Вже в 26 років мала шестеро дітей і щире кохання

- Все це, звичайно, добре: служби знайомств, Інтернет, шлюбні агентства. Але краще, коли кохання приходить без посередників. Просто падає, як сніг на голову. У нас саме так і вийшло, - розповідає Тамара Савоста із Заріччя.

З дитинства вона мріяла стати лікарем. Щоб «заробити стаж» і тим самим полегшити вступ до медінституту, після школи пішла санітаркою в райлікарню. Працювати випало в кабінеті переливання крові.

- А я а другом прийшов туди здавати кров, - долучається до розмови Тамарин чоловік Олексій. - Вдвох і озирнулися, коли мимо пройшла красуня в білому халаті. Моє сімейне життя на той час з тріском розпалося, і Гриша чи то, щоб доконати мене (мовляв, не вмієш вибирати дівчат), чи, щоб підбадьорити, каже: «От на кому треба женитися!» Як приговорив. Я витерпів тільки один день. Так захотілося побачити Тамару, що прийшов до неї на роботу. Це було у лютому, а в травні ми уже одружилися.

Тамарині батьки, - згадують, - були шоковані. Доньці й вісімнадцяти нема, а він на 9 років старший та ще й розлучений. А у доньки - один аргумент: «Люблю його!». Щоб бути ближче до коханої, Олексій перейшов з меблевої фабрики водієм на «Швидку». На крилах літав, ніби заново народився.

А потім народжувалися діти. В 26 років Тамара була багатодітною мамою: двоє синів і чотири доньки. Пішла «материнську» медаль отримувати, а її не віддають. Мовляв, «скажи «матері», хам сама за нагородою приходить»... Щоб дуже важко було ростити дітей, не пригадують.

- Олексій педіатрів на виклики возив, багато чого від них навчився. Наш старший - Андрій - був доброю нянькою. Свекруха допомагала. Не завважили, як стали дідусем та бабусею. Льоша - у 53, я - в 44. А мою маму ми в 38 бабусею зробили, - сміється Тамара. - Хоча яке це має значення, якщо все добре?

У них, - запевняють, - було добре. Він працював у Щорсі - в управлінні газового господарства. (Тепер збирає молоко від населення). Вона - листоношею, поки в Заріччі було поштове відділення. Хазяйство велике тримали, не бідували. Якщо сварилися, то ненадовго. Кохання згладжувало всі непорозуміння. Воно й досі не стало звичкою. Тому й живуть, як пісню співають. А пісні у їхній родині, як і в родинах дітей (крім старшого сина, усі - у шлюбі), звучать часто.

- Вез Савост жоден концерт у селі не відбувся б, - зауважує завідуюча місцевим клубом Наталія Дворник. - Уникав сцени тільки Олексій. Та на цьогорічний День Перемоги і він виступав.
Співають усі разом, коли збираються в Заріччі у привітному батьківському домі.
- Колись одна знайома сказала мені: «Може б, і не варто було стільки народжувати», - не приховує Тамара. – А я подумала: кого в такому випадку могло б не бути - Андрія, Оксани, Петра, Валі, Каті чи Юлі? Я не уявляю свого життя без жодного з них.

Відповіла їй: „Варто було народжувати всіх. Навіщо позбавляти себе радості?»

Марія Ісаченко, тижневик „Чернігівщина”, №31 (254)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.