У мами великої родини і турбот багато

Добавить новость

Воскресенье, 23 Октября 2022 17:57  |  Просмотров: 4372

Майже десять років тому подружжя Дуб'яг із Крисок вирішило взяти під опіку дітей, позбавлених батьківського піклування. За цей час у їхньому дитячому будинку сімейного типу знайшло родинну любов шістнадцятеро дітей. Сьогодні Світлана Валентинівна сама виховує дітей, бо чотири роки як не стало чоловіка.



Народити, виховати дітей - справа не з легких. І той, хто наважується на велику родину, - герої. Бо ж кожного не лише треба взути-вдягнути, а ще й щомиті, без вихідних і відпусток дарувати тепло, любов, турботу.

У дитячому будинку сімейного типу Дуб'яг «Нові горизонти» кіль­ка років тому вже гостювали. Як живеться нині великій крисківській родині, вирішили поцікавитися і сьогодні.

- У листопаді 2013 року ми взяли шестеро дітей. У квітні наступного року ще троє діток з'явилося у нашому домі, - розпо­відає мама великої родини. - Так вийшло, що майже завжди по троє дітей брали, з однієї сім'ї. Бо ж, розумієте, одне дитя легше в якусь родину влаштувати, а ось коли їх більше, то це складніша задача. Тож за цей час у нас було п'ятеро сімей по три дитини і один хлопчик. Загалом шістнадцятеро дітей виховувалося у нашому будинку за весь цей час.

До речі, Світлана Валенти­нівна вже й бабуся. У старших дітей - Віки, Каті та Маші, котрі вже вийшли з дитячого будинку сімейного типу, уже й свої дітки є. Та було б сказано, вийшли, ви­пустилися із сім'ї. Усі з дітей, хто переступив поріг будинку Дуб'яг, стають назавжди частиною вели­кої родини. Тож душа у Світлани Валентинівни болить не лише за малих, котрі біля неї, а й за стар­ших, які будують своє самостійне життя. Не забувають і діти про маму: дзвонять, приїздять.

- Скажіть, будь ласка, кожного разу, коли дітей берете, чи домов­ляєтеся з ними, як вас називати? - цікавлюся.
- Мамою мене всі звуть. У нас із цим проблем не було, - роз­повідає. - Єдиний раз виникла невеличка проблемка. Після смерті Люби Джуган, я трьох ді­тей забрала. Якщо менші мені відразу казали «мама», то Аня спочатку і не знала, що їй робити. Воно й зрозуміло, вона дуже Любу любила. Тож каже мені: «Ой, я й не знаю, як мені вас називать». Я її заспокоїла, і сказала, що ніхто ж її не змушує на мене «мама» казати. Та вже за кілька днів і з її вуст почало звучати це слово.
Коли заходиш до двору Дуб'яг, то відразу впадає в око порядок: скрізь заметено-виметено, із вазонів та клумб різнобарв'я майорить.

- Я - за порядок. У мене й чоловік таким був: у нього у дворі завжди було чистіше, ніж у декого у хаті, - теплим, добрим словом про покійного чоловіка, котрого нема уже чотири роки, прозву­чало з вуст пані Світлани. - Він, бувало, прокинеться о 4 ранку і вже з мітлою по двору ходить. Тож і я порядок тримаю, і дітей до цього привчаю.

Якщо прибирати в будинку, то всі разом. Та й на кухні дітвора мамі допомагає. Одним словом, до роботи привчені.

- У великої родини на кухні, мабуть, одно- чи дволітрових ка­струль і нема? - цікавлюся.

- Якщо суп чи борщ варю, то це 12 літрів. Для картоплі, напри­клад, каструлю на шість літрів треба брати, - відповідає мама великої родини.
- Зазвичай у сім'ях, де двоє- троє дітей, й гастрономічні впо­добання дуже різні: той того не любить, другий іншого. І мусить мама голову ламати, що готувати, аби кожному вгодити. Як із цим справляєтеся?

- Бувало по-різному: це хочу, цього не буду. Кажу їм: «Е ні, так діло не піде. Для кожного окремо готувати не буду». Тож у нас так: кожен із дітей замовляє свою улюблену справу. Сьогодні готую за замовленням однієї, за­втра - іншої дитини, - почули від Світлани Валентинівни ідею про вихід із гастрономічної ситуації.

Коли родина велика, багато дітей, то неминучі і сварки. У кого такого не буває. Але все це нена­довго, бо Світлана Валентинівна не втомлюється пояснювати, що вони - одна родина, найближчі і найрідніші.

Чи строга вона мама? Пані Світлана зізнається, що так. Бо ж по-іншому не можна. Знають і діти, що маму краще не злити, аби
прочуханки не отримати. Знають також, що вона й приголубить, і пожаліє, із уроками обов'язково допоможе.
І якщо для одних жителів села літо - це важка пора, виснажлива, то для Світлани Валентинівни навіть навпаки. А все тому, що ка­нікули у дітей. Уявіть собі, що кож­ному треба з уроками допомогти: пояснити, проконтролювати, щоб домашнє виконане було... Тож на канікулах разом з дітьми і мама.

Чи важко багатодітній мамі справлятися з дітьми? Напевне. Бо ж після смерті чоловіка вся відповідальність, уся робота на ній. Та пані Світлана не жалієть­ся. Свою роботу - мами - вона любить, так як любить кожну свою дитину.

Джерело: Газета "Нові горизонти" від 22.09.2022, Ірина БОРОВСЬКА Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: