Деснянський суд відправив рецидивіста, який зарізав сина харківської судді за ґрати на 15 років

Добавить новость

Пятница, 22 Марта 2024 13:58  |  Просмотров: 1959

Тепер сяде на 15 років. Таке покарання Деснянський райсуд Чернігова днями призначив 51 - річному Юрієві Самойленку, обвинуваченому в убивстві Я харків’янина Єлисея Бондаря (йому було 38). Трагедія сталась у травні 2022-го в Чернігові - у квартирі їхнього спільного знайомого. Після злочину Самойленко 9 місяців перебував у розшуку. Затримали його в лютому 2023-го. Своєї причетності до скоєного він так і не визнав.



На фото Деснянський суд Чернігова

Самойленко — чернігі­вець. Має прізвисько Карась. У тюрмах провів понад трети­ну свого життя. Вперше туди загримів у 1998-му за вбив­ство з розбоєм на 15 років. Та не покаявся після відсидки: у 2013-му напідпитку під­різав ножем знайомого, пізні­ше — ще одного. Під час об­шуку правоохоронці знайшли в Юрія два пістолети з на­боями. Він стверджував, що зброю йому підкинули. А що­до потерпілих сказав, що ні­коли їх не бачив. Однак до­кази — річ уперта. За сукуп­ністю Самойленко отримав 6 років. Строк відмотав повніс­тю. Вийшов у серпні 2021- го. Та не минуло й року, знову скою злочин.

Драма розігралася 29 травня 2022 року у кварти­рі на вулиці Гончій, яку винаймав 44-річ ний Віталій Ге­расимчук. За чотири дні до того, рятуючись від росій­ських обстрілів, до нього з Харкова приїхав товариш — Єлисей Бондар, син відомої на Харківщині судді Світла­ни Бондар (у 2016-му вона вийшла у відставку за віком). Слідчі з’ясували, що того зло­щасного дня Герасимчук із Бондарем поїхали на При­вокзальний ринок, щоб від­ремонтувати мобільний. Там Віталій зустрів Самойленка, з яким приятелював, і пред­ставив його Єлисею. Виріши­ли випити за знайомство. Сі­ли в привокзальному кафе. Потім поїхали до Герасимчука додому. Утрьох осушили дві півлітрових й одну 0,7 пляшки горілки. А коли господар вийшов на балкон поговори­ти по телефону, між гостями виник конфлікт, під час якого Самойленко завдав Бондарю 17 ножових поранень (біль­шість — у живіт і груди). І втік.

Правоохоронці дов­го не могли вийти на його слід. Та нарешті 28 лютого 2023-го затримали — у ньо­го вдома (кажуть, Самойлен­ко об’явився там незадов­го до того, як його спіймали).

У помешканні поліцейські знайшли дві гранати (РГН і Ф-1) і пістолет ТТ. Тому, крім умисного вбивства (п. 4, 13 ч. 2 ст. 115 ККУ), за­триманому інкримінували не­законне поводження зі зброєю (ч.1 ст. 263 ККУ).

Під час слідчого експерименту (його провели наступ­ного дня після вбивства) Ге­расимчук розповів, що, зай­шовши з балкона в кімна­ту; він побачив, що Єлисей лежить долілиць, а поряд стоїть Юрій із розбитим об­личчям. Він пояснив: Бон­дар ударив його, тож у відпо­відь він схопив зі столу ножа й зарізав Єлисея. Самойлен­ко запропонував вивезти труп, та Віталій відмовився. Тоді Юрій почав обдзвонюва­ти своїх знайомих. Видзвонив співмешканку — Наталію Ріпич (їй 47 років). Вона приї­хала, прибрала чарки зі столу, вимила їх. Потім Юрій із На­талією пішли, а господар ви­кликав поліцію. Свої свідчен­ня Віталій підтвердив і на судовому засіданні, а ось показання Наталії Ріпич, які вона давала під час слідчого екс­перименту і на суді, дещо різняться. Зразу Наталія ствер­джувала: коли вона приїхала на квартиру, Герасимчук ска­зав їй, що Юрій зарізав Бон­даря. А на суді вона говорила, що чоловіки їй нічого не пояс­нювали. Прокурор відзначив цю нестиковку, на що Наталія відповіла:

— Показань я не змінюю. Просто під час допиту в мене аж руки трусилися. Я могла все що завгодно сказати. На­справді ж усе було так. При­близно о 17.00, коли я була вдома, мені подзвонив Юрій:
«Приїдь забери мене». Я подумала, що він п’яний, тож викликала таксі, приїхала на Гончу і піднялась у квартиру. Зайшла всередину (двері бу­ли причинені, але не замкне­ні). Побачила, що на дивані хтось лежить (головою до сті­ни, накритий ковдрою). Поду­мала, що спить. Юра з Віталі­єм були напідпитку, мовчали.

Мені ніхто нічого не пояс­нював. Це вже потім я зрозу­міла, що той чоловік мертвий, бо він не ворушився. Крові не бачила. Пізніше Юра і Віталій комусь телефонували. Про що говорили, не пам’ятаю.

Потім хтось на секунду загля­нув у кімнату і вийшов. Був у кепці, тож описати його не можу. Загалом у квартирі я пробула близько години, сиділа весь час у кутку. Щоправ­да, помила три чарки, які сто­яли на столі. Бо була в шоці і на автоматі«ввімкнула хазяй­ку». Ну а потім ми з Юрою піш­ли звідти. Дорогою викликали таксі. Приїхали до його роди­чів. Юра зостався в них, а я поїхала додому (пара мешка­ла у квартирі Самойленка. — Авт.) по його речі. Зібрала їх у пакет, привезла й віддала Юрі. І він кудись пішов. Днів через п’ять прийшов додому і з тих пір не пропадав. Твер­див: «Я не винен, та оскільки маю судимості, то все повісять на мене».

Серед тих, кого в день убивства видзвонював Само­йленко, був і його спільний з Віталієм товариш — 56-річний Валерій Грицан. Він теж свідчив на суді:

— Мені подзвонив Юрій, сказав, що вони випивали у Віталика і в них там «ба­ран». Я подумав, що він жар­тує, і поклав слухавку. А потім до мене дійшло, що «баран» це означає труп. Вирішив поїхати і дізнатися, що ж сталося.
Під ’їхав до будинку й набрав Віталія (бо він же господар).
Коли той спустився, то ска­зав мені, що треба допомог­ти вивезти труп (Герасимчук це заперечує. — Авт.). Я від­повів: «Ти при своєму розумі? Викликай поліцію!» І все. Ми розійшлися. У квартиру я не підіймався. Покійного знав.

Він періодично приїжджав до Віталика, щоб «зіскочити» з наркотичної залежності.

Також на суді свідчив іще один знайомий Самойленка, якого той видзвонив із про­ханням «терміново привезти акумулятор». За його слова­ми, коли він під'їхав до будин­ку, Юрій спустився до нього і заявив: «У мене проблема — у квартирі мертвий чоловік».
Втім розпитувати подробиць знайомий не став, а просто віддав акумулятор і пішов собі (те, що Самойленко виходив із квартири і за мить повер­нувся з акумулятором, під­твердили Ріпич і Герасимчук).

Сам же обвинувачений причетність до вбивства ка­тегорично заперечив і роз­казав свою версію подій:

— Удома в Герасимчука ми спілкувались, випивали. У якийсь момент Віталик пе­рестав звертати на нас увагу, став розмовляти по телефо­ну. Це не сподобалось Єли­сею, на що Віталій відповів, що той його дістав. Вони трохи поштовхалися, але не би­лися. І знову сіли пити горіл­ку. Від випитого я втратив сві­домість, упав і заснув. А ко­ли прокинувся, зрозумів, що в мене розбите обличчя. Ма­буть, ударився об тумбу, ко­ли падав. Єлисей уже лежав на дивані, укритий ковдрою, а Віталик сидів за столом і запропонував мені випити. Я погодився. Хотів розбуди­ти Єлисея, та Віталик сказав: «Не треба — він готовий». Тобто мертвий. Я зразу почав дзвонити знайомим, щоб за­брали мене звідти. Проте всі казали, що не можуть приїха­ти. Зрештою видзвонив цивільну дружину. Коли Ната­ша приїхала, ми з нею піш­ли звідти. Весь цей час, аж до затримання, я був у Черні­гові. ні від кого не перехову­вався. Що стосується пісто­лета і гранати їх я знайшов на кладовищі «Яцево», коли провідував могилу колишньої дружини. Під час обшуку всю зброю добровільно видав по­ліції.

За сукупністю Самойлен­ку світило до 15 років по­збавлення волі або ж довічне ув’язнення. Його доводів суд не прийняв, бо вони супер­ечать показанням свідків, а також речовим доказам. Що стосується слів Наталії Ріпич, то до них судді поставилися критично, адже вона — заці­кавлена особа. У результаті Самойленка визнали винним за обома статтями і прису­дили йому 15 років тюрми. Крім того, суд задовольнив цивільний позов матері загиблого і зобов’язав Юрія ви­платити їй мільйон гривень моральної компенсації.

Вирок іще не набоав за­конної сили. У Самойленка є місяць, щоб оскаржити рі­шення. Та чи наважиться він на це? Адже Апеляційний суд може зарахувати Юрію «ко­лишні заслуги» і призначити не 15 років, а довічне.

Адвокат засуджено­го щось коментувати відмо­вився.

Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: