Війна відчутно вдарила по коропському райавтодору

Відчувалося, що розмова з головним дорожником Короп­щини буде не дуже оптимістич­ною, адже війна накладає свій відбиток на всіх і всьому, але не очікували, що справи на підпри­ємстві, котре останніми роками насилу виживало, але при цьому примудрялося триматися на плаву, настільки кепські. Райавтодор ще живий, працює, але яким буде завтра, точної відповіді дати не може ніхто. А яким є сьогодні, у нашій розмові з керівником філії «Коропський райавтодор» Олек­сандром Петрушанком.



- Цей рік, як і для всіх у країні, для підприємства був непростим, - починає розмову Олександр Петрушанко, який райавтодору віддав 42 роки професійної ді­яльності, із них два десятиліття очолював підприємство. - Хоча дещо робилося. Ямковий ремонт по Коропу був. Від Вільного до «Газбудсервісу» теж ремонту­вали дорогу. Відрізок шляху від райвійськкомату до кінця Риботина - це теж наша робота. Нині ремонтуємо дорогу у бік Авдіївки, Т-25-19 Холми-Авдіївка-Оболоння. Думаю, на цьому ремонті сезон ми і закінчимо. Можливо, щось ще по Коропу відремонту­ємо.

Нагадаємо, що на сьогодні на балансі облавтодору немає жод­ного кілометра ні доріг, ні мостів. Хоча свого часу, до речі, майже всі дороги, які є на Коропщині, будувалися тільки нашим авто­дором. Сьогодні ж практично всі дороги знаходяться у підпоряд­куванні Служби автомобільних доріг України та Управління капі­тального будівництва. Саме вони і є замовниками, а облавтодор, у складі якого і наш райавтодор, є лише підрядником. Але облав­тодор уже давно почав втрачати свої позиції, у дорожньо-будівель­ній галузі з'явилися нові і дуже потужні фірми, які мають багато­мільйонні обігові кошти. І виграти той самий тендер на ремонт дороги облавтодору практично нереально. Тому облавтодор і райавтодор останні роки працю­вали тільки на субпідряді у таких потужних фірмах. Ситуація і до війни була досить напруженою, а після повномасштабного втор­гнення реалії просто забрали у багатьох дорожних підприємств право на існування.

Фінанси співають сумні романси

Війна відчутно вдарила і по коропському райавтодорі, який по суті сам на себе ще за­робляє. І в першу чергу удар у фінансовому аспекті. Звідси і всі наслідки, що має нині підпри­ємство. Взяти хоча б трудовий ресурс. Чисельність колективу відчутно зменшилася. Якщо до війни в коропському райавтодорі працювало понад тридцять чоло­вік, то нині - 23 працівники, це разом із Батурином (батуринське ДРП приєднане до Коропа поза­торік). Чимало людей розраху­валося: постійної роботи немає - відповідно, немає і постійних заробітків.

Має підприємство і борги із заробітної плати, хоча прямої вини підприємства у цьому не­має. Багато робіт не оплачені, приміром, за зимове утримання доріг і навіть за ремонт аварійно­го моста на озері Карпівка, що в Коропі. Райавтодор виконує певні роботи, але оплата за виконане, у більшості випадків, лягає на рахунок облавтодору, а звідти щось отримати ще важче.



Віктор ЗУБАРЬ, Борис КЛЮШНИК, Валерій МАЦЕНКО, Микола БІРЮК та Юрій ЗАЛІСЬКИЙ (вгорі)

- На сьогодні зарплата у нас невелика. Якщо по Україні серед­ня зарплата, кажуть, 16 тисяч гривень, то у нас на підприємстві середня зарплата - близько 6 ти­сяч гривень. Але навіть мінімалку отримувати щомісяця ми не можемо. Живемо за принципом: є робота - є і зарплата, немає роботи - немає і зарплати. Ось, приміром, якщо ми працювали у липні, серпні, то і зарплату мали. А якщо сьогодні практично немає роботи, то така і зарплата. Був період, коли дощ день у день ішов, то яка робота і яка зарпла­та? - розповідає керівник. - Для того, щоб нам заробити, треба продати якусь продукцію, у нас це - квадратний метр асфальту. Але хто його купить?

- Чому?
- Бо дуже дорогий, оскільки сировина для нього стала дуже дорогою. Приміром, тонна бітуму, який потрібен для виготовлення асфальту, сьогодні коштує понад 34 тисячі гривень, хоча до війни тонна коштувала 14 тисяч з ко­пійками. Та і сам наш асфальтний завод дуже енергозатратний, а електроенергія сьогодні для підприємств коштує 5,20 грн за кіловат. Тому нині тонна асфальту коштує 5 760 гривень, а до війни - десь до трьох тисяч гривень. Різниця, як бачите, відчутна.

Колись, за добрих часів, наш завод виробляв за сезон (весна- осінь) 13,5 тисячі тонн асфальту. Останніми роками обсяги ви­робництва скоротилися: бувало, і по 5 тисяч тонн виготовляли, бувало, що і по дві тисячі тонни. А цього року аби хоч на тисячу тонн витягнули. Немає замовлень - немає і грошей. Логіка проста.

Триматимуться до останнього

Не можемо не згадати той факт, що наш райавтодор - ли­шився на всю область однісінь­кий, який працює. Якщо донедав­на на Чернігівщині було ще п'ять- шість працюючих райавтодорів, то нині тільки у Коропі.

- Не витримали реалій до­рожники у Корюківці, Бахмачі, приміром, навіть Чернігів, який трохи ще працював, припинив свою роботу, - каже Олександр Петрушанко. - У Мені вже давно немає райавтодору, у Новгороді- Сіверському теж, Вертіївка давно не працює, у Сосниці, яку торік хотіли до нас приєднати, теж глухо. Тож ми і справді - останні із могікан.



Сергій ПІСІК, Володимир МОМОТ, Олександр КАЦЮК

Один із виходів, аби в сьогод­нішніх реаліях зберегти дорожню службу на теренах Коропщини, Олександр Олексійович Петру­шанко бачить у створенні кому­нального підприємства - одного на дві громади.

- Підприємству потрібно, щоб була якась підтримка, хоч невели­ка, - каже керівник райавтодору. - Ми б якось на себе заробляли: і асфальтний завод є, і матері­ально-технічна база ще потужна. Працювати можна і є чим. Працю­ватиме підприємство - і податки будуть капати у місцеві бюджети. Останні роки райавтодор по 600 тисяч гривень податків платив у місцевий бюджет. Та без підтрим­ки вижити буде дуже складно. Закрити підприємство просто, але те, що закрилося, як показує життя, вже ніколи не відродиться.

Розмовляю з Олександром Олексійовичем, і в якусь мить на думку спали віршовані ряд­ки поезії Лесі Українки «Contra spem spero!»: «...Без надії таки сподіватись...». Перспектив в райавтодорі поки що не видно, хіба що робочі плани на один день, лишилася тільки надія. Та керівник підприємства - реаліст за натурою.

«До нового року ми ще протяг­немо, а далі - хтозна. Надія тільки на перемогу! - каже Олександр Олексійович. - Хоча за право іс­нувати коропський райавтодор боротиметься до останнього».

Джерело: "Нові горизонти" від 27.10.2022, Людмила ВЛАСКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.