Художник вищого пілотажу

Яким ви уявляєте собі художника? Відомого українського художника, який малює церкви та селянські хати. Напевне, зовсім не кремезним військовим льотчиком, який здійснив 1778 бойових вильотів у гористому войовничому Афганістані.



Уродженець міста Ічня Юрій Борщ своїм героїчним життям розіб’є всі ваші стереотипи про художників, а його картини вразять вас своєю природністю та досконалістю.

- Кожен бойовий виліт - подорож на той світ і назад, - говорить Юрій Борщ.

Він опинився в Афганістані у березні 1980 р. - перші місяці так званої «інтернаціональної допомоги афганському народу». Це лиш за півроку після закінчення військового училища.

Був там 3 роки 7 місяців. Чи не щодня літав у пекло, а в часи відпочинку малював. Українські хати, дружні шаржі, плакати для ленінської кімнати... Нічого з того не збереглося - все залишилося у Джалалабаді, Баграмі, Кабулі...

У дитинстві Юрій Борщ мріяв стати і льотчиком, і художником. Не зовсім близькі професії, чи не так?

Олені, Ленін і 3 рублі

Родина Борщів, нащадків козацького роду, мешкала в Ічні по сусідству з живописцем і скульптором Василем Швидченком. Малому Юрку дуже подобалося спостерігати за роботою майстра. Щоправда, крізь дірку в паркані, щоб митець не бачив, бо дуже не любив, щоб йому «стояли над душею». А у Юрія «творча жилка» проявлялася вже тоді. Він, інколи не терплячи невірних, на його думку, кроків майстра, гукав йому крізь ту саму дірку, що робити слід інакше.

Той «дякував» лайкою на кшталт «А не пішов би ти...» та потрясав у повітрі кулаками. А наступного дня, бувало, приходив до сусідської хати та питав малого, що саме той мав на увазі. І юний талант допомагав вирішити складну проблему, яка тривалий час не давала майстру можливості закінчити скульптуру. Іноді Швидченко залучав хлопця до роботи як асистента: наносити гарбузів - моделей для натюрморту. А потім - ще й для потреб господарства. І тільки після цього майстер дозволяв Юрку легально спостерігати за процесом творення.

Першою власною дерев’яною скульптурою Юрія Борща, виготовленою у віці 13-14 років, був олень. Прототипом став малюнок з настінного килима у хаті. Робота вдалася. Та ось заковика: на власних ногах олень не стояв, тому слід було прибити його до дошки.

Я припустив, що так можу пошкодити скульптуру, а тому зробив нову, - згадує Юрія Борщ. - Вирізав суцільно оленя й дошку-підставку.

Приблизно у ті ж роки юнак блиснув і на художньому терені. Журнал «Огонёк» проводив конкурс юних майстрів пензлика і Юрій Борщ намалював кілька робіт у світлі популярної напередодні 100-річчя вождя світового пролетаріату Ленініади. Зокрема «Ленін з батьком грають в шахи». Два з його малюнків з’явилися на сторінках одного з найпо-пулярніших журналів СРСР. «Огонёк» нагородив хлопця направленням на вступ без іспитів до Одеського художнього училища імені Грекова.

На місці, щоправда, виявилося: іспити все ж таки потрібно скласти, але це не стало для ічнянця проблемою. Вона полягала в іншому - відсутності умов для проживання та фінансових труднощах родини, через що Юрій змушений був повернутися додому і продовжити навчання в Ічнянській десятирічці.

Та це ніяк не відбилося на прагненні хлопця вирізати та малювати. Та й слава знаного в райцентрі художника вимагала від нього праці й удосконалення. Художника Борща в Ічні знали ще до його визнання «Огоньком» - тоді, коли з’ясувалося, що трирублівка, на яку друг Юрка купив у магазині пиріжків, фальшива - намальована рукою Юрія. І як з’ясувалося: після явки з повинною юного художника. Бо продавець навіть після зізнання «злочинця» не відразу виявив підробку серед інших купюр. Жага справедливості змусила хлопця до такого вчинку. Інакше - не виключено, сьогодні б Україна знала Юрія Борща як видатного фальшивомонетника. Натомість - прочухан від матері й перша у житті виставка: та сама трирублівка тривалий час висіла під склом на стіні у школі.

Афганістан - Чорнобиль - Уфа

Дитяча мрія бути льотчиком як слід «прокинулася» в юнакові під час строкової служби, яку солдат Борщ проходив у центральній групі радянських військ в Чехословаччині. За півроку до «дембеля» Юрій успішно складає іспити до льотного училища. Дорогою на навчання у місто Балашов з’ясувалося, що курсантів там під зав’язку, а тому ічнянця направили до Саратова. Про що Юрій, напевне, жодного разу не пошкодував. Саме його випуск 1979 став першим, який отримав вищу льотну освіту в Саратовському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. Був він з товаришами і першим, хто отримав дозвіл на пуск керованих ракет, а також час нальоту, що дозволяв випускникам отримати кваліфікацію військового льотчика 3-го класу. А за півроку - Афган.

У книзі відгуків на одній з виставок художника хтось назвав Юрія Борща «чотири рази народженим».

- Думаю, малося на увазі моє народження, як людини, як художника, а також те, що мене двічі збивали: у березні 1980-го (перші дні Афгану. - Авт.) при перетині хребта поблизу Герата і у 1982-му, під час висадки десанту у високогірній Бадакшанській провінції. Однак я цим не пишаюся.

Орден Червоної Зірки, 2 ордени «За мужність», 27 медалей. Частину нагород Юрій Борщ отримав у мирному житті - за участь у подіях, страшніших за деякі війни. В день Чорнобильської катастрофи він брав активну участь в евакуації людей із зони відчуження. Під час ліквідації наслідків трагедії Юрій Борщ перевозив техніку, військових, заміряв рівні радіації, працюючи безпосередньо над реактором.

Поблизу міста Уфа, де тоді служив Юрій, йому довелося знову потрапити в нечувану доти катастрофу. В ніч на 4 липня 1989 року сталася найбільша у радянській історії залізнична аварія. Внаслідок витоку газу, під час зустрічного проходження пасажирських поїздів, стався потужний вибух. У результаті з 1284 пасажирів загинули, за різними даними, від 575 до 645 людей, отримали поранення понад 600. Саме Юрій Борщ вже за кілька десятків хвилин після вибуху на вертольоті Мі-8 доставив до місця трагедії першу групу медиків.

- Я маю допуски на польоти у складних умовах, - говорить Юрій Борщ, - але таке навіть мені уявити було складно.

Від заграви світило на десятки кілометрів, вагони розкидані, як іграшкові... Місце для посадки знайти важко, у людей - шок (багато постраждалих сприйняли вибух за ядерний або за початок війни. - Авт.). Понад добу я забирав поранених та доставляв їх в опіковий центр. Вивіз понад 250 осіб.

А у вільний від такої складної та напруженої роботи час він продовжував самоосвіту з образотворчого мистецтва та малювання.

- Якщо людина бажає стати професіоналом у своїй справі, вона обов’язково знайде спосіб удосконалюватися. Я писав картини в Афганістані, Заполяр’ї, Башкирії, Білорусі - всюди, де служив, - зазначає митець.

Навіть на службі Юрій Борщ не припиняв процес удосконалення. Під час чергування, яке вимагає постійного перебування льотчика у 12-хвилинній готовності, його колеги вбивали час грою у карти, нарди тощо. А Юрій ... вивчав «Школу образотворчого мистецтва» у 12 томах.

Знаючи талант офіцера, голова наближеного до військової частини білоруського колгоспу-мільйонера попросив того допомогти з відновленням колишньої панської садиби. За півроку, у вільний від польотів час, Юрій Борщ зробив понад 110 дерев’яних скульптур. Прийшов час оплати. Оцінювали таку роботу тоді не за домовленістю, а за чітко визначеними державою критеріями. Відтак виявилося, що скульптору слід заплатити... 30 тисяч рублів. Потрібно - заплатили: привезли багато пачок грошей і під підпис видали зароблене. У чому нести таку купу? Військовому впала в око «авоська», куди він і поклав гроші та поніс вулицею.

Дерев'янї гноми Донецька



Після звільнення зі служби Юрій Борщ оселився у Донецьку. Працював в одному з райвиконкомів столиці Донбасу. Спокусили його не чиновницьким статусом, а майстернею, яку йому виділили на горищі виконкому. Адже працювати та зберігати роботи у «врем’янці», куди поселили відставника, було неймовірно складно.

Донецький міськвиконком, будівля обласної міліції, інститут гірської геології, міські сквери - це далеко не весь перелік місць у Донецьку, які були прикрашені роботами Юрія Борща. Його творіння експонуються на виставках у країнах близького зарубіжжя, а після повернення митця на малу батьківщину - у багатьох райцентрах нашої і сусідніх областей.

Афганські спогади Юрій Борщ почав малювати тільки на початку 2000-х, бо вважав, що доти ще не осмислив побаченого та не зовсім готовий до такої роботи. Просили й бойові побратими. їм на пам’ять про сувору молодість лишилися переважно чорно-білі фотокартки.

- Показати те, що там було, може тільки той, хто там бур, - каже Юрій Борщ. - Роботи даються нелегко, бо кожну слід виносити у собі, як жінка виношує дитину, потрібно знову пережити у собі ті події. Малюю, відштовхуючись від спогадів: де був, де лишився живим, а де поховав свій екіпаж тощо.

Той, хто вижив, вважає митець, мусить жити й працювати заради тих, хто загинув.

Виставку Юрія Борща на тему Афгану, яка всюди абсолютно безкоштовна для відвідувачів, побачили мешканці 75 міст різних регіонів України. Під час організованого з цього приводу марафону митець подорожував майже всією Україною: від Донецька до Нововолинська, від Чернігова до Севастополя. Бачили афганські роботи Борща і в Росії, де в нього дуже багато товаришів по службі. Однак з початком російської агресії художник відмовився від будь-яких виставок на території агресора, а пізніше навіть від контактів з бойовими побратимами.

- З тими росіянами, з якими воював пліч-о-пліч, сьогодні навіть розмовляти не можна, - говорить афганець про товаришів, які «наїлися» російського висвітлення подій в Україні.

«Останньою краплею» став бронежилет, який російські друзі подарували художнику на день народження. Ймовірно, маючи на увазі, що будуть стріляти і в нього.

- Я йшов у пекло, щоб віддати за нього життя, а зараз він плює мені в обличчя...





Ігор Стах, «Чернігівщина» №7 (1501) від 12 лютого 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.