«Я повинен щось зробити для нашої рідної України»

Добавить новость

Понедельник, 15 Февраля 2016 16:38  |  Просмотров: 3751

У п’ятницю, 5 лютого, у Краснопіллі Коропського району в останню путь провели бійця АТО, командира відділення, головного сержанта батареї зенітно-ракетного дивізіону 96 зенітно-ракетної бригади військової частини А-2860 22-річного Геннадія Самуся, на фронті – Амур. Хлопець загинув 2 лютого, підірвався на міні під селищем Мілове на Луганщині.



«Життя заставило бути дорослим і самостійним»

Із самого ранку під двором Олени Дорошенко у Краснопіллі повно людей і машин. Багато місцевих, ще більше військових. Олена Володимирівна — старша сестра загиблого героя. Жив Геннадій у батьківській хаті, проте в останню путь його проводжали із сестриної. Бо вона єдина близька родичка.

Батько Гени помер, коли малому років чотири було. Життя чоловіка забрала хвороба, рак горла. Матері Зінаїди не стало три роки тому. Усе життя жінка працювала дояркою. Близько десяти років тому помер і старший брат Сергій.


Кохану Геннадія Юлію Корсун підтримує бабуся. З героєм прощається хрещена Віра Коток, поруч рідна сестра Олена Дорошенко

Біля труни, заціпеніла, у чорній хустині стоїть Юля Корсун. Це дівчина героя. Сама киянка. У Краснопілля приїздила до дідуся з бабусею. Тут і познайомилась з Геною. Років три як зустрічалися.


Гена та Юля. Фото розміщене на соціальній сторінці у листопаді 2012 року

Не стримують сліз бойові побратими. Вони востаннє торкаються свого товариша. Вінниця, Львів, Миколаїв, Київ, Житомир, Суми — ось неповна географія міст, з яких приїхали ховати Амура. У Геннадія обпечені вії, волосся, обличчя посічене осколками. Та попри це у загиблому легко впізнати хлопця, що усміхається з фотографії на столику праворуч.

На білому простирадлі, яким накритий загиблий, оберемки живих квітів. А під ними пустота, бо під час вибуху тіло розірвало навпіл.

Відспівати покійного приїхав Василь Монич, батюшка із сусіднього села Карильського. Це хрещений Геннадія Самуся. Розповідають, коли мати принесла до церкви хрестити маленького Генчика, хрещеною матір’ю позвала Віру Коток, а от хрещеного не знайшла. Тож і попросила отця Василя. А він не відмовився. Каже, що у нього немало похресників. Таке прохання прозвучало не вперше. Із Геною спілкувався. Той приходив до церкви. Дружив з дітьми батюшки.

— Коли хрещеник був у відпустці, зустрічалися. По телефону спілкувалися. Я знаю, що воно таке є — війна і армія. Самому довелося пережити, — розповідає Василь Монич. — Життя заставило його бути дорослим і самостійним. Виріс без батька. Мати хворіла.

Геннадій Самусь закінчив місцеву школу. Захоплювався боксом. їздив тренуватися у Короп. Вивчився на електрика у конотопському училищі на Сумщині.

«Який Алігатор? Він Амур»

Після училища у квітні 2013 року Геннадій Самусь пішов до армії на строкову службу. Мати, розповідають, не хотіла відпускати сина, утіху і підтримку на старість. Так і не дочекалась, померла.

Після «строчки» у липні 2014-го, коли на Сході вже велись бойові дії, підписав контракт. Служив у зенітно-ракетному дивізіоні під Броварами. Воював у складі зведеного загону повітряних сил «Дика качка». Як водій-механік спочатку возив людей на ротації.

А потім і сам пішов воювати. Двічі був в зоні АТО.

Пройшов Донецький аеропорт, був під Попасною Луганської області.

— Він міг не лише керувати «Уралом» та «Шишигою», а й був вправним кулеметником, міг точно стріляти з СПГ (станковий протитанковий гранатомет) та іншої зброї. Він був справжнім. Ніколи не цурався будь-якої роботи. Спочатку йому дали позивний Крокодил, або Алігатор, але він зовсім не був схожий на цю зубату істоту. І тоді хлопці сказали: «Який він Алігатор? Він Амурчик», — згадує волонтер киянин Володимир Мірошниченко.

— Ніхто не вмів так червоніти, як Амур. Він був дуже-дуже сором’язливим, — додає побратим Володимир Геренко.

— Міг би і далі возити людей. Чому пішов воювати?

— Коли ти побачиш те, що відбувається на Сході, потрібно обирати: або спостерігати збоку, або йти самому. Він вирішив, що це його справа, — пояснюють чоловіки. — Ми прийшли на ротацію під Донецький аеропорт у лютому минулого року. Саме тоді, коли впали термінали. Це була позиція «Зеніт», де розташовувались зенітники.

У березні минулого року був поранений зі стрілецької зброї у ліву руку навиліт. На лікування до Красноармійського шпиталю виїхав лише на день. Прочистили, обробили рану, і Гена повернувся на передову.

«Міна підстрибує на півтора метра і косить»

— Вони обходили позиції і побачили в лісосмузі людей. Пішли перевірити, побачили міну. Геннадій присів, аби роздивитися її, але хтось зірвав розтяжку... — розповідає волонтер Володими: Мірошниченко про трагічне 2 лютого. Це сталося близько 15 години неподалік селища Мілового, що межує з Росією. Троє з патруг= травмовані, двоє загиблих — Геннадій Самусь та Леонід Козерос . з Харківщини.

— Страшна міна. Вона підстрибує на півтора метра і косить. Заховатися від такої практично неможливо, — додає Володимир Геренко. — Гена пережив страшні бої, а тут... Це показник того, що війна йде не лише у межах лінії розмежування, а по всій території Донеччини і Луганщини.

Тіла загиблих перевезли до Сватового, що на Луганщині, а далі вертольотом до Харкова.


Краснопілля та бойові побратими проводжають Геннадія Самуся в останню путь

Труну із загиблим героєм на руках до кладовища несли бойові побратими та чоловіки, з якими разом служив Геннадій.

— Ми ж не ждали цієї войни, — плакала біля покійного брата Олена Дорошенко.

Прощаючись, бойові товариші ставали на коліна, а деякі знімали із себе нарукавні емблеми і клали їх до труни, щоб Гена там згадував про них.

— Я особисто простого українського хлопця приймав до складу нашої військової частини. Жодний командир жодного разу не сказав, що Гена чогось не виконав чи не послухав, — згадує Віктор Грибук, представник військової частини, в якій служив Геннадій Самусь. — Дві ротації провів у зведеному загоні військово-повітряних сил. Виконував бойові завдання по захисту Донецького аеропорту. Третій раз за власним бажанням направився в АТО 10 січня. 11 січня отримав звання сержанта.

До відправки в зону АТО перевіряємо психологічні та морально-ділові якості. На запитання: «Що спонукає їхати на схід України» — він написав: «Я повинен щось зробити для нашої рідної України». Він справжній герой не лише села Краснопілля.



Геннадій — перший загиблий під час АТО житель Краснопілля. Із села, окрім Гени, відвоювали п’ятеро краснопільців. Усього за час АТО загинули п’ятеро мешканців Коропщини. їх на прощальному мітингу поіменно згадав голова Коропської районної ради Микола Мазуренко: Станіслав Ковтун, Ігор Шкляр, Анатолій Потієнко, Анатолій Кур-депа та Геннадій Самусь.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №6 (1553)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: