Батькова сопілка зігріває душу Тетяні Приходько

У Тетяни Приходько є сопілка, ще дідова, з бузини. І вона вміє на ній грати. Щоправда, більше для себе, в режимі медитації.

– Насправді ці дві сопілки, які у мене збереглись, робив не мій дід Іван Микитович, а батько Микола Іванович, хоча обидва були організаторами, керівниками й активними учасниками ансамблю хороборських дударів. Ці сопілки у Хоробичах називали просто «дудками» і робили їх не з бузини, а з крушини, яку там таки ще називали «вовчою ягодою», – пригадала пані Тетяна.

Деревина крушини, хоч і складна в обробці, бо ламка, дає дуже об’ємний «малиновий» звук, задля якого майстри ламали десятки заготовок, щоб з «надцятої» спроби отримати якісний інструмент. Це підтвердила й наша співрозмовниця:

– Батько робив одразу з десяток «дудок», але до фіналу доходили всього одна-дві, бо решта ламалась, не звучала чи траплялось ще щось. Навіть ті, які вдались, не завжди мали довге життя, бо були дуже крихкі і ламались у побуті, тріскались від падіння, а часом дитина могла скинути зі столу і наступити на інструмент. У мене було значно більше сопілок, але донині дожили тільки дві, при цьому одна «малинова», а інша трохи «хрипла» і на ній не так приємно грати.

Пані Тетяна береже як сімейну реліквію замітку Івана Дудка з нашої газети з початку 2000-их років про ансамбль «Хороборських дударів», які ще 1935 року були визнані тодішньою владою, а наприкінці 1960-их років стали відомі не тільки в Україні, а й за її межами, бо виступ автентичних сопілочників був записаний на грампластинку.

«Хороборські дударі» були колективом, який зберіг і транслював народні пісні й мелодії до 1968 року. Пані Тетяна була у складі останнього складу цих автентичних сопілочників, які грали не тільки загальновідомі композиції, а й зберегли суто автентичні, серед яких наспів «Ой зайди, зайди, красне сонце! Ой зійди, зійди, ти, ясна зоря!», який не має аналогів.

Подібна етнографічна спадщина має фіксуватися на рівні культурного осередку, бо римована основа разом із мелодією може бути відлунням віків.

Сьогодні дуже хотілося б почути ансамбль сопілочників (дударів), які б змогли зіграти більшість автентичних мелодій і пісень на своїх сопілках в тій оригінальній стилістиці і манері виконання, коли «дудка» строїть у двох октавах, а партитури для дітей просто малювали як схеми – які отвори і коли треба закривати пальчиками.

Про організаторів і керівників ансамблю можна було б написати цілу пригодницьку повість, бо дідусь пані Тетяни був настільки відомим теслею і столяром, що побудував півсела. А про батькові поневіряння поміж нацистським концтабором і дізнаннями слідчих НКВС протягом семи років матеріалів вистачило б на повноцінний роман.

Та суть сімейної сопілки не в тому, аби поскаржитися на своє життя-буття, а в тому, що невеличка дудка з крушини може налаштувати мозок на позитив, бо це правічна медитація, наступність поколінь і живий, співочий спадок, якому насправді немає ціни.

Джерело: "Новини Городнянщини", Павло ДУБРОВСЬКИЙ.
На знімку: Тетяна ПРИХОДЬКО з татовими сопілками.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: