У Краснопіллі порожніх хат більше ніж жилих садиб
У Краснопіллі порожніх хат більше ніж жилих садиб. Нині у селі мешкає приблизно 250 чоловік. Виживають, хто як може. Та проблему краснопільчани мають спільну для всіх - відсутність автобусного сполучення.
Лелека - гість нечастий
Якось у редакційних справах довелося бувати у Краснопіллі, яке сховалося у тупичку, що за вісім кілометрів до центральної траси, котра веде до київського шляху. Село вразило. Чим? Своєю німою тишею. Поки їхали до старостату - жодної живої душі дорогою не зустріли.
- А нічого дивного в цьому немає, - сказала нам привітна, досвідчена і всезнаюча діловод старостату Тетяна Шостак, яка на цій посаді працює вже п'ятнадцять років та прекрасно володіє інформацією і про село, і про його мешканців. Відчувається, що людина, як кажуть, на своєму місці. - Сьогодні не хлібний день, усі по домівках. Та і кому вже тут бігати. Населення - орієнтовно 250 чоловік, хоча прописано дещо більше. За п'ять років населення значно скоротилося. Якщо у 2017 офіційно зареєстрованих було 346 чоловік, то нині — 304.
Найстаріша жителька села
- Парасковія Василівна Тептюк. Бабусі у жовтні минулого року виповнилося 95 років. Пережила голодовку, війну. Вік віддала колгоспу: по наряду ходила, працювала свинаркою, дояркою. Життя прожила важке, доводилося і на заробітки їздити, і волами землю орати... Давно вже своє відробила. Нині старенька під опікою доньки Валентини, яка у 93-му році повернулася із росії до рідного села.
Найстаріша жителька села - Парасковія Василівна ТЕПТЮК
Дітки. Їх у селі небагато
- п'ятнадцять хлопчиків та дівчаток, хоча знову ж таки прописано у рази більше - 37 діток. Школяриків у селі десятеро. Місцева школа вже давним-давно на замку. Учні відвідують Карильську школу, до якої їх возять автобусом. Дошкільняток - віднедавна п'ятеро. Наймолодший хлопчик, якому ще немає і місяця, народився у багатодітній родині Артюхів, про яку ми нещодавно писали. Чи будуть прилітати у село цьогоріч лелеки, нам вони про це не зізналися.
Пів села - бездиханне
Є ще один момент, який дуже вразив. Це нежилі садиби. Їх дуже вже багато. Їдеш довгою вулицею - одна за одною стоять самотиною хати, де вже давно вичах дух людський. І купити їх для житла навряд чи хто купить, хіба що на розбір підуть.
- Понад сто п'ятдесят дворів у селі стоять пусткою, - продовжує розповідь Тетяна Миколаївна. - Це при тому, що жилих обійсть - сто вісім.
Виходить, що аж орієнтовно 55 з половиною відсотків хат у селі - порожні. Фактично - пів Краснопілля. Життя, на жаль, намалювало картину сільського контрасту. Ось милує зір добротний доглянутий двір, де все по-хазяйськи зроблено, де хата пахне борщем і пирогами, а поруч - пошарпані роками, бездиханні сироти-хати, які свої сльози самотності ховають від людського ока в густих чагарниках.
Що ж лишилося у селі із закладів соціальної сфери? Крім старостату, працює будинок культури. Місцевий ФАП близько трьох років уже на замку. А як же медичне обслуговування, спитає читач. Приїздить раз на тиждень сімейний лікар із сусіднього Карильського. Прийом веде у будинку культури.
А минулого року, кажуть люди, вісім місяців село взагалі було позбавлене медичного обслуговування.
Без хліба сільчани не сидять. У селі є магазин, з початку березня відродив роботу ще один торговий заклад. Продуктів вистачає, кажуть, були б гроші. Є дещо і з промислових товарів, асортимент не великий, але речі першої необхідності придбати можна.
З чого виживають?
Люди по селах живуть дуже скромно, часом не зводячи кінці з кінцями.
Пенсіонери економно ділять свою копійчану пенсію, аби вистачило на прожиття. Кому здоровиться, тримає хазяйство, обробляє городи. Більшість, мабуть, виживає із домашнього хазяйства. Але про якісь заробітки говорити не доводиться, якщо брати до уваги, приміром, ціну на ту ж саму картоплю. Та і садять її вже мало.
Тримають, хто ще подужає, корівок, їх у селі 59, хоча сільська череда з року в рік зменшується. Приміром, у 2020-му у селі було 73 корови, та за три роки чотирнадцять корів «загубили». В основному тримають по одній годувальниці. Є п'ять дворів, де тримають трьох і більше лисок. Є у Краснопіллі і господар-рекордсмен, який утримує аж сім корів, а ще - телицю, бика, телят, віком до року, чималенько. Крім того, ще і коник у хазяйстві водиться.
Молоко сільчани в основному здають на молокозаводи. У селі продукцію купують Бахмач та Кролевець. За першу половину березня розрахувалися по 8 грн за літр, хоча взимку молоко було на гривню дорожчим. Які гроші заплатять за другу половину березня, людям закупівельники не кажуть, як і завжди.
Роботи у селі, за яку платять гроші, - практично немає. Робочі місця можна порахувати на пальцях. Певна кількість сільчан знайшла собі заробіток у фермерському господарстві «Барбенюк».
До Коропа - хоч на крилах лети
Найбільшою проблемою всього Краснопілля є відсутність транспортного сполучення. Воно і раніше було проблемним, хоча декілька років тому автобус раз на тиждень у село заїжджав. Але півтора року ніхто із перевізників у село не заходив. Як викручуються із ситуації люди? Хто як може. Уранці до Коропа сільчани можуть доїхати «агрольонівським» автобусом, який возить своїх працівників, а ось із центру громади доїхати нічим: або чекати до сімнадцятої години, поки у Краснопілля не повертатиметься автобус сільгосппідприємства, або добиратися попутками, що люди і роблять. Зазвичай, доїжджають до Карильського, а від траси - пішки. Та хіба люди похилого віку таку відстань - вісім кілометрів - подолають? Ні. Буває, хтось їде із села у «великий» світ, бере попутників.
- Якоїсь визначеної такси за доїзд до Коропа немає. Хто скільки дасть на бензин: хто пів сотню, хто - сотню, а з когось і не візьмеш гроші, а в когось їх і немає, - розповідає Тетяна Миколаївна.
Винайняти таксі для сільського гаманця дорого - 250 грн в один кінець. Тому мешканці Краснопілля слізно просять перевізників почути їхній біль і хоч раз на тиждень пустити в село автобус.
Людмила ВЛАСКО , газета “Нові Горизонти”
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Краснопілля