Ірина Товстолес навчилась робити прикраси та жіночу білизну

Ця жінка вміє все. І це без перебільшень. Знайомтесь, жителька с. Криски - Ірина Товстолес. Ірина робить фантастичні прикраси та іграшки, що продаються не лише в Україні. Вдягає жінок у сукні та мереживну білизну власного виробництва. А ще Ірина вправна водійка і досвідчена мандрівниця. Вона може організувати виїзний кейтерінг для туристів з доставкою у будь-яку точку Понорницької громади. Цікаво? Тоді про все по черзі.



Ірина народилася у с. Деснянське у 1984 році, за фахом вчителька фізики та інформатики. Заміжня. Після закінчення університету спробувала себе у ролі міської жительки. В цей час родина відкрила магазин у Покошичах, доводилося розриватися між двома домівками. Ірина займалася food-фото (професійна зйомка їжі), тож мігрувала між населеними пунктами з інвентарем, який згодом почала купувати у двох екземплярах: для села та міста. Та життя на два населені пункти все одно створювало незручності. Пара не витримала, переїхала з Чернігова повністю й оселилися в Крисках. Родина Товстолес усвідомлено обрала життя за рухом childfree (вільні від дітей). Свою любов і турботу Ірина віддає своїм кішкам, їх у неї аж 5.

Після закінчення навчання Ірина встигла трохи пропрацювати за фахом. Але це не принесло задоволення дівчині. Якщо людина творча, рано чи пізно вона знайде куди скерувати свій потік енергії. Дівчина знайшла вихід творчої енергії завдяки форуму Юлії Висоцької «Едим дома». Спочатку захопилася приготуванням страв, потім професійною фотографією в напрямку food-фото. Food-фото забирало багато часу, в той час, як її допомога була потрібна чоловіку в магазині. Дівчина замислилась, як поєднати сімейний бізнес і творчість.

- В якийсь момент я просто відкрила Гугл, і написала у пошук «хобі» - сміється Ірина. Перша картинка, яку видав пошуковик, була іграшка амігрумі. Це японська техніка в’язання. Думки щось продавати взагалі не було. Все що робила мені на стільки подобалося, що було шкода віддавати чи продавати. Я все ставила спочатку на поличку, потім не вистачало місця, почала складати в ящик. Але це не могло безкінечно продовжуватися, почала продавати. В якийсь момент зрозуміла, що мені це приємно, і я отримую задоволення від того, що людям подобаються мої вироби.

- Окрім амігурумі ти робиш прикраси. Твоя стрічка у фейсбук майорить авторськими виробами: сережки, брошки, кольє. Як до цього прийшла?
Це трапилось спонтанно. Три роки тому ми були у Венеції. Прогулюючись містом побачила шикарну вітрину з бісером, від якої було неможливо відірватися. Та довелося пройти повз, ми були з екскурсійною групою. Як видався момент – повернулася. Зайшла в магазин щоб роздивитися. Прикраси ніби і гарні, але береш ближче в руки, розумієш, якої вони поганої якості. Промайнула думка: а що, я сама не зроблю? Повернулась додому, і почала вивчати бісероплетіння. Через якийсь час зробила сережки. Потім пішло-поїхало. Робила не тільки з бісеру прикраси. Собі до сережок зробила кольє і браслет, щоб був комплект. Дуже ним пишалась. Вдягла, отримала компліменти від знайомої. Їй теж закортіло мати такий комплект. Запропонувала оплатити роботу і матеріали. Я погодилась. Так я зробила перший набір на замовлення. Він був зі срібла з натуральним гранатом. Знайома вподобала, і почала замовляти ще і ще. Мені подобалося робити для неї. Люблю працювати з якісними матеріалами. Вона завжди обирає срібло, натуральне каміння, або каміння Swarovski. Такі вироби виходять дуже ексклюзивні. Потім з’явилися нові клієнти, і справа пішла.

- А звідки взялось шиття? Бачу часто твої вироби у профілі, анонс тканин, такий собі професійний SMM (маркетинг в соцмережах).
Я дуже люблю дизайнерські речі. Розумію, що це дорого, але намагаюсь інколи балувати себе. Якось поїхала у Чернігів, зайшла у VOVK (бренд українського жіночого одягу – прим. авт), і мені дуже сподобалося плаття, це недорогий бренд, я його купила. Випрала, а воно розшарувалось після першого прання. Повернулась до них з претензією, але мене відправили ні з чим. В той момент подумала: я що, сама не зможу? І змогла. Першим пошила звісно плаття. У мене тоді ще не було оверлоку, була звичайна машинка. Плаття вийшло так собі. Але його оцінила та ж сама знайома, і попросила пошити їй. Дала мені свій оверлок. Як згадаю: плаття розкроїла, а зшивати страшно. Зшивав чоловік, у них в родині шиття – це сімейне. Я повністю керувала процесом а він зшивав. Плаття вийшло краще ніж перше. Та для трикотажних виробів оверлоку недостатньо. Потрібна спеціальна машинка, спеціальні нитки і голки. Чоловік побачив, що я цим горю, підтримав мене, і купив. Тож тепер я шию.

- У твоєму профілі багато фото з подорожей. І навіть є розповіді про подорож на мотоциклі. Невже ти ще й байкерша?
Ні. Мотоцикли – це хобі чоловіка. У нас заведено так, що субота вільний від роботи день, який чоловік присвячує собі. Їздить на байкерські з’їзди. Мотоцикл купили щоб подорожувати по нетуристичних місцях Європи. Дивимося канал білоруса Андрія Бересневича, він об’їхав на мотоциклі все що можна: європейські країни, дістався навіть, Ірану. Подумали, а чому б ні? Спочатку Олег купив звичайний мотоцикл, щоб навчитися. А у минулому році купив більш серйозний. Вже була пробна поїздка. Ми поїхали на західну Україну, заїхали у Рівне, Луцьк, на Шацькі озера. Кордони були закриті, довелося повернутися назад. По дорозі заїжджали в різні замки, відвідали цікаві туристичні місця

- Як часто подорожуєте?
Все ділиться до Covid-19 і після. До - близько 4 разів на рік, зазвичай по Європі, вона мене цікавить більше. Були і в Індії, але це взагалі інша цивілізація. На новий рік ми завжди кудись їхали. Це могла бути Туреччина, Італія, Австрія. Після карантину стали подорожувати по Україні. У цьому році були в Харкові, Чернівцях. У Чернівці склала компанію чоловіку в робочій поїздці. По дорозі заїхали в Житомир, Хотин, Кам’янець-Подільський, Бердичів. Намагались максимально наповнити подорож. З Чернівців я їхала сама за кермом, проїхала майже через всю Україну. Це була поїздка «за 100 годин проїхати Україну». Отримала хороший водійський досвід.

- Розкажи про своїх клієнтів. Вони з Понорницької громади?
Місцеві замовляють, але небагато, в основному це дівчата з усієї України. Я публікуюсь на різних сайтах, групах. Займаюсь саморекламою, постійно викладаю свої вироби. Також є клієнти з Європи. Але з нового року відбулися законодавчі зміни в європейському законодавстві, ввели додатковий податок, тому європейці зараз замовляють неактивно. Відкрила магазин на майданчику Etsy в США. Вже були перші продажі.

- Ти нетипова сільська жителька, напрошується питання, чи є у тебе господарство?
Ні, лише тепла грядка для овочів та зелені. Вона робиться один раз і на все життя. Грядка висока, накладається шарами. Зручна тим, що нічого не треба орати. Просто сапкою чи лопатою трошки землю розрихлюєш і все. Мені цієї грядки достатньо. Картоплі нема, ми її не споживаємо. Намагаємось дотримуватися правильного харчування. Табу на білий цукор, мучне.

- Як тебе сприймають односельці? Мабуть не обходиться без осуду: господарства нема, городу нема?
Я не можу сказати, що у мене нічого нема. У мене є все, що мені потрібно. Стосовно осуду – мене це не хвилює. Я живу так, як мені зручно. Я люблю довго спати, і працюю вночі. В магазині працюю декілька днів на тиждень. Тож в дні коли вдома, можу працювати до 3 ночі, а потім спати до першої дня. Якщо комусь щось в мені не подобається, то це не мої проблеми. Головне, що це подобається мені. Але точно знаю, що мій чоловік подобається багатьом. Він у мене найкращий.
На фото: майстриня у власних виробах та фото робіт.

Джерело: Фейсбук-група Понорницької громади, спілкувалась Ольга Кунтиш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.