Сімейна історія, розказана чоловіком

Добавить новость

Понедельник, 27 Апреля 2009 11:40  |  Просмотров: 2622

В день весілля

У домі, де мешкають Василь та Поліна Савченки, виявився тільки господар.
- Дружина на роботі, - розводить руками.
Подумалось: може, воно і краще, бо в Єліному Поліну Павлівну характеризують як жінку суворих правил: «слова зайвого не скаже».
Тож просимо Василя Петровича розказати про складові сімейного щастя з чоловічої точки зору.

Того, що щасливий у шлюбі (їхня сім’я існує з 31 травня 1981 року), мій співрозмовник не заперечує. Навпаки, каже: аби відшукати  в Харкові таксиста, що кермував у день їхнього весілля автівкою з номерним знаком «12-03 ХХЗ», поставив би йому могорича. Просто за те, що таксист довіз їх з Поліною до загсу. А із загсу і розпочалося щастя.
Хоча, якщо зовсім детально, то розпочалося воно ще раніше – у той самий день, як Василь вперше подарував Поліні три червоні тюльпани.

Було це теж у Харкові. Туди єлінський хлопець Василь Савченко повернувся після служби в армії. (До армії працював електриком на ХТЗ). Зі старого місця роботи його зманив родич – запросив до себе на підшипниковий завод.  Там платили більше, але і працювати було важче. Та все це відходило на другий план, коли Василь думав про дівчину з мостового крану. Запала йому в душу – і край. Непередодні жіночого свята відважився: купив квіти, дочекався, поки вона піде на обід, видерся на височенний кран і поклав квіти на пульт управління. Спочатку боявся, що викине. (По-перше, не знала, чиї вони, по-друге, думав, що Поліна поставиться до нього  зверхньо: «звикла ж бо на всіх дивитися з висоти»).

З нетерпінням чекав кінця зміни. А дочекавшись, ледь не стрибав від радості: красуня йшла додому з його тюльпанами.
- Почали зустрічатися, - розказує. – Ходили в кіно, гуляли в парку Горького, в зоопарку. Я  був вихованим залицяльником: завжди приносив їй квіти і шоколадку.

- А полюбили за що? – питаю.
- За її прізвище, - жартує. – У неї таке лагідне прізвище було: Капустіна. Я тоді подумав: вегетаріанка. І майже вгадав.
Згадує, як везли свіжину на весілля з Бєлгородської області (звідти Поліна родом): щоб зберегти, загорнути м’ясо та сало в кропиву.  Не забув і того, як наречена відправила його у перукарню: не просто підстригтися – зачіску робив.  Та що там зачіска – для неї він зробив  би що завгодно.
Потім ще раз святкували в Єліному, у його батьків.

- Яка у вас різниця у віці? – цікавлюсь далі.
- Це, дивлячись з якого боку глянути, - знову посміхається Василь Петрович. – Нам обом по 55, за паспортом виходить, що я старший на 10 днів (народився 3 листопада, а дружина – 13). Але «заковика» в тому, що я народився семимісячним. Виходить, старша вона.

- Тож і сімейним кораблем править? – просто не можу не запитати.
Він прямо не відповідає. Каже, жінкам треба поступатися. Що тут вдієш – слабка стать. І в той же час бути «надією і опорою». Працювати, а не валятися на дивані. Любити – і в горі, і в радості. І ні в якому разі не піднімати на жінку руку. Не може називатися  мужчиною той, хто це робить.
… Вони разом майже 30 років. Розказує: сварилися, з ким не буває. Але ніколи не було для нього жінки бажанішої і ріднішої, ніж Поліна. У них двоє дорослих дітей. Донька Марина (завідує ветлабораторією у Щорсі) збирається заміж. Син Сергій служить за контрактом.

- У тому, що Ви любите Поліну, переконали, - кажу, вже майже прощаючись. – А чи любила вона увесь час Вас?
На це питання Василь Савченко відповідає уже без усмішки. Просто розказує: у 1982- народилася Марина. Перспективи отримати квартиру у Харкові не було. Поліна  погодилася на переїзд у Єліне. Працювала дояркою. Вивчала українську кухню і місцеву говірку. Не скаржилась, коли було важко. Не зраджувала. Була і залишилася сімейним оберегом.
- Отже, любила, - роблю висновок.
Очі Василя Петровича теплішають.

P.S.
І все ж таки шкода все-таки, що господині не було вдома.

Василь Петрович Савченко

Поліна Павлівна з донькою Мариною

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: