­молодшим, коли я на кухні чи по господарству пораюсь. Вчиться у п’ятому класі. Періодично хоче бути медсе­строю.

Артем Лапицький народився 7 червня 2013 року. Йому не щастить з навчанням. Лише пішов до першого класу, почався коронавірус. Потім - війна. А дистанційне навчан­ня - то для дітей дуже важко».
Зараз школярі у Малківці до школи ходять. Аби навчан­ня почалось, директор школи напитувала у односельців погреб, який може бути бомбосховищем. Обов’язковою умовою було перекриття з бетонних плит і бетонні сходи. Погреб Тетяни Лапицької підійшов.

Звідти повиносили картоплю, інші продукти, побілили, по­фарбували, облаштували туалет (спасибі за допомогу Ми­колі Марусенку), поставили залізні двері, застелили посад­кові місця для дітей, принесли кулер з водою, вогнегасник і аптечку. Комісія, у якій був голова громади Денис Росовський, прийняла бомбосховище у експлуатацію.

Тепер повітряні тривоги можна перечекати у погребі ба­гатодітної родини. Діти ж у школі навчаються, як зазначено вище, у дві зміни: з 8.00 до 12.00 і з 12.00 до 15.00.

Поки розмовляємо, до мами прийшов наймолодший член сім’ї. Микита рюмсає і проситься до Тетяни на руки.
«Микита Лось народився 25 січня 2021 року, - представ­ляє малюка Тетяна Лапицька. - Він у нас довгоочікуваний. Півтора роки його чекали. Хлопчик жвавенький. На жаль, у нас немає дитсадка, тоді б дітки краще розвивались. Але він і так росте між дітей, тому вже і балакає. Навіть ра­хувати береться. Щоправда, 1 у нього не виходить, зате 2, 3, 4, 5 вдається».



Слідом за Микитою з кімнати виходить Артем, який мав би сидіти з малим, однак той його проганяє. «Він більше всіх Юлю любить, - пояснює жінка. - Вона для нього, як няня».

Дорогий подарунок

Документи для участі у конкурсі на отримання нетеля ро­дині допомагав оформляти староста. Сергій Кращіненко переживав разом з ними і тоді, коли родина не виграла.

«Тоді я дуже засмутилась, бо дуже хотіла нетельку, - згадує багатодітна мати. - Але тоді вона справедливо діс­талась родині з 12 дітьми, де 6 своїх і 6 прийомних. Та в один прекрасний момент Сергій Олександрович зателе­фонував, запитавши, чи не хочемо ми корівку. Вирішува­ти треба було швидко. Я зателефонувала чоловікові, він тоді на полі був - кукурудзу якраз збирали. У нас і сарай є, і сіна трішки на горищі було. А Микиті молоко ми купували, бо він на молоці ріс. Подумали разом - і вирішили корівку брати».



Привезли її 6 січня цього року - напередодні Різдва. Обов’язки доброго чарівника взяв на себе голова громади Денис Росовський. Мілка (так її назвали колишні господарі, а нові не перезивали) вже була розтелена і доїлась.

Згодом старий господар, також Олександр, зателефону­вав і сказав, аби забирали і сіно. Найняли на роботі чолові­ка трактор і привезли.
«Дуже дорогий для нас подарунок, - каже Тетяна. - У селі зараз корова коштує і 20, і 30, і 50 тисяч. Нам не по кишені. Я дуже задоволена і вдячна всім до цього причетним».
Трапляються таки дива на світі. Навіть у такий важкий час, який нині переживають українці, трапляються. Тож не­хай у житті багатодітної родини з Малківки їх буде більше, а їхнє сімейне щастя з кожним днем міцнішає.

Джерело: газета "Прилуччина", Андрій БЕЙНИК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.