На Чернігівщині живе вундеркінд, який у 7 років ходить до 3-го класу і перемагає у шахи дорослих

Добавить новость

Вторник, 11 Марта 2025 12:18  |  Просмотров: 5680

У нас зростає справжній вундеркінд. Саме так. Без перебільшення. Третьокласник Риботинської школи Сергійко Єременко - у трійці переможців шахових турнірів у Чернігові та Кролевці, де змагалися не тільки діти, а і дорослі. А навчився гри в шахи у чотири з половиною роки.

У сім років уже третьокласник

Шахи - високоінтелектуальна склад­на гра, яка вимагає високої концентрації, аналізу, здатності мислити на декілька ходів наперед і прогнозувати дії суперни­ка. Не кожен може досягти висот у цьому унікальному виді спорту. Та і не кожен може навчитися, а тим більше перемага­ти. Це складно. А дитині і тим більше. Та є винятки. У Коропі проживає семирічний хлопчина, справжній вундеркінд, який вмі­ло володіє технікою гри у шахи і запросто обігрує навіть дорослих.
Нещодавно до редакції заходила мама Сергійка Вікторія, аби попросити газету, у якій друкували інформацію про змагання у Кролевці, а там і світлина її сина. Каже, збереже для історії, бо вдома у бабусі чимало газет різних років, у яких щось та друкувалося про її рідних. Докладуть у сімейний архів і газету про Сергійка. Ось тоді я вкотре відчула, наскільки важлива для людей громади наша газета. Її можна зберегти для поколінь, для історії. До­мовляємося з мамою юного шахіста про інтерв'ю.



На фото Сергій Єременко з мамою

І ось ми зустрілися, знайомимося.

- У який клас ходиш? - моє перше за­питання.
- У третій, - відповів Сергійко.

- Так тобі ж тільки сім років, - дивуюся.
Виявляється, семирічний третьоклас­ник пішов до школи не в шість чи сім років, а в п'ять.

- Коли пішов до школи, йому було п'ять років і два місяці. Думала, не потягне, за­беру зі школи, - розповідає мама. - Я бачила, що йому вдома скучно. Він уже вмів читати, рахував до ста, додавав і від­німав у межах 20. А в шахи навчився грати у чотири з половиною роки. Я на той час працювала вчителем у Нехаївській гімназії. Іноді доводилося брати з собою і дитину. Там й досі працює вчителем трудового на­вчання та природознавства Олексій Михай­лович Сушениця. Я знала, що він добре грає у шахи, раніше він працював у центрі дитячої творчості тренером з шахів, тому попросила, аби, коли у нього буде «вікно» між уроками, повчив і Сергійка. Ми купили маленькі шахи на магнітиках. Вони займа­лися двічі на тиждень, і Сергійко «підсів» на шахи. Йому це сподобалося. А через рік Олексій Михайлович сказав, що більше він нічому його навчити не зможе, бо передав всі знання, які мав сам. Спочатку Олексій
Михайлович піддавався, але згодом це вже було не потрібно. Сергійко вже все знає і йому самому, аби виграти в свого учня, треба напружитися. Він порадив шукати тренерів вищого рівня.

Мамина мрія, реалізована У синові

- А чому саме у шахи ви вибрали для своє дитини?
- Бо сама з дитинства мріяла навчитися грати у шахи. Отож у дитині реалізовую свою мрію.

- І що було потім? Ви ж не зупинилися на досягнутому?
- Я бачила, що Сергійку подобаються шахи, отож взялася шукати в інтернеті тренера. Було це у 2022 році. Тоді, коли Чернігівщину вже звільнили, я випадково в інтернеті знайшла благодійну сторінку, де вчителі пропонували заняття з різних предметів. І там були заняття з шахів. Ви­кладачем був росіянин Андрій, який вже давно залишив росію і переїхав до Сербії. Казав, що більше ніколи на батьківщину не повернеться. У нього були групи з різ­них країн, а для дітей з України він давав благодійні уроки. Зараз з Сергієм на бла­годійній основі працює його учениця Аня. З викладачкою вони розв'язують задачі, а ось грають учні між собою, вдосконалюючи на практиці отримані знання.

Окрім занять з так би мовити соці­альним викладачем, він займається і у платних тренерів. Мама долучила сина до Львівської шахової академії, де займа­ються діти зі всієї України. Місячна вартість навчання - тисяча гривень. Тричі на тиж­день - заняття з тренером, а щоп'ятниці шахові баталії. Він входить до команди, а всіх команд до семи десятків (я уточнила - 110 команд). І вони змагаються у дитячій шаховій лізі. Зараз його команда вже пе­рейшла в ранг першого дивізіону, за яким іде вища ліга.

- Мене зацікавив ще один тренер, - каже мама. - Він дає два уроки на тиждень і ор­ганізовує два турніри. Вартість - чотириста гривень. Сергійко і з ним займається.

- І він все встигає? - дивуюся. - Ходити до школи, займатися з трьома тренерами, брати участь в онлайн турнірах? Не важко?
- Він усе встигає. Каже, що йому не важко, оскільки шахи його захоплюють. У нас вдома іграшковий «магазин», чого тільки немає, любить дивитися мультики, але найцікавіше для нього заняття - шахи.

Бачить цифри, розв'язуючи задачі

- І в кого він такий вдався? - цікавлюся.
- Напевне, в мене. Я упізнаю свій тип мислення в нього. У мене також матема­тичне мислення, але хімія мені більше до душі, отож і стала викладачем хімії. Сергійко тягнеться до знань, до точних наук. Як би вам це пояснити, він цифри бачить, коли розв'язує задачі.

Сергійко зізнається, що найбільше лю­бить математику, інформатику та фізкуль­туру. Каже, що навчатися йому не важко. А мама розповідає, що може трішки побеш­кетувати, бо швиденько на уроці завдання виконає, і тоді не знає, куди себе подіти. Хоча Сергійко дуже дисциплінована дити­на, і до цього привчили його... шахи. Мама придбала сину годинник, і він по ньому й живе. Йому не треба нагадувати, що у нього на певну годину заняття з тренером чи турнір з шахів в інтернеті. Свій шаховий розклад знає і дотримується до хвилини. Бо спізнюватися не можна, ніхто тебе че­кати не буде. Ось і при нашій зустрічі, яка відбулася біля центру дитячої творчості, йому було не до розмов, бо боявся хоч на хвилину запізнитися на танці. Чесно кажучи, ще таких пунктуальних семирічних дітей мені не доводилося зустрічати.

- Ти ще і танці любиш? - цікавлюся.
- Ні. Просто у мене була вчителька, яка вчила мене танцювати, і я ходжу за­ради неї.
Мама розповідає, що коли ходив до студії «Малятко», танцями з дітками займа­лася Анна Георгіївна Коджебаш. І тепер, коли розмістили у фейсбуці інформацію про набір групи до цієї вчительки, Сергійко вирішив відновити навчання, хоча вважає, що танці - то дівчача справа.

- Пам'ятаю, як мчався на перше за­няття велосипедом, то так швидко, щоб не спізнитися. Каже, що спізнюватися - то не гарно, - посміхається мама.

Двічі бронзовий чемпіон

Але повернімося знову до шахів. Окрім онлайн-турнірів, Сергійко був учасником двох змагань з шахів в Чернігові і Кролевці. Має бронзу в обох змаганнях.

- У Кролевці були дружні ігри, для душі, там дуже комфортна атмосфера панувала впродовж турніру, а ось у Чернігів на зма­гання вдалося пробитися з труднощами,
- каже мама, - вони добре шифруються. Я дуже довго не могла знайти будь-який шаховий гурток або змагання обласного рівня в Чернігові. І від змагань враження не кращі. Ставлення таке, ніби, коли ти з периферії, то не повинен бути суперником міським дітям. Сергійко їхав зі змагань за­смученим. У нього третє місце.

- А повинно бути перше, - каже хлопчик.

- Вони мене обманули, бо не захотіли, щоб я став переможцем. Неправильно судили. Вони мені кажуть, у тебе шах. А там шаха не було.
Як розповідає Вікторія, всіх раундів було до дев'яти. І до передостаннього Сергій ішов без жодної поразки. А в пере­достанньому раунді, під час боротьби за призові місця, вийшла якась незрозуміла конфліктна ситуація. І Сергійко не міг зро­зуміти, що ж він зробив не так. Він навіть плакав, що з ним буває нечасто.



Знімок зі сторінки "Корощина спортивна" на ньому Сергійко з мамою і бабусею після змагань у шахи 9 березня, коли він зайняв третє місце

- Ще були на змаганнях у Ніжині в складі команди. Тоді команда зайняла 3 місце з 10, Сергій представляв дітей до 2015 року народження і зіграв на рівні зі старшими товаришами. Недавно побачила, що в Ніжині знов пройшли змагання. Зателе­фонувала організатору, він сказав: «Ви­бачте, я забув вас запросити. А мені все здавалося, що я когось забув.». Шкода, що треба самостійно слідкувати за роз­кладом ігор, і наша область не має якогось інформаційного порталу, де це все можна було б побачити.

У Сергійка четвертий розряд з шахів. Найнижчий. Зізнається, що мріє стати майстром спорту, або хоча б кандидатом у майстри спорту. Розповів, що найвища сходинка - гросмейстер, а за нею чем­піон світу, але то дуже важко, - вважає хлопчик. Хоча, хтозна, може у нашому провінційному Коропі підростає майбутній гросмейстер. Бо досягають результатів ті, хто мріє і йде до своєї мрії попри все. А Сергійку наполегливості не позичати.

Дитячі мрії

Стати гарним шахістом - то не основна мрія Сергійка. Якось він меншеньким хотів стати ветеринаром, аби лікувати котиків і собачок. У дворі їхнього багато­квартирного будинку й досі живе собака без ока. Хлопчик хотів стати ветерина­ром, щоб вилікувати їй око.
А сьогодні наш вундеркінд мріє стати археологом, щоб знаходити кістки дино­завра.

- А як же шахи?
- Шахи - то паралельно, то не профе­сійно. А там хтозна, ким він завтра захоче стати з його розумною голівкою, - каже мама, яка робить все можливе для того, аби її син розвивався всесторонньо.
Адже те, що Сергійко сьогодні показує такі високі як для його віку результати, - заслуга й мами. Вона знаходить йому тренерів, возить своїм авто на змагання. Підтримує у всіх його бажаннях, робить все можливе і неможливе для розвитку дитини.

- А чи навчилися самі грати у шахи, як мріяли, - запитую у Вікторії.
- Інколи слідкую за заняттями Сергійка з тренерами, то і сама вже навчилася. Щоправда, граю не з живими людьми, а з комп'ютером на шахових сайтах. Є така програма в інтернеті. І то підглядаю у за­писник. Зараз на третьому рівні. А всіх рівнів - десять. Сергійко десь на шостому - сьомому рівні.

- А з сином не змагалися?
- Ні. Він мене у дві секунди розіб'є у пух і прах, - сміється мама.

Радію за Сергійка, нашого само­родка, який у сім років вже двічі стояв на п'єдесталі пошани, має дві бронзові медалі. Такі діти - гордість і майбутнє не тільки батьків, а й України. Так тримати, Сергійку. І стати тобі, як ти і мрієш, титу­лованим шахістом.

Людмила КОВАЛЬЧУК

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: