Мобильная версия сайтаСтраусів у Леонівці вирощує 19-річний киянин Максим Вальченко
У Леонівці Семенівського району, на самому кордоні з Росією, більше трьох років родина Вальченків вирощує страусів. Таке хазяйство завів Віктор, син господині 77-річної Надії Максимівни, нині киянин. Разом із страусами зі столиці до Леонівки, де залишилося не більше 130 жителів, переїхав і 19-річний Максим, онук хазяйки. Тут живе і доглядає за птицею і бабусею. З київськими друзями спілкується по Інтернету, який провів до бабиної хати. За столичним життям, запевняє, не жалкує. Своє перебування в Леонівці називає довготривалим відрядженням.
Усього в господарстві Вальченків зараз дев’ять страусів. Найменшим по три роки, найстаршим — сім. Купували по різних розплідниках Київщини. Кількох, серед яких Юлька і Мачо, привезли від Юлії Тимошенко. Кажуть, такими птахами захоплювався не лише президент-утікач Віктор Янукович, а й Юлія Володимирівна.
— Привіз чотирьох. Я спочатку проти була. Вони тоді і до коліна не діставали. Як хороші індики за розміром, — згадує Надія Максимівна. — Да такі вочі красівіє. Сподобались. Раз син хоче, хай заводить.
Тримали у луні (так тут називають сарай). Як підзивала, кликала «гулі-гулі». Йшли. Шкодлівиє. Один, як захворів, у хаті був. Так ти ж і не поїси нормально. Все зі столу хапав. Але ж рахманєнькіє, лагідні, підійде, за руку потягає. Лащиться, а як хто на його територію зайде, мало не буде. Летить одразу, хоче битися.
Хата Вальченків на самому краю села. Навколо двору з тильного боку обгороджена територія, щоб страуси могли бігати на волі.
— Оце років двадцять як на край світу переїхали, — сміється Надія Максимівна. Так вона називає куток, де стоїть її хата. — Тут не те що курей, бачите — страусів розводити можна.
Лева подужати можуть
— Кажуть, страус і лева подужати може, — говорить Надія Максимівна.
— Ви їх не боїтесь?
— Було таке, що під страусом уже лежала, — пригадує старенька. — Вони де зря несуться. Один раз нема яйця, другий. Дивлюсь, лежить коло бані. Ворони крадуть.Налетять і довбають. Максим ще спав. Вирішила сама йти за яйцем, щоб воронам не дісталося. Кажуть, треба брати із собою палицю, щоб ти вищий птаха був нібито. За гребельно (палиця від граблів) — і пішла. Яйце взяла і несу. Страуса не було. Лише самка. Тільки яйце взяла — біжить з усіх ніг. І на мене. Я палицю високо підняла. Куди там. Чим він мене вдарив? — досі не може зрозуміти жінка. — У нього ж груди тверді. І ноги товщиною, як рука хороша. Як бахнув. Яйце те розбилося. Усю морду залило. І відійшов. А у нас перед цим чоловіка бугай заколов. Я сама собі: одного дурака бугай заколов, а цю дуру страуси убили. Повзака-повзака — і до хати. Місяців два мені було ні дихнути, ні повернутись.
— Якось батькові чоботи нові прорізав страус кігтем. А потім страусиха захворіла — то самець їй кігтем через усю шию пройшовся.
— Кажуть, і кататися на них можна?
— Можна. Тільки страшно, щоб ноги не поламали. їздять зазвичай на тих, які на м’ясо йдуть.
— Екскурсії, мабуть, до вас ходять?
— Уже всі переходили. І як гості приїздять, до нас ведуть. І учителі з Костобоброва приїздили, і діти. Я їм пір’я давала.
Прикордонники приходили дивитись. Фотографували. Ну і хай. Треба ж людям побачити, які вони.
За яйце — 300 гривень
Разом з Максимом йдемо до сараїв, де мешкають птахи. Раніше у цих приміщеннях баба Надя тримала свиней. Апартаменти Максим з батьком трохи переробили для благородної птиці. У кожному з сараїв по два-три страуси. Метрів два зростом, а то й вищі, товстенькі, пір’я аж блищить. Є і сірі, і чорні. До себе близько вже не підпускають навіть господаря.
— Це вони на своїй території хазяїни, он які поважні. А як вибіжать за паркан, то сумирні. А лякливі! Тільки почнеш підходити — як чкурнуть.
— Розводите для м’яса?
— Продаємо маленьких страусів тим, хто для м’яса вирощує. До Великодня є попит на яйця. У Києві розходяться добре. По 300 гривень за штуку. Питають і місцеві, і з Семенівки. Та ще не купували.
— Самі куштували?
— Аякже ж, — з гордістю відповідає Надія Максимівна. — В яйці півтора кілограма. З одного уся сім’я наїлася. Ще й лишилось. На смак — як куряче.
Почнуть нестися, будемо закладати яйця в інкубатор. Він у нас у сусідній хаті. Самі облаштовували. Тільки не розрахували, що кондиціонер потрібен. Усі недоліки ліквідували. Побачимо, що вийде.
— М’ясо на що схоже?
— Як кінське, — порівнює жінка.
— Скоріше суміш індички і яловичини, — не погоджується Максим. — А взагалі-то, ні на що не схоже. М’ясо зазвичай як смажиш, то скоринка утворюється. На цьому — ні. Скільки не смаж, хіба що на вугілля перетвориться. Там жир специфічний.
— А тушонка смачна вийшла, — нахвалює Надія Вальченко. — Масли повідкидала, у чавунці м’ясо запарила. На м’ясорубку перекрутила. За вуха не відтягнеш.
І жир добрий. Кондитери використовують. Багато його виходить. Замість смальцю та олії іде. Улітку не застигає.
— Чим годуєте страусів?
— Овес, кукурудзу підсипаємо. Сіно, особливо люцерну добре їдять. Хто не лінивий, то влітку кропиву треба рвати. Скільки не давай, їстимуть. Набирають 150-170 кілограмів. Як добрий кабанчик.
— Та більший, — махає рукою Надія Максимівна. — Як одного зарізали, то й на тачку не помістився. Волоком тягли. А так не піднімеш.
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №50 (1597)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
