Родина Тюканько вимушено покинула Семенівку, через обстріли росіян

Добавить новость

Суббота, 18 Января 2025 16:46  |  Просмотров: 292

Ольга Тю­канько, її мама, син і донь­ка; новорічна ялинка в домівці мешканців прикор­донної Семенівки

Ользі Тюканько 41 рік, вона разом зі своєю 70-річною мамою та 12-річною донькою мешкає в неве­ликому прикордонному мі­сті Семенівка, від якого до державного кордону з ро­сією приблизно І2 кіломе­трів. Її 20-річний син живе в Чернігові.
«Я народилась та ви­росла в Семенівці. Тут все моє життя. Я не можу гово­рити про те, що відбуваєть­ся зараз у моєму місті без сліз», - тремтячим від сліз голосом розповідає Ольга.
У 2022 році прикордон­на Семенівка стала одним із перших українських міст, куди зайшли вороги. Коло­ни російської техніки руха­лися вулицями міста вглиб області. У Семенівці біль­ше як місяць тривала оку­пація, під час якої місцеві
мешканці залишилися без продуктів, ліків, зв'язку та в постійній небезпеці через ворога, який фактично був на вулицях міста. Про події 2022 року Ольга Тюканько розповідає плачучи. Лютий 2022 року назавжди змінив життя родини жінки.
«Уже тоді я розуміла, що, як раніше, не буде ніколи. Мій брат пішов на війну. Не люблю думками поверта­
тись у той час, мене одразу душать сльози», - розпові­дає Ольга Тюканько.
Після деокупації Чер­нігівщини росіяни почали обстрілювати прикордонні населені пункти регіону. Прикордонне місто Семе­нівка стало одним із таких. Протягом 2023-2024 років удари росіяни по місту ста­вали дедалі частішими та потужнішими.

«Страшно було всі ці роки війни, але наприкін­ці 2024 стало просто не­стерпно», - говорить Ольга Тюканько.
Попри страх через по­стійні обстріли, родина Тюканьків тривалий час за­лишалася в Семенівці. Їх­ній будинок розташований на околиці міста. Туди не долітало, і було відносно спокійно. Здебільшого всі удари були спрямовані на центр міста.
Від реальності війни Ользі допомагає відволі­катись її донька. За турбо­тами про дитину, хоч і не­надовго, але забуваєш про постійний потік новин, горе та війну. До реальності по­вертають обстріли.
Ольга Тюканько зі сво­єю донькою дуже близькі. Вони разом обговорюють свої думки, бажання та страхи. Шукають можли­вості допомогти одна одній відволіктися від війни. Тож коли донька запитала у Ольги, як їхня родина свят­куватиме Новий рік, жінка одразу розпочала підготов­ку до свята. Хотіла створи­ти для дитини святковий настрій та ілюзію безпеки, хоч на кілька годин.
«У нашій родині так по­велося, що Новий рік - ро­динне свято. Ми завжди намагалися зібратися усі разом, щоб гуртом зустріти рік. Готували різне смач­неньке, згадували якісь історії з життя, просто від­почивали. І це були такі чудові моменти, я коли згадую, то хочеться просто усміхатись. Тільки радість повністю заглушує горе - війна. Бо у нас є все, ок­рім безпеки. В магазинах продуктів вдосталь, аптеки працюють, світло є майже безперебійно, бо енерге­тики працюють неймовірно якісно. Немає проблем із тим, щоб щось приготува­ти чи купити. Зі зв'язком у Семенівці постійне горе - довго телефоном не пого­вориш, добре, якщо взага­лі поговорити зможеш. Ми
знайшли вихід із цієї ситу­ації в тому, що спілкуємося в разі потреби через інтер- нет-дзвінки. Але якщо світ­ла нема, то залишаємось без зв'язку взагалі», - роз­повідає Ольга Тюканько.
Наприкінці грудня 2024 року вдома родина вста­новила новорічну ялинку, прикрашали її всією сім'єю. Так вони хотіли хоча б тро­шки відчути атмосферу свята. Разом склали спи­сок страв для новорічного столу, поступово почали купувати необхідні про­дукти. До центру міста виходили з обережністю, дослухались до тривог та ситуації в місті загалом. За кілька днів до Нового року росіяни обстріляли центр Семенівки - прилетіло на місцевий базар, тож Ольга намагалася туди не ходити зайвий раз. Утім, тради­ційна святкова буденність не приносила задоволен­ня. Замість святкового на­строю - роздратування та страх.
«Про який святковий на­стрій може йтися, коли ти живеш за 10 кілометрів від росії? Ото такий і настрій. Я тримаюся заради донь­ки, бо їй всього 12. Хочеть­ся дива, магії, свята для
неї, бо вона ж цього всьо­го чекає. Каже, звісно, що не хоче, бо війна. Але я не хочу забирати у неї свято, хоч як би складно було», - зазначає Ольга.
За кілька днів до Нового року Ольга Тюканько до­мовилася зі своїми найрід- нішими про святкування, запросила в гості куму з її дітками. Планували тро­хи посидіти за святковим столом і розмовами відво- ліктись від війни. В перед­день Нового року до роди­ни приїхали гості.
«У гості приїхала кума зі своїми дітками. У них квар­тира знищена внаслідок російського обстрілу, зараз шукають житло. Думали, що зможемо хоч трохи від- воліктись від думок про вій­ну, разом проведемо час за святковим столом, але не склалось. У Новорічну ніч росія «привітала» нас так, що будинок здригався від вибухів», - з сумом у голосі ділиться Ольга Тюканько.



Буди­нок, у якому мешкала кума Ольги Тюканько, після ро­сійського обстрілу

Утім, через російський обстріл 1 січня родина Тю­канько новорічну ніч прове­ла не за сімейним столом, а ховаючись у будинку за правилом трьох стін.
Попри складну ситуа­цію, родина ухвалила рі­шення і надалі залишатись у місті - вони сподівалися на покращення та тишу. Російські обстріли зруй­нували мрію про спокій і 7 січня. Того ж дня Ольга Тю- канько ухвалила рішення про тимчасову евакуацію та почала шукати житло подалі від Семенівки.

«Ми евакуювались після обстрілу 7 січня. Відтягува­ли до останнього. Хотілося просто побути в родинному будинку, щоб хоч трохи від­чути те, що відчували ра­ніше, коли святкували тут, бо рідні стіни», - зазначає Ольга.

Родина Тюканьків ева­куювалась із прикордонної Семенівки 8 січня. Валізи з найнеобхіднішим у них були зібрані значно рані­ше, утім, внутрішні сили для виїзду знайшли лише після масштабного обстрі­лу міста 7 січня. Наразі ро­дина мешкає у своїх друзів у Сосниці. Зважитися на евакуацію родині допомо­гла 12-річна донька Ольги, адже, попри тугу за рідним домом, для матері безпека її дитини - пріоритет.

Найважче рішення поки­нути рідну домівку далося 70-річній матері Ольги. На кладовищі в Семенівці по­хований її чоловік. Жінка понад рік чекає з війни до­дому тіло сина-військово- службовця, який загинув, виконуючи бойове завдан­ня на сході країни.
«Ми чекаємо повернен­ня мого брата додому... тіла мого брата. Вже понад рік ми намагаємося домог­тися того, аби отримати його рештки та похоро­нити. Безрезультатно. Як тільки ми дізнаємось, що його везуть додому - по­вернемося до Семенівки, щоб похоронити. Хоч би що там було, ми поверне­мося, щоб похоронити його вдома», - говорить Ольга Тюканько, жителька при­кордонного міста Семенівка.

Джерело: "Життя Семенівщини", Таліна Тарасенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: