Людмила Саранчук 40 років віддала педагогіці і вихованню дітей

Людмила Саранчук, директорка закладу дошкільної освіти №2 Ічнянської міської ради

Синергія важлива! Це коли любиш своїх вихованців, даруєш їм добро та любов, а діти відповідають взаємністю. Це - про директорку зак­ладу дошкільної освіти №2 Ічнянської міської ради Людмилу Саранчук та ство­рений нею завзятий, фахо­вий і натхненний колектив.

- Пані Людмило, чому обра­ли професію педагога і саме - дошкільне виховання? Адже з малюками займатися цікаво, проте непросто...
- Я народилася у сім’ї педа­гогів: мама - Любов Федорівна Мельник була вчителем хімії та біології. Рідна тітка Віра Фе­дорівна також була вчителькою - німецької мови. На жаль, їх уже немає з нами... Я зростала в середовищі викладачів, мені було цікаво дослухатися до різ­них історій... Тому й вибір свій зробила правильно - також ста­ла педагогом. Моя донька Ма­рина теж обрала педагогічний фах, навчає школярів хімії та біології в Ічнянському ліцеї №4.
Я закінчила Прилуцьке педа­гогічне училище, потім - Ніжин­ський державний університет імені Миколи Гоголя за спе­ціальністю «дошкільне вихован­ня». До речі, спочатку я хотіла вступати до Чернігівського ко­оперативного технікуму, поїха­ли туди з мамою, я подивилася і сказала - це не моє. Тож ми повернулися в Прилуки, і я по­дала документи до педагогіч­ного училища. Це було до душі, та й добиратися з дому легше.
Я народилася в Крупичполі, це поруч із Ічнею.
Із 1984-го року по 2007-й пра­цювала вихователькою, а в 2007 році стала директоркою закладу дошкільної освіти №2 Ічнянської міської ради.

- Керівник такого закладу - ніби гравець на багатьох інст­рументах. Він і адміністратор, і очільник закладу, і вихова­тель, і психолог...
- Так, роботи вистачає. І тре­ба постійно бути в кожній темі.

У садочку три групи: раннього дошкільного віку (до трьох років) і дві дошкільні групи (з чотирьох до шести років). Найменші дітки у нас - із двох років. У війну не­просто з такою малечею, бо під час повітряних тривог треба всіх діток водити в бомбосховище. Воно - в лікарні поруч, на пере­бування там у нас укладений до­говір. Звісно, водити туди дітей не дуже зручно, хоча там облаштоване для нас окреме при­міщення з біотуалетом, є вода. Ми завезли ліжка, столи, іграш­ки, книжки, щоб дітям не було сумно. Силами батьків цю кім­нату привели до ладу, облаштували. Та особливо складно, коли дітки в садочку лягли спати, а тут повітряна тривога. Їх потрібно швидко вдягнути й іти. Буває, що дійшли до півдороги - і відбій. Повертаємося назад та лягаємо знову спати. Вважаю, що в дитсадках найперше, що треба ро­бити, - це власні укриття...

- У вас достатньо працівни­ків?
- Так, у нас дружний молодий колектив - 22 працівниці й один працівник, робітник з ремонту обладнання. Вісім педагогів, у садочку є інструктор з фізкуль­тури, психолог, музичний керів­ник, вихователі. У всіх - вища освіта, у чотирьох - перша ка­тегорія. Є помічники виховате­ля, кухар, машиніст із прання та ремонту білизни, підсобний пра­цівник, прибиральник службо­вих приміщень, сторож, двірник, який доглядає за територією. А от квіти садимо всі разом. На­віть дітки допомагають: у нас є куточок городу, де займаються дітлахи.

- Які заняття ви проводи­те з вихованцями?
- Наразі наш дитсадок від­відує 75 дітей. Усі заняття відбуваються в ігровій формі, тобто діти навчаються гра­ючись. Ми не намагаємося навчити дітей читати і писа­ти, але елементи цього за програмою є. Знайомимо з літерами, цифрами. Діти визначають, де голосні, де приголосні літери, рахують...

- Це навчання за новою програмою. Власне, під­готовка до НУШ (Нової української школи)...
- Так. І працювати й нам ці­кавіше, й діткам навчатися та­кож. У них вихователь - друг, помічник, який спілкується з ними в такій формі, що дітям не нудно, а навпаки - захо­пливо.
Нещодавно було прийнято закон про дошкільну освіту, який вступає в дію з липня 2025 року. Думаю, що на нас очікують іще якісь зміни.

- Пані Людмило, прига­дайте, будь ласка, свій пер­ший день на роботі.
- Після педучилища я при­йшла працювати вихова­телькою тимчасово, на 0,03 ставки. Навіть не пригадаю, скільки грошей отримувала у той час. Працювала і на­вчалася заочно у вищому на­вчальному закладі.
Після його закінчення, до речі, мені пропонували місце методиста у відділі освіти, але я відмовилася. Моє покли­кання - працювати з дітьми. Із 1984 року я в садочку. За тих часів умови перебування дітей у закладі були не дуже комфортними, тож коли я очолила дитсадок 2007 року, зрозуміла: багато що треба змінювати. Приміщення, де розміщується садочок, - це колишня панська садиба. І половина її була непристосованою для роботи. Ми відтак добудували групу для дітей старшого дошкільного віку. Протягом 9 років потроху пе­ребудовували, поліпшували, пристосовували будівлю для
перебування дітей. По черзі ремонтували групи, зроби­ли санвузли, у кожній групі - окремий вхід і вихід.
Завдячуючи Ротарі Клубу (допомозі посприяла Ічнян­ська міська рада), цього року завершили роботу з облад­нання всього приміщення. Утеплили садочок, перекри­ли дах, поміняли меблі. У нас навіть надії не було після початку повномасштабного вторгнення, що ми змо­жемо таке зробити. Тепер у дитсадку сучасні умови для дітей.
Тому дуже вдячні нашим меценатам.

- Дітей у вашому садочку завжди було багато?
- Наразі групи у нас напов­нені, діток вистачає. Коли я тільки прийшла на роботу, у нас було чотири вікові групи. Зараз я навіть не можу при­гадати, як ми справлялися з тією кількістю вихованців, що тоді відвідували заклад - їх було понад 100. До речі, моя донька й онуки - Богданчик і Веронічка - також
відвідували наш садочок.

- Із донькою ви, мабуть, на одній хвилі. Обидві педагогині...
- Кажуть, що своїх дітей хва­лити не можна... Але я радію успіхам Марини, бо коли спіл­куюся з батьками її учнів, вони задоволені. У доньки цього- річ, до речі, випускний клас був.

- Знаю, що ви отримали нагороду до Дня учителя. Розкажіть про це, будь ласка.
- Це грамота Управління освіти та науки Чернігівсь­кої обласної державної ад­міністрації. Для мене це був приємний сюрприз.

- Але це точно не перша ваша відзнака...
- Так, були й інші. І облас­ного управління освіти, і Міністерства освіти та нау­ки, і місцевого відділу освіти, спільні грамоти райдержадміністрації і відділу освіти, профспілкових організацій... Приємно, коли твою роботу цінують.

- Додому приходите, ма­буть, пізно? Як відпочиває­те? Можливо, маєте якесь хобі?
- Я дуже люблю квіти. В мене багато троянд, кімнат­них квітів. Маю і город. Без цього зараз не можна. З усім справляюся сама. Донь­ка також любить квіти і теж вирощує багато улюблених троянд і пеларгоній.

- Скільки у вас стажу ро­боти?
- 40 років в одному колек­тиві. Це справді моя улюбле­на професія. Хоча керівни­ком працювати важче, більше відповідальності й буквально за все.

- Чи маєте мрію?
- Хай якнайшвидше закін­читься війна, настане мир, щоби наші діти не чули жахіт­тя повітряних тривог і вибухів, а зростали в мирі, дружбі та радості.

Джерело: газета "Трудова слава", Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.