Таку любов ні за які гроші не купиш
Таку любов ні за які гроші не купиш
За 40 років, відколи вони разом, ці слова стали своєрідним сімейним оберегом. Хоча, зізнається жінка, вірить вона не в магічну силу, а - своєму чоловікові. Він завжди не лише знайде вихід з важкої ситуації, а й зробить це легко і весело. Так повелося з самого першого дня.
Тоді вони, 19-річні, їхали в одному потязі в Ялту - на роботу за розподілом. Вона - штукатуром, він - трактористом.
- На одній із зупинок Митя підійшов під моє вікно, постукав: «Виходь, погуляємо!». Ніби ми сто років знайомі.
Це було у квітні. А через місяць вони одружилися. Стартовий сімейний бюджет складав рівно 5 карбованців. От тоді він і промовив своє коронне:
- Не рви серце!
Робив усе, щоб «прорватися» крізь проблеми. А коли щось не виходило, брав до рук гармошку чи гітару: «Давай поспіваємо».
- Ніколи не образив поганим словом, ніколи руки на мене не підняв, - з вдячністю каже Марія Пушкар. - Іде на роботу - перецілує і мене, і дочок. В зарплату - завжди гостинці, сюрпризи. Старався, щоб у родині були лад і достаток.
Крим вони невдовзі залишили: приїхали в Тур'ю допомагати Дмитровій матері. Легкої роботи не шукали. Він - за кермом, вона - на фермі дояркою. Трохи пожили в райцентрі, а потім знову в село: без домашнього господарства «на одну зарплату» студенток важко вчити. Завели птицю, купили порося, обміняли «Запорожця» на корову, потім ще двох придбали.
- Я ж казав: прорвемося, - обнімав Марію чоловік.
Три доньки, що виросли в атмосфері тепла і любові, везуть тепер до батьків своїх дітей (у Пушкарів - 3 онуки і внучка), аби й вони вчилися жити з радістю в серцях.
Старша онука (їй - 18) досі називає бабусю «мамулькою».
- Народить мені правнука, тоді бороду відпущу, - планує дід Митя.
Дітей, онуків він обожнює. «А без дружини, - каже, - просто не можу жити». Його Маруся для нього - світло у віконці. Поїде, бува, провідати дочок, він не відходить від телефону: як ти? Приїжджай швидше.
- Недавно у мене був день народження, - згадує Марія. - Не встигла прокинутись, він уже за вухо тягає. Потім пішов квітів нарвав.
Ця проста ніжність для неї значить більше, ніж дорогі подарунки. Бо все, що можна купити, за великим рахунком - тільки товар. А любов ні за які гроші не купиш.
- Я навіть сердитися на нього довго не можу, - продовжує. - Хоч іноді є за що. Візьме тай вип'є з приятелями.
Кому з жінок таке подобається? Інші зазвичай лаються. А вона наказує: грай! Він бере гармошку («Марічку»!), і під улюблені мелодії кудись спливає роздратування.
Обоє бояться тільки одного: проводити свою половинку в останню путь. Але від таких думок Дмитро Пушкар звично «відбивається» жартами. Мовляв, «туди» ще рано, а страхів і на цьому світі вистачає.
От нещодавно під час бурі такого натерпівся! Ураган зірвав 8 листів шиферу, перевернув догори дригом туалет, кудись заніс трьох курчат. Але це півбіди. На дах сараю залетіла кульова блискавка. «Така, як м'яч, - розказує. - Котиться вниз, трощить шифер на друзки. А Марусі вдома немає. Я злякався: що як зараз надумає повертатись? Схопив мітлу, думав, може, змету... Поки добіг, блискавка кудись щезла. Слава Богу, Марусі не зачепила.
«Ти у мене - найкращий!» - говорить погляд, яким Марія Пушкар дивиться на чоловіка.
Марія Ісаченко, тижневик «Чернігівщина» №41 (264)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: кохання, гроші, «Чернігівщина», Марія Ісаченко