Школярка з Чернігова представляла Україну на Дитячій Генеральній Асамблеї в Данії

Вторник, 3 Октября 2023 17:37 | Просмотров: 2137

Учениця 11-го класу чернігівської школи №1 Тетяна Кунтиш представляла Україну в Данії (м. Біллунд) на Дитячій Генеральній Асамблеї. Це проєкт, що втілюється організацією "Capital of Children" для дітей віком 10-17 років з усього світу. Цьогоріч Асамблея відбулася втретє, а її учасниками стали 80 дітей із 48 країн світу. До речі, місто данське Біллунд – так звана «дитяча столиця» світу. Саме тут розташований перший Леголенд, відкритий у 1968 році, та штаб-квартира The Lego Group.

Таню у поїздці до Біллунда супроводжувала мама — громадська діячка та представниця гуманітарної організації Ольга Кунтиш. Ми поспілкувалися з ними після повернення до Чернігова.

Що це за захід Дитяча Генеральна Асамблея? Хто її проводить і з якою метою?

Таня Кунтиш: Дитяча Генеральна Асамблея – це не просто урочистий триденний захід. Хоча він має амбітні цілі, щоб діти всього світу висловили спільні погляди на світові проблеми та їх вирішення. До того ж, для дітей-учасників — це крутий шанс отримати досвід навчання через гру і стати творчими громадянами світу.
Насправді всі учасники вересневого саміту, починаючи з березня, працювали під керівництвом менторів у воркшопах та сесіях, де за допомогою творчих вправ, навчання через гру та спільну творчість створювали маніфест і каталог 40 конкретних ідей.

Ольга Кунтиш: Організатори Асамблеї впевнені, що дорослим слід інвестувати в дітей. Сучасним дітям потрібні навички, що дозволять їм співпрацювати, спілкуватися, критично мислити, вирішувати проблеми та бути креативними. Діти потребують компетенцій творчого світу для того, щоб впоратися із труднощами та скористатися можливостями суспільства й успішно орієнтуватися в ньому.
"Capital of Children" об'єднує державні установи, організації та культурні заклади данського міста Біллунд у спільному баченні - перетворити Біллунд на "Дитячу столицю".Захід підтримує низка партнерів у місті: муніципалітет, міжнародна школа Біллунда, The LEGO Foundation, CoC Playful Minds, The LEGO Group та інші.

Чи складно потрапити на цей дитячий саміт? Які критерії відбору учасників?

О.К: Якщо чесно, Таня відправила заявку, і ми не покладали великих сподівань, що її буде відібрано. Оголошення про відбір учасників побачили в Телеграм-каналі, де публікуються різні конкурси. Донька просто заповнила заявку в останній день, а через який час нам повідомили, що нас було відібрано.
У заявці наскрізно вказувалася не лише дитина, а й її батьки, тому інформацію одночасно отримували ми обидві. Це було досить неочікувано. Щодо критеріїв, з формальних - це вік 10-17 років. Щодо решти – складно сказати. У заявці була низка запитань, які, на мою думку, розкривали дитину, її мислення, потенціал. Мабуть, її відповіді сподобались організаторам, раз нас запросили.

Т.К: Після отримання результати відбору мене запросили на інтерв’ю з фасилітаторами. Перед початком онлайн інтервʼю фасилітатори спілкувалися з моєю мамою, потім зі мною. Після цього почалися фасилітаційні сесії, воркшопи. Учасників поділили на групи, і ми перед основною поїздкою встигли познайомитися між собою, встановити контакти.
До речі, з України цьогоріч було троє дітей, хоча з багатьох країн – одна чи дві дитини.

Чому саме Біллунд?

О.К: Протягом століття місто Біллунд приділяло надзвичайну увагу дітям, і більше 10 років муніципалітет мав бачення: Біллунд є столицею дітей. В усіх школах муніципалітету домінує підхід до навчання, що називається "ігрове навчання". Усі дитячі садочки також працюють з ігровим підходом. У 2020 році Біллунд став першим муніципалітетом у Данії, який був сертифікований ЮНІСЕФ як «Місто та муніципалітет, дружні до дитини».
Про що дискутують учасники Дитячої Генеральної Асамблеї та які рішення ухвалюють? Чи мають вони вплив у подальшому?

Т.К: Найперше – це дискусія про важливість дитячої думки та її впливу в суспільстві. Ми шукали рішення глобальних проблем, ділилися досвідом та обговорювали методи вирішення проблем суспільства із дитячої перспективи. Насамперед працювали з Цілями сталого розвитку ООН. У місцевих школах зосереджують дуже велику увагу на ознайомленні з ними, акцентують на пошуку шляхів впливу тощо. Але зрозуміло, що будь-які глобальні проблеми неможливо вирішити швидко, тому вони і є глобальними.

Ми працювали в групах, дискутували, від нас просили генерувати ідеї. Просили не обмежувати себе, й озвучувати всі думки, що виникають, навіть ті, що на перший погляд видаються безглуздими. Нам одразу сказали: це місце, де немає неправильної думки!

Ми дискутували на теми, які порушують цілі Сталого розвитку. Це подолання бідності та голоду, кліматичні зміни, гендерна рівність, доступна і чиста енергія, економічне зростання тощо. А також говорили про менш глобальні питання, що постають на рівні муніципалітетів у різних країнах світу. У Біллунді дітей запрошують навіть на обговорення архітектурних планів міста, і будь-яка реконструкція не обходиться без ідей маленьких мешканців міста. У цьому данському місті діти брали участь у проектуванні пішохідних переходів та шкільних доріжок. Щодо впливу у подальшому, то учасники напрацьовують ідеї, спільне бачення, а потім це систематизується, й обговорюється з політиками міжнародного рівня, які, у свою чергу, поширюють цю інформацію у своїх країнах.

З ким познайомилися та спілкувалися під час свого візиту до Данії? Які установи відвідували?

Т.К: Насамперед це були знайомства з підлітками зі всього світу. Ти поринаєш в абсолютно інший вимір, і маєш можливість поспілкуватися, познайомитись з культурою інших країн. Географія учасників вражає: Сальвадор, США, Нова Зеландія, ряд країн Африки, Тайланд. Це складно висловити, це треба тільки відчути. Ти розумієш, що ми ніби і різні, спілкуємось різними мовами, маємо англійську з різними акцентами, у нас різна культура, звичаї, але всередині ми абсолютно однакові. Нема різниці, чи це підлітки з Європи, Африки, Південної чи Північної Америки. Її просто немає. Ми всі живемо, ростемо, маючи якісь спільні бажання, прагнення. І це об’єднує. А ще – це велика можливість познайомити з досягненнями кожного. Хтось з них вже успішний “стартапер”, хтось амбасадор, хтось за п'ять хвилин – молодий політик, і вже виступає з трибун у своїй країні. Це надихає, мотивує. Цей досвід був для мене одним з найбільш цінних.

Ми відвідали міську раду Біллунда, познайомились та поспілкувалися з мером Стефані Сторбанк і членами муніципалітету. Нас ознайомили з роботою всіх місцевих департаментів. Наочно показали, як кожен з підрозділів взаємодіє з дітьми при прийнятті рішень. Відвідали міжнародну школу в Біллунді. Школа – це загалом окрема історія. Не уявляла, що можна вчитись через гру. А навчання постійно поєднується з проєктною діяльністю. Діти готують проєкти, реалізують їх. Тут присутнє волонтерству з перших років навчання.

О.К: Так, школа – це те, що вразило не тільки дітей, а й батьків. International School of Billund (ISB) - це міжнародна школа в Данії, в якій навчають 450 учнів віком від 3 до 16 років. Навчальний заклад включає дитячий садок, початкову і середню школи. Приблизно чверть студентів – данці, решта – представники 50 країн світу.
Школа комбінує міжнародний ступінь бакалавра (IB) з акцентом на творчий потенціал, гру з конструкторами та шкільну програму. Тут навчаються, в тому числі і діти з України. У навчальному закладі – високого рівня сучасна матеріально-технічна база, креативні простори.
Моїм здивуванням було, що в коридорах багато інформації про Цілі сталого розвитку ООН. Ця інформація активно використовується на уроках, в проєктній діяльності студентів школи.

Т.К: Після урочистого заходу нас запросили на спілкування з міжнародними політиками, амбасадорами, представниками Lego Group, Capital of Children. Це було невимушене спілкування без якихось визначених тем. Просто знайомство, просто спілкування. Мені сподобалося і запам'яталося.

Які найяскравіші враження від країни та міста Біллунд?

Т.К: Наша подорож була певним викликом, адже щоб дістатись Біллунду ми сім разів змінювали транспорт! Зі столиці Данії – Копенгагену до Біллунду добиралися кількома поїздами. Це був своєрідний челендж. Спочатку я була засмучена тривалою дорогою, але зрозуміла, що насправді це реальна можливість побачити іншу країну. Ми їхали поїздом у тунелі під морем, над морем, ми проїжджали багато невеликих населених пунктів. Це дало можливість побачити пейзажі, природу, ліси, луки, прямокутні поля, сільську архітектуру. Ми переконалися, що основним видом транспорту для багатьох мешканців Данії є велосипед. Дуже мило спостерігати о 8-й ранку, як старшокласники в спеціальному одязі сигналом зупиняють транспорт на переході біля школи, і молодші учні 6-7 років у шлемах переїжджають перехід. Ранкове чергування старших дітей для безпеки молодших. І одночасно діти вчаться допомагати і підтримувати інших.

О.К: Від міста Біллунд залишилися тільки найяскравіші враження. Тільки тут я цілком зрозуміла, що таке урбаністика. Невелике містечко, в якому лише 25 тис. мешканців, для мене стало взірцем міського планування. Невисокі будинки – максимум три поверхи, креативний дизайн, зонування, багаторічні насадження, поєднання простоти і комфорту. Ходиш, роздивляєшся як все сплановано, наскільки все орієнтовано на потреби місцевих жителів.
Щодо вражень, які не є ейфорією: ціни. Рівень життя тут значно вищий, відповідно ціни на все значно відрізняються від українських. Тому коли їдеш додому, й опиняєшся в Польщі, то відчуваєш себе як вдома. З такими ж цінами на продукти, транспорт, кафе. У нас був літак із Варшави до Копенгагену і назад, з ночівлею у Польщі, тому ми змогли оцінити не лише Данію, а й Польщу.

Який досвід може бути корисним для Чернігова, наприклад, для наших шкіл?

О.К: Мотивувати дітей вчитися не тому, що “це треба, бо треба”, а використовувати більше креативний та ігровий підходи, мотивувати через приклади. Глибше знайомити дітей із проєктною діяльністю, реалізувати їхні проєкти, навчати волонтерству. Тільки волонтерству через власну працю, не через фінансові кошти батьків. Толоки, прибирання, треба це робити частіше. Треба навчати дітей працювати, треба давати їм розуміння, що ти повинен допомагати комусь не тому, що ти за це отримуєш гроші, а тому, що ця допомога комусь потрібна.

Потрібно вчити отримувати радість від такої праці. У деяких країнах, якщо ти ніколи не був волонтером, не робив добро просто заради добра, тебе не зрозуміють. Також вивчати глибше цілі Сталого розвитку ООН. І йдеться не про вивчення назв, а взагалі розуміння, чому вони є, навіщо їх створили. Бо це проливає світло на картину світу, дає глобальне бачення проблем людства. Дітям простіше потім брати участь в міжнародних проєктах. Потім, коли діти виростають, вони вже по-іншому сприйматимуть геополітичні процеси в країні, світі. Думають глобально та стратегічно. І це важливо, як на рівні країни загалом, так і окремих міст зокрема.

Чи варто розширювати вплив дітей, молоді на схвалення рішень у громадах? Як зацікавити їх, адже часто говорять про пасивність молодого покоління? Через які механізми реально це зробити?

О.К: Для того, аби молоде покоління було зацікавленим, його потрібно готувати з першого класу. В міжнародній школі я побачила цікаве твердження: «Ми навчаємо дітей як думати. Але не що думати». Це те, що викликало у мене роздуми. Моє покоління вчили саме ЩО думати. Іноді мої думки не співпадають з думками дитини, і я намагаюсь її переконати в протилежному. Але ж я не завжди маю рацію, і дитина може рухатися своїм шляху в житті, якщо обраний шлях не є токсичним і шкідливим для неї.

Тому, вважаю, безумовно потрібно розширювати вплив дітей та молоді на ухвалення рішень у громадах. Але знову ж таки, потрібно вчити і готувати до цього. Ми вже маємо певні механізми, наприклад, шкільний бюджет участі. Ми можемо навчати дітей, як вони можуть взаємодіяти з громадою, дати старшокласникам знання і приклади інструментів громадської участі (звернення, запити, ініціативи, петиції тощо). Треба давати це розуміння зі школи. Щодо шкільних бюджетів участі, вважаю, треба залучати у процес дітей більше, глибше. Не варто давати їм свої ідеї, нав'язувати щось, а вчити висловлювати свою думку і генерувати свої ідеї. Навіть ті, що здаються безглуздими. Не треба писати за них проєкти!

Чи відчували підтримку українців та України?

О.К: Дитяча Генеральна Асамблея, за умовами, є заходом, що нейтральний до політики. Але звісно, коли учасники чи батьки з інших країн світу бачили на бейджі, що ти з України, то вислювлювали свою підтримку, запитували про ситуацію, бажали миру і безпеки.

Gorod.cn.ua