Подружжя Самойленків втілило у реальність свою мрію — створити ферму з козами

Спочатку була рожева мрія — про козу. По­тім з'явилась коза, і на­віть не одна. А згодом — і той, із ким це захоплення стало спільним. І в новій сім'ї «народилася» «Ро­жева коза». 11 жовтня, коли в багатьох ку­точках Чернігівщини спостерігали полярне сяйво, 45-річний Тарас Самойленко теж його бачив — са­ме пас кіз, якими опікується із дру­жиною, 37-річною Ларисою.

— У весняно-літньо-осінній пе­ріод виганяємо їх пастися щодня вранці і ввечері. Зараз іще погода це дозволяє.
Їхня сімейна міні-ферма — в селі Отрохи за 25 км від Остра на Козелеччині.

— Ми перебралися сюди рік тому. Спеціально підшукували та­ке місце, щоб підходило під наше безприв'язне утримання кіз Це село для нас ідеальне: зусібіч ото­чене лісом, поряд великий луг, бо­лот. Місця і паші вдосталь.
До того Самойленки жили на Прилуччині. Там і зійшлися, відчувши одне в одному споріднені душі.

— Лариса родом із Дніпра, ви­вчилась у Києві в Національній академії образотворчого мис­тецтва та архітектури на худож­ницю театру, кіно і телебачення, працювала реквізитором у театрі «Ательє 16», їздила з ним на га­стролі містами. Але весь час мрі­яла жити в селі й вирощувати кіз.

І врешті-решт із трьома синочка­ми від першого шлюбу оселила­ся в Заудаївському Прилуцького району. Спочатку тримала корову, а потім завела й кіз, щоб діти пили корисне молоко.

Я родом о Вишневого на Ки­ївщині, закінчив Київський наці­ональний університет будівни­цтва і архітектури за спеціаль­ністю •землевпорядкування і ка­дастр», деякий час працював за фахом. Та мене теж тягнуло в се­ло. Моє дитинство пройшло на тій же Прилуччині, звідки мої батьки і де в сусідніх селах жили мої ба­бусі й дідусі. Через певні обстави­ни у 30 років я переїхав на татову малу батьківщину - в село Висо­ке за 17 км. від Прилук. Лариса жи­ла всього за 2 км. від мене. Про неї була стаття у «Правді Прилуччини», і я зацікавився. Вона вегетарі­анка — і я тоді саме до цього при­йшов. Доля склалася так, що ми познайомилися. Згодом з’їхалися, почали вести спільне господар­ство, потім узаконили свої стосун­ки. Уже 6 років разом.

— Ви зразу розділили захо­плення дружини?
— Я одночасно полюбив їх усіх: і Ларису, і її синів (їм 14, 10 і 9 ро­ків), і кіз, — усміхається Тарас.


УТРИМАННЯ І ГОДУВАННЯ

Уже в От родах Лариса приду­мала для їхньої сімейно? ферми на­зву — «Рожева коза» (рожева мрія про козу, що здійснилася).

- У нашій справі на мені - ви­пас, годівля, будівництво сараїв, годівниць тощо, а Лариса займається крафтовим виробництвом сирів. Закінчила відповідні курси, постійно навчається, знаходить ін­формацію в інтернеті.

Про їхніх рогатих підопічних Та­рас розповідає зі знанням і захо­пленням:

- Це дуже розумні, граційні тварини, їх неможливо не люби­ти! Лариса починала зі звичайних кіз так званоі аборигенної породи і першу придбала 11 років тому). Купувала їх у сусідніх садах. А ко­ли ми вже разом почали займатися козами, то потихеньку перейшли на породистих Щоб нарощувати і покращувати своє стадо. Їздили по кіз куди тільки не приходилося: у Срібне, у Трисвятому Слободу під Чернігів. Я навіть їздив за більш ніж 300 км. аж за Черкаси по дво­тижневе козеня.

Покращуємо ста­до і шляхом селекції — самі виво­димо помісі, молоко яких підходить для сироваріння.

Зараз у нас 22 голови 20 кіз і 2 цапки. Майже всі вони — на осно­ві англонубійської породи Це порода м'ясо-молочного напрям­ку, була виведена у 19-му столітті ан­глійцями шляхом схрещення ко­рінних британських порід із заве­зеною різноманітною популяцією великих висловухих кіз, яких ан­глійці імпортували із країн Близь­кого Сходу, з Північної Африки та Індії. Особини ц вї породи доволі крупні й виглядають естетично: у них так званий римський профіль і довгі вуха. Вони не високоудійні, але молоко в них сиропридатне - у ньому високий вміст білка. І воно дуже смачне.

— Дехто думає, що козине молоко неприємно відгонить...
— Сама по собі коза — чистоплотна тварина. Якість її молока залежить від умов утримання і го­дівлі. Коза була одомашнено люди­ною однією з перших - десь 9-10 тисяч років, тому це тварина з чотирикамерним шлунком, у кози складна система травлення. Ево­люційно склалося так, що для її по­вноцінного розвитку, для того, щоб вона не хворіла, основою її раціону має бути грубий корм: різноманіт­ні трави, кущі, молоді пагони, листя ікора дереш, а взимку сіно і солома (зерно - це як доповнення до раціону). Тоді в неї не буде проблем а травленням, зі здоров'ям.
Важливий і моціон. Коза не мас бути припнута цілий день на сон­ці, а вночі і всю зиму — на ланцюгу у сараї. Їй потрібен рух. Наші кози практично цілий рік гуляють на сві­жому повітрі (у нас велика загоро­жа, а на випасі з ними весь час я), зачиняємо в сарай, лише коли морози. У раціоні кіз — до 750 видів рослин (для прикладу в овець - 500, у корів - до 300), і завдяки такій широкій гамі спожи­вання молоко в них цілюще. Тільки таке воно у кіз, які саме на вільному випасі й са­мі вибирають їжу, яку хочуть, а не прово­дять все життя у хлі­ві і їдять тільки те. що принесе господар. Якщо ж козам дати вибір, то вони в пер­шу чергу обгризати­муть деревну рослинність (листя і молоді пагони), а тоді вже йдуть до трави. Взимку дуже добре їдять хвою (сосни, ялини, туї, ялтцю).



МОЛОКО І СИРИ

— По скільки молока дають ваші кози?
— Лактація залежить від пори року й віку тварини. У кіз так зва­ний шлюбний період — восени варесень-жовтень. Після покрит­тя цапом коза через 5 місяців дає потомство. Коли вона виходить на зелену траву, на цьому кормі у неї кількість молока збільшується. А піку лактації коза досягає після четвертого окоту.



Наші кози дають о середньо­му по 3,5-4 літри молока за день при дворазовому доїнні. Але ми й не женемося за його кількістю, для нас важлива якість. Вихід сиру із десяти літрів теж відрізняється у літній і зимовий періоди: взимку молоко щільніше і вихід більший.

Молоко наших кіз не має сто­ронніх запахів — у цьому переко­нуються покупці нашої продукції. Продаємо її нашим родичам, дру­зям, знайомим. Також відправляє­мо в Київ і Чернігів Новою поштою (кладемо в посилку пляшку із замороженою водою, і все доходить свіжим).

— Які сири готує Лариса?
— Багато різних видів так зва­ні швидкі розсільні (фета, сулугуні, моцарела, бринза з різними спеціями, лісовими травами, су­шеними томатами тощо), халумі (сир для смаження на пательні та грилі — він не розтікається), напів­тверді (гауда, качота - теж із різ­ними наповнювачами), сири з благородною пліснявою - білою, бла­китною (валенсе, брі). Іще дружи­на готує сир у вигляді кульок із часником і рожевою сіллю, обсипані чорним перцем (коли цей сир мо­лодий, то називається шевр, а ко­ли зсипається і набуває твердого стану, як пармезан, то має вже ін­ші смакові якості та назву — белпер кнолле).





Також ми робимо ряжанку а пе­чі, йогурти з різними фруктами і фруктово-ягідними наповнювачами (полуницею, обліпихою, ківі ківі, гру­шею та їн.). Для них купуємо спеці­альну пластикову тару — пляшки з широким горлечком, які щільно за­криваються. Ніколи не використо­вуємо пляшок з-під чогось повтор­но — для нас це принципово!

ЦІКАВИНКИ З КОЗИНОГО СВІТУ

Тарас розповідає — У козиному стаді є чітка іє­рархія його водить не цап, а го­ловна коза. На доїння формується черга, і всі прекрасно знають, хто за ким: після головної кози виши­ковуються за силою — від найсильнішої до найслабшої. Час від часу вони влаштовують своєрідні турні­ри, щоб піднятися в цій ієрархи (у разі невдачі лишаються на тому ж самому рівні). Бійки бувають аж до крові.

На випасі особини чоловічої і жіночої статі у нас разом. Цапки можуть запліднювати, а кіки за­пліднюватися вже із трьох місяців. Щоб не допустити незапланоавного покриття, ми вдаємося до ме­тоду пасивної контрацепції: на ца­па наддаємо так звані фартухи які перешкоджають повноцінному статевому акту.

При народженні у нас кожна тваринка отримує кличку, і асі во­ни на них відгукуються. Є в нас ко­за Ося, бо маленькою буяв схожа на віслюка. Є коза Полоска - так назвали діти, бо у неї на мордоч­ці від ока до носа дві смужки. Цап­ки у нас — хлопці східні: нубо-каморі Тиграм і стовідсотковий англо-нубієць Інжир. Вони однакові за окрасом — мармуром. Ми про таких давно мріяли, й ось на почат­ку весни в нас народився Тиграм, а Інжира купили — для поліпшен­ня стада.

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова
Фото з альбому подружжя Самойленків

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.