Валерій Фока з Коропа керує одразу двома оркестрами

Народний аматорсь­кий духовий оркестр Коропського будинку культури є справжньою культурною окрасою Коропщини. Багато здобутків і нагород має й оркестр духових інструментів Коропської мистецької школи. Обома цими оркестрами, великим і малим, як їх звикли називати, керує Валерій Фока. Тож чи важко бути керівником таких знаних колективів і про що мріють наші оркестранти?



Велика довіра

Практично жодне свято, урочиста по­дія у Коропській громаді не проходять без участі нашого славнозвісного Народного аматорського духового оркестру. Орке­странти своєю віртуозною грою і настрою додають, і серце від їхнього виконання калатає в грудях, а очі слізьми наповню­ються. Тож слухати коропський оркестр - це завжди одне задоволення.
Та ми лиш бачимо гарну картинку, чу­ємо досконале виконання, але ж скільки кропіткої роботи, часу та нервів стоїть за всім цим. А скільки тільки нагород мають наші оркестри! Тож чи легко бути керівни­ком двох оркестрів і скільки треба гарува­ти, щоб досягати висот, про це і не лише говорили із Валерієм Фокою.

- Ви вже два з половиною роки очолює­те Народний аматорський духовий оркестр. Напевне, що нелегко керувати ось таким великим оркестром. Як справляєтеся? - цікавлюся.

- Що нелегко - ви праві. Коли після смерті мого вчителя і наставника Бориса Семеновича Литвиненка мене призначали керівником, я хоч погодився і подякував за довіру, але сам про себе подумав: «Ну й навіщо мені це все здалося. Важко ж буде». Звичайно, легше ж бути просто оркестран­том. Але за цей час так уже звик керувати оркестром, що без цього вже, мабуть, і не зможу. Ця робота втягує, так сказати. Хочеться працювати, розвиватися, - роз­повідає Валерій Вікторович і додає, - мені в роботі керівника дуже допомогло те, що я довгий час був заступником Бориса Семеновича, і коли його не було, то я про­водив репетиції. Тож практика у мене була.
Чи велика відповідальність лежить на керівнику Народного аматорського духово­го оркестру? Звичайно ж. Бо ж в оркестрі і великі, і малі музиканти. Тридцять п'ятеро людей входять до складу оркестру: 20 дітей і 15 дорослих. І за всіх треба відпо­відати.

Музиканти по-іншому сприймають світ

Та яким би крутим не був великий ор­кестр при Будинку культури, без малого - оркестру духових інструментів мистець­кої школи - нікуди. Бо саме там свої ази здобувають малі музиканти. Як говорить Валерій Вікторович, духовий оркестр при мистецькій школі - це своєрідний інкуба­тор, де народжуються музичні таланти. Саме звідти все і починається.

- Коли я вже бачу, що дитина готова, ноти гарно читає, то я її переводжу в дорос­лий оркестр. І діти вже на рівні з дорослими музикантами грають. Їм є на кого рівнятися, тож вони стараються, щоб не відставати.
І це працює, - розповідає. - Дорослий оркестр подобається їм ще й тому, що ми багато виступаємо. А це також стимулює працювати, на репетиції ходити.

Та щоб стати оркестрантом, частинкою музичного ансамблю, треба багато працю­вати, і не лише дітям. Бо ж коли хлопча чи дівча у сім років приходить до мистецької школи вчитися музичній грамоті, йому треба не лише все доступно розказати і показати, де ноти знаходяться, а ще й заці­кавити займатися музикою. І тоді працюють усі: і діти, і викладачі, і, звісно ж, батьки, від яких теж, до речі, багато залежить. Терпіння для музичної науки має велике значення. І його треба, ой, як багато.

- Знаєте, діти, котрі вчаться у мистець­кій школі, відрізняються від інших. Помітив, що вони добріші та й світ сприймають зовсім по-іншому, - ділиться спостережен­нями керівник оркестру.

Щоб звучати в унісон

Аби музиканти з оркестру грали як ан­самбль, тобто звучали гармонійно, треба працювати, і не мало.
- Тричі на тиждень по дві години у нас репетиції з великим оркестром, двічі на тиждень з малим займаємося. Ходять усі дисципліновано. Усі знають, що пропустити можна лише із дуже поважної причини, - говорить Валерій Вікторович. - Діти, що в оркестрі грають, - неймовірні. Вони вихова­ні, слухняні - це від щирого серця говорю. Буває, звичайно, і бешкетують, бо ж куди без цього, але зауваження вистачає, щоб репетиція продовжувалася далі.

Та й хвалити своїх оркестрантів не забуває керівник. Бо ж, дійсно, цього за­слуговують. Будьмо чесними, приємно і дорослому, і дитині, коли їх хвалять. Це спонукає, надихає. Додає упевненості. А ще, зізнається Валерій Вікторович, що без довіри один до одного, дружніх стосунків - теж нікуди.



- А чи багато доводиться працювати, репетирувати, щоб отримати звучання ансамблю? Бо все ж таки вас в оркестрі 35 осіб? - питаю у керівника оркестру.

- Чимало треба працювати. Дійсно, нас багато, у кожного своя партія, але музи­канти у нас досвідчені, хоч багато серед них і дітей, тож кілька репетицій - і маємо результат.

Розповів Валерій Вікторович, що репер­туар частенько оновлюють. А ще намага­ються іти в ногу із часом, тож чимало серед їхнього репертуару сучасної і популярної музики. Гарно відрепетирувавши, висту­пи на відео знімають, на різні конкурси і фестивалі відправляють, всеукраїнські і міжнародні. Тож мають чимало нагород, високо оцінюють наших оркестрантів про­фесійні судді.

- Усі нагороди, дипломи, зайняті місця на конкурсах - це ж не заслуга однієї люди­ни. Це спільна робота, об'єднані зусилля і оркестрантів, і керівника, - говорить Вале­рій Фока. - Дуже допомагає мені Лідія Ва­силівна Гаркавенко. Вона гарно вміє партії розписувати. Разом із нею і ноти шукаємо, завжди радимося. Без неї складно було б.

І хоча нині час такий, що, здавалося б, не до музики, але це не так. Навіть кожна нотка сьогодні звучить заради нашої пе­ремоги. Народний аматорський духовий оркестр улітку не відпочивав. Окрім того, що репетиції за графіком, він і з благодій­ними концертами об'їхав майже всі села Коропської громади. Своєю віртуозною грою оркестр разом із солістами будинку культури зміг зібрати понад сто тисяч гривень для наших захисників і захисниць.

- Літо. Дітям би відпочивати, а вони на вихідних на благодійних концертах? Не важко було? - запитую.

- Ми всі з радістю їздили по селах. Це було подвійне задоволення: і виступали перед людьми, і Збройним Силам України допомагали, - відповідає. - Оркестранти, і дорослі, і малі, готові їхати будь-куди виступати. Навіть самі просяться: «А давайте, Валерію Вікторовичу, поїдемо з концертом». Так уже їм сподобалося армії допомагати. Але поки що це мрією залишається, бо ж не зовсім безпечно нині гастролювати. Та після перемоги, надіюся, усе в нас буде: і концерти, і гастролі.

Джерело: газета “Нові горизонти” від 20.10.2022, Ірина БОРОВСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.