Павлик знає маму тільки по фотографії

Життя склалося так, що дві дочки Галини Федосіївни Демидчик із Мрина Носівського району Ірина та Наталія вийшли заміж за братів Коняченків — Василя та Олексія. Усе було добре, аж доки чотири роки тому у київському пологовому будинку не померла Іра. Син, якого вона народила, вижив. З пологового будинку його забрали у свою сім ю Наташа та Олексій.

«Звістка про смерть Іри ударила нас наче обухом»

—Так вони ж не одного Павлика забрали до себе, а й старшенького — Владика, — розповіли нам у селі. — Той тільки народився, а тому рік і сім місяців було. Вася, їхній батько, дуже хороший, але що б він з двома крихітками робив? А тут вони доглянуті й нагодовані. Вася часто їздить, допомагає, забезпечує дітей усім необхідним. Ні, не жонатий. Сам живе.
Дім Галини Федосіївни потопає у квітах. Чорнобривці, айстри, майори, жоржини і ще море диво-квітів займають чималеньку територію.
— А чому ж не картоплею засадили? — питаю господиню. — Он скільки землі під квітами.
— То все Наташа. Дуже любить квіти, — усміхається вона. — А картоплі у нас теж багато. За хатою город і ще два. Хватить. Такий тяжкий труд її ростить, а ціна чули яка? Копійки. А люди продають, бо де ж діть.

— А де ж ваша сім'я?
— У Ніжин поїхали дітей одіть. Вася з Києва приїхав, то вони його машиною. З дітьми. Скоро будуть.
Почувши про мету нашого приїзду, Галина Федосіївна скрушно хитає головою.
— Таке вже горечко пережили, що ворогу не побажаєш, — важко зітхає вона. — Іра в мене середня, 1970 року народження. Після школи поїхала в Київ, робила на м'ясокомбінаті, квартиру получила, заміж вийшла, народила сина Андрія. А життя не заладилось. Володя сильно пив, бився. Натерпілася вона, бідна. А як уже терпець увірвався, вигнала, взяла розвод. Андрій у мене жив. Гарний хлопець. Тепер уже він зрослий, жонатий. Своя донечка росте. Ліза, моя вже правнучка, год їй. Ми йому свайбу справили. Живе тут, у Мрині.
А Іра зійшлася з Васею Коняченком, нашим, мринським. Жили вони в гражданському шлюбі, уважали й любили одне одного. Першим у них народився Владик. Було йому вже рік і сім місяців, як прийшов час народжувати друге дитя. Лягла вона в лікарню за тиждень до родів, була під наглядом лікарів. Ніщо не провіщало біду, усе було нормально.

25 липня 2007 року, об одинадцятій вечора, Вася подзвонив нам, що Іра народила сина, вага 3800 грамів, зріст 55 сантиметрів. О третій ночі новий дзвінок: Іра померла. Господи, що таке? Як же воно могло статися? Вона ж не десь, а в лікарні.
Уранці Наташа з Альошею, його матір'ю і братом поїхали електричкою в Київ. Я залишилася вдома. Надя ж, Наташина дочка, ще маленька, чотири роки, її ж не покинеш. Плачу, місця собі не знаходжу. Донечко моя, донечко, за що ж тобі така тяжка доля випала? Де ж це горечко взялося? Бідні твої діточки, крихітки золоті сиротами зосталися.
Тужу, місця собі не знаходжу. Жду дочку в домовині і твердо знаю, що Ірині діти будуть з нами. Аби тільки Вася согласився.

І Владик, і Павлик звуть Наташу мамою

Нашу сумну розмову з Галиною Федосіївною перервав приїзд дітей. Синьоокі біляві хлопчики вбігли до кімнати, аби похвалитися бабусі, які гарні обновки купили їм тато Вася, мама Наташа і дядя Альоша.
— Костюми! І бабочки! — повідомили радісно.
— А які це бабочки? Що це таке? Куди його чіпляють? — пригортає Галина Федосіївна онуків до грудей.
— Осюди! На шию! — пояснюють хлопчики.
— У нас же попереду велика подія,— каже Наташа, що зайшла з покупками до оселі,—жениться молодший брат Васі та Альоші — Саша. 24 вересня весілля. Треба'ж нам бути на рівні. От і купили хлопцям костюми з бабочками, взуття. Обновки для Наді. Вася у нас золотий. Приїхав з Києва з грошима, сказав: «їдьмо в Ніжин, купимо дітям усе».

Вона показує сімейні альбоми, на яких молода й красива Ірина з Андрійком на руках, потім — з Владиком. Павликові не судилося відчути тепло тих дорогих рук, пізнати мамину ласку. Але він показує пальчиком на фото:
— Це мама Іра.
Боже, де ж ти був, коли сталося те страшне лихо?
Пообідавши, Василь рушає назад у Київ, Олексій іде з хлопчиками ремонтувати трактор, який склав власними руками. Радості дітей немає меж: товктимуться біля любимого дяді, котрий дозволить і залізяку якусь потримати, молоток чи ключ, а потім похваляться: ми трактор ремонтували!
Наді, дочки Наташі й Олексія, ще нема зі школи. І ми продовжуємо говорити про горе, що спіткало сім'ю чотири роки тому.
— Сьогодні, 8 вересня, нашій Ірі був би 41 рік, — каже Наташа. — А вона не дожила й до тридцяти семи. Причиною смерті назвали емболію навколоплідними водами. «Вісник Ч» недавно писав про таку біду. Там померли і мати, і дитина. Ну, а в нас, спасибі Богу, синок залишився живий.

Тоді ми найняли в ритуальній службі в Києві автобус і привезли Іру додому. Наступного дня поховали. Спека стояла нестерпна. Людей зійшлося багато. Світлана, наша старша сестра, приїхала з Вінниччини. У Бершадському районі живе з сім'єю.
Поховали Іру, а через п'ять днів поїхали в Київ за Павликом. Як відбували дев'ятини, дитя вже було тут. Павлом назвали тому, що 29 липня — день великомученика Павла. Годували його різними сумішами, які возив із Києва Вася. Хлопчик добре набирав вагу — по кілограму за місяць. Був спокійний. Хоча до півроку щовечора об одинадцятій плакав. Він же народився об одинадцятій. Може, з цим якось зв'язаний і його плач. Ну, а потім усе стало на місце.

В одинадцять місяців наш Павлик пішов. Як для хлопчика, то й рано. А перші слова сказав пізніше. І все те було такою радістю для нас, що не передати. Владик ще теж маленький та й Надя, а всі любили, всі няньчили Павлика. Бачите, який він гарненький росте, кремезний, міцненький. Кажуть, що Павло у перекладі малий, а наш хлопчик виросте великим. Це вже видно.
Ми його похрестили. Хрещена мати йому я, а батько — Василів та Олексіїв брат. Але мамою мене звуть усі: ну, звичайно, Надя, дочка, а за нею хлопчики Владик і Павлик. Повірте, вони всі мені однаково рідні. Усі вони мої.

Дай їм, Боже, щасливої долі!

Діти ростуть. Наташа після появи Павлика взяла на роботі декретну відпустку. Працювала вона в паркетному цеху місцевого лісгоспу. Там працював і Олексій. Тепер він лісник в «Носівагро».
Галина Федосіївна, якій уже сімдесят, на пенсії.
Сім'я тримає хазяйство: дві корови, свині, птиця. І городи, на яких роботи вистачає всім.

Василь їздить із Києва дуже часто. Допомагає матері, в якої теж хазяйство і городи, допомагає тещі Галині Федосіївні, Олексію і Наташі, де в добрі і любові ростуть його сини. Владикові наступного року йти до школи.
— Вчитиметься він тут, у Мрині, — каже Наташа. — А що буде далі, час покаже.
Щасливої долі дітям, що так рано залишилися без мами, бажає уся сім'я. І робить усе, аби так воно і було.


Владик і Павлик з татом Васею. Мужики!


Галина Федосіївна, Наташа і Надійка, жіноча половина сім'ї

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №37 (1323)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.