Трави наросло! Можуть хутори і села повигорати
— Дощів було багато. Цьогоріч трави виросли ого-го, де вище колін, а де й попід руки трапляється, — заходить у зелень 50-річна Галина Товстолєт, жителька села Неданчичі, що на Ріпкинщині. — Як вдарить спека, швидко посохне. Не дай Боже, хтось кине недопалок чи ще від чогось загориться. Ми біля двору покосили, сусіди теж. Кожен старається себе убезпечити.
Галина Товстолєт: "Дивіться, яке трависько!"
Бо як полум’я йде стіною, його з відрами не зупинити. Пожежа — це страшно. Хто вдома, може швидше забити тривогу, а як на роботі? Я, наприклад, працюю продавцем у «Сільпо» в Славутичі.
— Фактично трави у нас по селу покошені. Від будівлі старостинського округу на кілометр в різні боки. У нас є людина, яка відповідає за благоустрій. І господарі біля дворів стараються поприбирати. Нежилих хат одиниці. Багато мешканців Славутича повикупляли під дачі. Село газифіковане. А ось за межами луки заросли кущами. Колись у кожному дворі була корова. А нині на весь старостинський округ, а це села: Неданчичі, Комарівка, Нова Рудня, Рудня, Грабівка, Мекшунівка, Гута — лише 24 голови. І то всі у Неданчичах. З них 11 ходить у череду, решта прип’яті (пасуться біля дворів), — зітхає 61-річна Ніна Лисенко, діловод Неданчицького старостинського округу.
— У місцевих немає паїв. Раніше ж тут було підсобне господарство ЧАЕС. Землі державної власності. Пороздавали їх атовцям з усієї України, ще комусь. Луки не косять, в оренду не здають. На полях дехто посіяв, і все.
— Ніно Михайлівно, на липень-серпень синоптики обіцяють спеку до 40 градусів. Сухої трави буде море. Якщо запалає, може дістатися до хат.
— Ще коли була сільрада, ми оборювали село. Зараз жителі стараються самі поприбирати.
У нас років два тому на Благовіщення (7 квітня) згоріло три хати. Хтось запалив суху траву, сильний вітер був, і понесло. Все це сталося на вулиці Даутова, Героя Радянського Союзу. Під час війни була переправа через річку Дніпро, загинуло багато воїнів. У нас є братська могила. Там поховані три герої Союзу. Нині на тій вулиці від поля все пооборювали. Та й дощі йшли. З корінних там тільки троє, а то все дачники. Коли горіло, приїздили мнсники із Ріпок, і з Любеча, центру громади, і зі Славутича, звідти найближче — 12 кілометрів. Укладаємо договір з пожежною частиною Славутича. Від Неданчичів до Любеча 25, а від Ріпок 70 кілометрів.
— Вже років тридцять такого повнотрав’я не було, — перевертає граблями покіс 74-річний Дмитро Трихліб з села Миси Губицького старостинського округу. Він теж входить до Любецької громади, як і Неданчичі. — Нині, скільки оком кинь — луки. Коси — не хочу. Бо на все село п’ятеро коней і одна корова. У старих людей сил немає, поздавали худобу. То раніше було тисячне поголів’я, літні табори, два катери, пором. Доярок, комбікорми перевозили. Нині місцевих менше, ніж дачників. У Мисах хати покупляли люди з Чернігова, Києва, Славутича. Пообстроювалися.
По селу обкошено, а вийдеш за околицю, обабіч дороги зелень хвилю гонить. їхатиме хтось, кине недопалок, і може бути біда. У нас же і рибалки, і мисливці, і відпочивальники їздять. Добре, що є неподалік рівчак з водою. До села вогонь не переходить (раніше, бувало, трішки палили, та й трави такої не було). Висихає зазвичай по осені. А що буде цьогоріч, хтозна. Он як пече, — витирає піт Дмитро Миколайович.
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1832), 24 червня 2021 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.