Отця Володимира Зінкевича у Мощенці перепоховали тричі

Добавить новость

Понедельник, 25 Ноября 2019 16:54  |  Просмотров: 3620

«Батюшку вкрали. Ні хреста, ні могили», — такою новиною у вівторок, 12 листопада, ошелешив Юлію Зінкевич, вдову покійного батюшки з Мощенки Городнянського району, Славик Шарапатий, паламар.


Михайло Мєх показує місце, куди серед ночі закопали труну з батюшкою

Отця Володимира Зінкевича уперше поховали 24 серпня, на День Незалежності, у дворі місцевої Свято-Покровської церкви. Удруге труну з тілом перепоховали невідомі у лісопосадці. Жінка одразу ж написала заяву до поліції. Домовину відшукали місцеві. І втретє поховали священника на кладовищі у Мощенці. Хто й навіщо так позбиткувався над покійником, розслідує поліція. Підозрюють — без теперішніх священників-монахів, що стали у церкві після Володимира, не обійшлося.

Самі місце показали, відспівали, а потім: «Забирай»


Юлія Зінкевич

З Юлею Зінкевич зустрілись у Чернігові. Вона працює продавчинею у дитячому магазині. Жінка й досі не може прийти до тями від того, що сталося. Каже, пережити другий похорон було в рази важче за перший.

— Чия ідея ховати батюшку на території храму? — запитала у вдови.

— Моя. Помер він раптово. Проблеми з серцем. Грошей на операцію у нас не було. Тож усе йшло як ішло. За місяць до смерті лежав у лікарні у Городні. Думаю, все через ту картоплю. Ще й казала, без мене не копати. Не послухався. Обірвався тромб.

Відспівували Володимира вісім батюшок: благочинний з Городні, з Автуничів, Вихвостова і отець Гавриїл також.

Гавриїл (Віктор Севастьянов) і Михаїл (Олександр Шевченко) — монахи-священники, які приїхали до Мощенки років зо три тому. Кажуть, покликав їх уродженець села Михайло Дегтяр на прізвисько Бадян. Зараз йому за 80. Про численні статки Дегтяра багато пишуть в інтернеті.

Після появи монахів біля церкви почали зводити монастир. А отця Михаїла поставили правити у храмі, як помер Володимир.

— І ніхто проти поховання у такому місці не був?

— Та цей Віктор (Гавриїл) сам мені і місце показав, де поховати можна. Сам і хреста робив.

Обряд проводили за всіма правилами. Помили, нарядили у все церковне. Ніч його відспівували. Ховали, як батюшку, як повинно бути. Похорон відбули, потім дев’ять днів відправили. А вже на сорок днів мені відмовили.

— Чому так?

— Бо з’явився Дегтяр. У них з покійним чоловіком давно конфлікт був. І якось його Володимир з церкви вигнав.

У понеділок, 11 листопада, я побула на могилі у чоловіка. Підходили до мене й Гавриїл з Михаїлом. Кричали: «Забирай його звідси». Казали всілякі нісенітниці, що пив, гуляв, ікони покрав. І щоб я більше не приходила. Вели себе так, ніби це їх власна територія.

А наступного дня дзвонить Славко, паламар. Розповів, що люди бачили, як копали серед ночі. Розповідають, що у понеділок у село приїхали на маршрутці четверо невідомих чоловіків. А наступного дня на причепі монастирському міняли колеса.

Попросила Славка пошукати нову могилу. Та ні він, ні люди знайти її спочатку не змогли. Там навіть горбочку ніякого не було. Все в рівень з землею, ще й листям притрусили. Аби випав сніг, то ми б і не знайшли. Мабуть, на те й розрахунок був.

Коли розрили, зверху лежала табличка, під нею — вінки, квіти. Хрест знайшли у церкві.


Той самий монастир (на фото ліворуч) на території Мощенківської Свято-Покровської церкви (на фото праворуч)

У середу, 13 листопада, ранком я заяву у поліцію написала. У Мощенку поїхала. Домовина трохи боком лежала і кришка проломлена була. А я ж хотіла його перевезти до мами, вона в Ріпкинському районі похована. Але вже і запах від тіла пішов, і труна не в тому стані. Тоді голова запропонував на місцевому кладовищі перепоховати. Обряд проводили вже потемки. Ми з сестрою мобілками присвічували. Приїхали батюшки з Городні і Автуничів.

Було дуже тяжко.

Місцеві таким інцидентом обурені і налякані одночасно. Планують зібрати схід села, на якому й вирішити, що з батюшками-монахами робити.

— Щодо перепоховання наш староста Сергій Руденок звертався до Андрія Богдана, голови Городнянської громади, до якої ми належимо. Вирішили, що можна, — розповідає Тамара Кравченко, діловод Мощенківського старостинського округу.

— Що за монахи, що за монастир?

— Будівництво почали, ще як ми сільрадою були. Писали листи, щоб перевірили законність. Але коли перевірка приїздила, будівельники кудись зникали.

«Як винні, будуть покарані»

Ні Михаїла, ні Гавриїла у четвер, 14 листопада, після обіду у Мощенці не застали. Тільки робітників на будівництві.

Телефон Михайла у вівторок, 19 листопада, не відповідав, а от Гавриїл слухавку підняв, та був небагатослівним:

— Нас підставили.

За поясненням звернулась до єпархії.

— Нам самим не хочеться вірити у те, що сталося, — зітхає Ігор Підан, секретар єпархії. — Я переконаний, що люди, які це зробили, повинні бути покарані. Ситуація неприємна, хто б це не був: священник чи звичайна людина. Це самоуправство, порушення законів і моральних, і державних. Гадаю, поліція найближчим часом з’ясує. Якщо вони, то будуть покарані і церковно, і кримінально.

Без документів серед ночі перепоховують людину.

Винуваті мають сидіти у тюрмі.

— Чи були причини звинувачувати покійного у недостойній поведінці?

— Отець Володимир служив з 2010 року. За увесь цей час жодної скарги від громади на нього не надходило.

— Що за споруда зводиться на території церкви?

— Там будується монастир. Наглядають за всім монахи, отець Михаїл (в миру — Олександр Шевченко) та Гавриїл (Віктор Севастьянов). Гавриїл приїхав з Білорусії.

— Який стосунок до монастиря має Бодян?

— Він до нашої єпархії не відноситься. Навіть не знаю, хто він такий. В інтернеті про нього багато пишуть різного. Монастир будує на свої кошти.

* * *

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею наруга над могилою. Проводить досудове розслідування.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №47 (1749), 21 листопада 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: