Сім’я Тонкошкур з Семенівської громади знайшла прихисток у Сосниці

Добавить новость

Среда, 21 Июня 2023 19:55  |  Просмотров: 2586 | Обновлено 21 Июня 2023 22:53

Родичів тут не мають, зате дуже вдячні майстру виробничого навчання Сосницького професійного аграрного ліцею Ользі Обуховській за те, що під­тримала у тяжку хвилину безвиході.

- Ми не знали куди нам подітися. Батьки, родичі проживають у Семенівській громаді і не було до кого їхати. Я давно спілкуюсь із Ольгою Микитівною, бо у ліцеї навчаєть­ся наша старша дочка Марина. Ось і цей раз набрала її, щоб попросити допомоги і вона, спасибі, зрозуміла і підтримала. У Сосниці нас зустріли дуже тепло. Тут дуже гарні, щедрі люди. Дякуємо господарям будинку, в якому ми живемо, це Олег та Надія. А також сусідам Аллі та її чоловіку. Дочці Ольги Обуховської Наталії Кошовій, Сосницькій селищній раді та Семенівській. У Сосницькій селищній раді, щойно ми стали на облік, нам дали гуманітар­ну допомогу. Це і постільна білизна, рушники, ковдри, предмети гігієни, посуд, набори ка­струль. Потім, на прохання Наталії, люди нам дали пральну машинку. Сусіди допомогли чим могли. Виділили частину городу під грядки, картоплю насіннєву принесли і ми вже за­садили город, - витираючи без упину сльози, розповідає Яна Віталіївна.



Сім’я у Сосниці лише декілька днів. Звикаються. Але дуже важко.

Багатодітна сім’я Яни та Євгенія Тонкошкур живе в селі Тимоновичі, від їх­нього двору до кордону 3 кілометри. В селі була школа, яка нині має вибитими шибками, тракторний стан, який вдалося відновити після минулорічного втор­гнення, ферма - у всіх, хто хотів, була робота. Всі поля з осені засіяні, весною теж люди вже почали засаджувати земельні ділянки. Подружжя Тонкошкур теж посіяли озиму пшеницю, посадили картоплю і всю городину, розвели нові сорти полуниці; тримало величезне господарство: корова, кінь, свині, птиця, собака. Євгеній Станіславович працював трактористом, а Яна Віталіївна до відпустки по догляду за дитиною - різноробочою у школі, раніше їздила на за­робітки за кордон. Постійні прильоти хоч і не заважали, селяни працювали, але було дуже страшно.

- Нам міська рада дала квартиру у Семенівці на 5 поверсі. Там прожива­ла я з дітьми. Чоловік їздив порати худобу, іноді і я йому допомагала. В ніч з 28 на 29 квітня ми вирішили переночувати у своїй домівці. Старші діти, а їх троє (10-річний Тимур, 7-річний Роман та 5-річний Євген) залишились у бабусі, мами Євгена. З нами залишився найменший - 2-річний Макар. Обстріл почав­ся майже о 3-ій ночі. Летіли смерчі, потім гради, пішла авіація. Ми схопилися і побігли у середню кімнату. Чуємо летять вікна. Обгорнулися ковдрами, щоб не порізатись склом. До нас прибігла і сусідка. Вибухи тривали до 8-ої ранку, причому інтервали між ними були такими, що люди думали все, більш не буде і виходили з підвалів, погребів. Так сусід, виходячи з погреба, загинув. Після такого страшного обстрілу зранку всі люди почали покидати домівки. В когось родичі жили у Чернігові, поїхали, в когось у Жадові, брат поїхав у Чорний Ріг. А нам їхати було нікуди, залишатись у Семенівці теж страшно, адже 5 поверх, відразу знесе. І тоді я набрала Ольгу Микитівну. Так ми остаточно вирішили покидати рідну домівку.

- Корову і коня здали «м’ясникам» за безцінь, чекали тиждень, думали хтось із людей забере корівку, дуже гарна була. Але нікому худоба не потріб­на. Порізали поросят. Собаку віддали сусідам. Міська рада нам безкоштов­но дала машину, в яку ми змогли завантажити все необхідне. На жаль, під час транспортування пошкодили меблі, у холодильнику ручка відпала - і дорога у вияминах, і не дуже закріплені були меблі — поспішали.

- Ми все вивозили під обстрілами. Якраз на мостку нас накрив вибух. У во­доймі все перемішалось: бруд, кров, риба. Вже думали все. Тільки ми переїха­ли міст і він рушився, - розповідає Яна, а сльози не вщухають.

До Сосниці приїхали і батьки Яни та син подружки. Загалом у хаті прожи­ває 10 чоловік. Умовами всі дуже задоволені, адже будинок доглянутий. Є газ, вода у дворі, якби провести її у хату та зробити каналізацію - оце єдине ба­жання, яке, на жаль, самотужки не здійнять. Машинку пральну автомат вони привезли свою. А нині користуються тією, що дали люди, бо прання кожного дня.

Яна і Євгеній роботи не бояться, вони звикли працювати на землі. У своєму селі займались вирощуванням гарбузів та здавали насіння. У будинку Євгеній власними руками зробив новий сучасний ремонт. Але все залишили і дума­ють, що повертатись їм не доведеться.

- Коли ми виїжджали, вже вулицями села ходили два танки, - каже Яна.
У Сосниці їм подобається.

- Затишне, чисте містечко. А які гарні люди! Ми завжди, коли приїздили до дочки, то любили гуляти Сосницею. Тут свого часу навчався чоловік. Тому Сосниця нам близька. Аби була яка державна програма, щоб можна було при­дбати житло в кредит, то обов’язково залишилися б тут. А нині відновлює­мо паспорти чоловіку та доньці. Діти-школярі закінчуватимуть навчальний рік дистанційно у своїй школі. А на наступний навчальний рік плануємо йти до гім­назії. Менших дітей потрібно оформити до садочка. І з нетерпінням чекаємо перемоги.

До Сосницької громади із Семенівської за квітень-травень прибуло 43 людей. Загалом у цій громаді на обліку перебу­ває 1 754 внутрішньо переміщених осіб (1227 сімей із числа ВПО).

Олена КУЗЬМЕНКО, «Вісті Сосниччини»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: