Світлана і Віктор Чаленки борються порізно. Розлучилися

Добавить новость

Понедельник, 2 Августа 2021 11:10  |  Просмотров: 119570

Їхні сльози бачила вся Україна на різних телеканалах. Історія про загибель їх сина 14-річного Дениса нікого не залишила байдужим. Нині 37-річна Світлана Чаленко і 42-річний Віктор Чаленко борються порізно. Пара після 17 років подружнього життя розлучилася. Кожен з них ніколи не забуде день, який став початком кінця — 29 жовтня 2019 року.



Сина тиждень не ховали

Того дня дев’ятикласник Денис пішов о 17 годині 20 хвилин начебто на тренування з боксу. Та, як згодом з’ясувалося, він вже кілька місяців тому полишив заняття.

«Син, виходячи з дому, сказав: «Мамо, я тебе люблю».

Обіцяв повернутися о 19.30 і не з’явився. Телефон його не відповідав. Хоча о 20.00 він завжди був вдома. Я всі вулиці оббігала», зі спогадів Світлани.

Батько теж телефонував сину. Відповіді не було. Обдзвонив друзів Дениса. Кинувся на пошуки. Побачив патрульних, повідомив його прикмети. Потім поїхав шукати Дениса на залізничний вокзал. Там підлітки іноді гуляли. І тут дзвінок від поліцейських: «Приїздіть на впізнання». Віктор по-мчався до залізничних колій, де вже чекали правоохоронці. Він сам витягував сина з-під вагона потягу. Тіло було холодне. Він відразу зрозумів, що смерть настала не від удару потягу. Бо інакше тіло було б тепле.



О 20.30 Дениса побачив машиніст потягу «Ніжин - Гребінка». Він же і викликав поліцію. Машиніст стверджував, що він увімкнув екстрене гальмування. І зупинився над хлопцем. Однак версія правоохоронців була, що Дениса збив потяг. Іншої вони і не розглядали. Хоча у хлопця була пробита голова, збиті на кісточках руки, побиті ноги. А на потягу і краплі крові не знайшлося. Зате коли вранці батьки, дідусь з бабусею, інша рідня пішли на те місце, то побачили плями крові за кількасот метрів від місця, де лежало тіло. Експертиза показала, що смерть настала від черепно-мозкової травми. Рідні не повірили і стали вимагати іншої експертизи, у Києві.

Правоохоронці стояли на своєму. Підтримати Чаленків під місцевий відділ поліції вийшли сотні небайдужих прилучан. Вони палили шини, кричали «Ганьба», вимагали чесного розслідування. Бо рідня була впевнена (та і зараз), що підлітка вбили. Адже знайшли в телефоні сина переписку, де старший хлопець погрожував Денису. Що смерть сина не нещасний випадок, наштовхнуло ще й те, що годинник був знятий з руки і лежав поряд з тілом, як і мобільник. Хоча останній, якщо був у руках, відлетів би від удару потягу. Протести прилучан тривали кілька днів.

Батьки відмовилися забирати Дениса з моргу. Коли прилуцька історія сколихнула всю Україну, а жителі міста знову зібралися пікетувати відділ поліції, слідчі дали добро на експертизу в Києві. Дениса тиждень не ховали. Начальство, аби протести не продовжувалися, змінило прилуцького керівника поліції: замість Олександра Яцика з Києва прислали Сергія Сторожука. Похорон підлітка був багатолюдним.

Під свій контроль справу взяв начальник Головного слідчого управління, заступник голови Нацполіції Максим Цуцкірідзе.

Тоді він озвучив: «Судмедексперт встановив, що смерть дитини настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток черепа, обличчя та ушкодженням головного мозку. На тілі загиблого немає ушкоджень, які нанесли руками чи ногами, чи травм від ударів сторонніми предметами. Також немає ушкоджень, які могли б виникнути при вертикальному притисканні потягом. Відтак версія, що підлітка збив поїзд, повністю спростована».

При розтині загиблого в організмі виявили 0,74 проміле алкоголю та кофеїн. Під час допиту експерта буде з’ясовано, яким чином ця речовина потрапила в організм: внаслідок споживання кави чи енергетичних напоїв.

Крім того одна із судових експертиз спростовує інформацію, що під нігтями хлопчика знайдено епітелій та ДНК іншої особи.

За словами Максима Цуцкірідзе, було проведено сім відтворень на місці виявлення тіла. Опитано майже 460 людей.

Після роковин по сину...



Наступного дня після роковин по сину Світлана звернулася до Пирятинського райсуду Полтавської області про розірвання шлюбу. Суд переадресував її позов до Прилуцького міськрайонного суду. На засідання чоловік і жінка не прийшли. Справа розглядалася без їх участі, за спрощеною процедурою. Ні сторін, ні свідків. «...З урахуванням особливого характеру сімейних відносин, беручи до уваги, що позивач заперечує проти збереження їх сім’ї та наполягає на розлученні, заперечуючи в наданні подружжю строку на примирення, а відповідач визнав заявлений позов у повному обсязі, з’ясувавши фактичні взаємини подружжя і дійсні причини позову про розірвання шлюбу, взявши до уваги обставини життя подружжя, наявність у сторін спільних неповнолітніх дітей від шлюбу, те, що шлюбні стосунки фактично припинились і перебування їх у шлюбі носить виключно формальний характер, суд встановив справжнє прагнення позивача до розірвання шлюбу, а відтак приходить до переконання, що подальше збереження сімейних відносин при сформованих взаєминах між сторонами — неможливе, перспектива відновлення родини втрачена, а збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, що має істотне значення в даній справі, в зв’язку із чим даний позов і підлягає задоволенню», — сказано в рішенні суду.

Також Світлана подала на аліменти. Оскільки виховує двох спільних з Віктором дочок: Софію, якій 6,5 років, та Поліну, котрій п’ять. Був судовий наказ про їх сплату.

А нещодавно колишній чоловік подав до суду про визнання Світлани особою, яка втратила право користування квартирою. Проте 16 липня Прилуцький міськрайонний суд відмовив Віктору. Інтереси жінки представляла відома чернігівська адвокатеса Катерина Кулініч. Світлана після рішення суду написала:

«Катерина Кулініч, Вам РЕСПЕКТ. Смерть дитини. Що може бути страшніше для матері? Тепер я можу точно відповісти: НІЧОГО! Хоча сьогодні мені є з чим порівнювати. Адже за смертю мого улюбленого сина практично відразу прослідувала жорстока, нелюдяна зрада ЧОЛОВІКА. Не лукавитиму, коли Дениса убили, ми обоє були в шоці. Нам обом було дуже боляче і важко переживати цю трагедію. У якийсь момент стало зовсім нестерпно, і я вирішила з дівчатками пожити у мами. Просто поїхати з квартири, де жив і був щасливий мій хлопчик. Чоловік залишився в нашій квартирі. Знаєте, для чого? Щоб змінити усі замки на вхідних дверях і викреслити нас, дружину і двох дочок, з життя. Спочатку хоч трубку телефону піднімав, платив копійчані аліменти, а зараз просто привів в наш будинок нову обраницю. Чому я так довго мовчала про те, що відбувається в нашій сім’ї ? Тому, що усі свої сили, енергію я витрачала і продовжую витрачати на пошуки, покарання вбивць мого синочка. Сьогодні я порушила мовчання, тому що зрозуміла, мої дівчатка не заслуговують того, щоб батько позбавив їх законного житла. Про те, що він нас виселяє, мене оповістив СУД... І тут вже мій терпець увірвався. Досить мовчати, вирішила я, і звернулася до суду із зустрічним позовом. Не знаю, як би склалося засідання, якби моїм адвокатом не була Катерина Кулініч... Так, це страшно і сумно, що колись рідні люди судяться, вирішують свої сімейні питання за участю третіх осіб. Але що робити, якщо тільки такий адвокат, як Катерина Кулініч, змогла відстояти мої права, права моїх дочок? Ось така правда мого сьогоднішнього життя без сина, чоловіка, та зате з почуттям задоволення від того, що справедливість восторжествувала».

Віктор на слова Світлани відповів, що квартиру йому подарували батьки, аліменти платить. А дружина на другий день після ексгумації тіла сина поїхала з Прилук.

Рідню назвали агентами ворога

Слідчим експериментом те, що підлітка збив потяг, було спростовано. Однак слідство не відступило від своєї первинної версії. Адже під загрозою звільнення та покарання опинилися семеро поліцейських з Прилук. Ще й могло постраждати обласне начальство. Справа ж була відкрита за статтею 115 (умисне вбивство). І в цей момент у деяких чернігівських ЗМІ з’явилася стаття «Психологічний влив на маси. Подробиці розслідування загибелі юнака в Прилуках. Російський слід». Розслідування нібито провів кандидат філософських наук, керівник проектів з соціального моніторингу. У етапі він описує, що ті, хто в інтернеті підтримує і закликає до протестів по справі Чаленка, агенти ФСБ. І перераховує цих людей. Мовляв, живуть не в Прилуках, а в інших областях і навіть у Росії: і до смерті Дениса були не активні в соцмережах, а після стали ініціаторами масових акцій. Назвав усіх по прізвищах. Та, певно, ніякого моніторингу не було. Бо якщо б автор «загуглив» в інтернеті, хто ці люди, подивився, хто в них у друзях, то відразу б і зрозумів, що це рідні брат і сестра матері Дениса та інші родичі.

Резонанс не втихав. Правоохоронці вирішили провести слідчий експеримент на коліях. Тричі пускали потяг над манекенами різної величини, які поклали на рельси. І жодного разу потяг їх не зачепив. Це підтведжувало слова машиніста. Отож, аби повторно з’ясувати характер отримання травм, а у хлопця були синці, переломи і розбита голова, слідчі призначили ексгумацію.

Голову відділили від тіла і відправили на експертизу

11 червня минулого року провели ексгумацію. Після того як дістали труп з могили, голову відділили від тіла і повезли у Київ ще на одне дослідження. Аби встановити, чим спричинені травми. Зазвичай така експертиза триває максимум 90 днів. Та її проведення чомусь затягували. Батьки звертались до різних високопосадовців, до Генерального прокурора. Навіть до президента Зеленського, коли той приїздив до Чернігова, аби взяв розслідування під свій контроль. Тоді в Чаленків виникла надія, що їх почули і допоможуть. Проте минав місяць за місяцем, а зрушень у справі не було. Її на розслідування з області забрали в Київ.

19 травня цього року батьки отримали листа з повідомленням про закриття справи. В якому написано, що кримінальне провадження закрили за частиною 2 етапі 284 Кримінально-процесуального кодексу (відсутністю події кримінального правопорушення).

Підстава — висновок експертів та слідства. В інтернеті після цього ходить такий собі сумний жарт: «Денис гуляв на коліях. Йшов у навушниках. Йому нібито ввижалися дракони і паркани, що падають (нібито сам говорив друзям по телефону. — Авт.). Він спотикається об колію і ламає ліву ногу. Падає на бік, вдаряється щелепою, ламає її і непритомніє. Коли приходить до тями, піднімається і падає головою на болти рейок. Далі чує, що їде потяг, тому намагається піднятись. В цей час потяг б’є його по потилиці, ламаються шийні хребці. Хлопчина хоче підвестися, і його в цей момент б’є редуктором, ламає ключицю і відкидає знову голову на ті ж самі болти. Так на думку слідства з’явилися чотири дірки в черепі».

Чаленки не змирились

— Ми з адвокатом Сергієм Нестеренком оскаржуємо в Печорському районному суді Києва закриття кримінального провадження. Вже другий місяць пішов, а нашу справу ніяк не призначають до розгляду. Все відкладають під різними приводами, — зітхає Світлана Чаленко.

— А що з головою Дениса?

— Нам її не повернули. Сподіваюся, коли буде поновлено розслідування, потрібно буде проводити ще одну експертизу.

— Частіше горе об'єднує людей, вашу родину роз’єднало. Що стало останньою краплею?

— Я підписала дозвіл на ексгумацію.

— Правда, що ви поїхали з Прилук на другий день після неї?

— На третій чи четвертий. Повезла дітей до батьків на Полтавщину. Згодом приїхав чоловік, забрав нас. Ми поїхали в Черкаси на Дніпро на кілька днів. І там дуже посварилися. Я повернулася до батьків. А коли приїхала в Прилуки, не змогла потрапити до квартири. Чоловік змінив не тільки замки, а й код сигналізації, яка є в квартирі. Його вдома кожного разу не було. Я тричі викликала поліцію. Вона все зафіксувала, брала пояснення. На тому і все.

Прибігала його мама під під'їзд, кричала, ти така, сяка, шалава. Ми разом з чоловіком збирали гроші на це житло. Квартира двокімнатна. До того як переїхати туди, мешкали у свекрів. Тільки коли справа дійшла до суду, з’ясувалося, як все оформлено. Кажуть, колишній чоловік вже почав там ремонт. На минулих виборах він збирався в депутати Прилуцької міськради від «Нашого Краю». Так я скандал затіяла. Не пройшов.

— Світлано, ви начебто не дасте Віктору спілкуватися з дітьми?

— Нехай приїздить до нас у село, я не проти. Я вже другий місяць аліментів на них не отримую. А старшенькій цьогоріч треба йти в перший клас.

— Ви десь працюєте?

— За освітою я педагог. Ми з чоловіком і познайомилися в Прилуках, коли я навчалася там у педучилищі. Нині я підробляю копірайтером в інтернеті (копірайтер — той, хто пише рекламні тексти. — Авт.).

— Чому рідня Віктора назвала вас шалавою? У вас є інший чоловік?

— Немає. Я з дітьми живу в батьків, у селі, де сто людей.

— Вірите, що вдасться довести справу Дениса до кінця?

— Я для цього робила, роблю і робитиму все, що можу.



— Справа втихає, ми не втихаємо, — каже Віктор Чаленко. — Печерський суд мав протягом 72 годин з часу надходження скарги призначити її до розгляду. А досі нічого немає. Скільки можна тягнути? Скільки я обходив кабінетів високопосадовців. Перші пів року після смерті сина я майже жив у столиці. Ми з адвокатом Біликом до кого тільки не звертались. Депутати від різних партій на словах обіцяли допомогу, а на ділі нічого не зробили. Коли заходили в кабінет начальства, наче слухають, а виходиш, вони вже й не пам’ятають, як тебе звуть. І ми не одні такі по Україні. Мені стільки людей дзвонило, які теж роками добиваються справедливих розслідувань. І всі вони схиляються до думки про самосуд.

— Вікторе, на початку розслідування ваша сім’я підозрювала, що до загибелі Дениса причетний той хлопець, з яким у Дениса була переписка. Того юнака навіть на детекторі брехні перевіряли. Через півтора року з’явилася інша версія, про причетність молодшого сина народного депутата.

— На чужому горі дехто хоче вирішити свої інтереси. Якби був хоча б якийсь факт. А безпідставно звинувачувати, а потім судитися не зрозуміло за що, мені такого не треба.

— Квартира, про яку йшла мова на суді, чия?

— Мені її подарували батьки. Вони на неї брали кредит.

— Колишня дружина каже, що ви заборгували аліменти?

— Я можу довідки з виконавчої служби надати, коли і скільки платив. Я доньок люблю.

— Давно з ними не бачилися?

— Я туди поїду, щоб під двором годину погратися...

— Денис сниться? Ви питали: «Синок, хто тебе вбив?»

— Сниться. Запитував, не відповів. Час минає, а біль втрати ні.

Я пам’ятник сину замовив. У ньому лишать отвір, аби згодом підпоховати кістки.

Заради пам’яті сина я продовжую боротися. Хто б що не казав. Вже стільки розмов було, що я нібито гроші взяв, аби все затихло, і відкрив бізнес, і таке інше. Попервах я болісно реагував на ці плітки.

Валентина Остерська, «ВісникЧ» №30 (1837) від 29 липня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: