Очільник Тростянецького старостинського округу Олександр Супрун: «Насамперед я ціную людяність і щирість»

Добавить новость

Суббота, 18 Января 2025 15:39  |  Просмотров: 136

- Пане Олександре, ви родом із Тростянця?
- Із Харківщини, як і мій тато. Згодом батьки переїха­ли на Ічнянщину, й до школи я пішов у Іржавці тодішньо­го Ічнянського району. Віду­чився вісім класів і вступив на фельдшерський факультет до Ніжинського медичного коледжу - так він називаєть­ся зараз. Раніше це було Ні­жинське медичне училище. Закінчив навчання 1992 року.

- Ви хотіли бути медиком?
- Як і всі хлопці, майже із дитсадкового віку мріяв бути льотчиком, військовим... Але життя склалося так, що ці мрії не втілилися. Втім, група, в якій я навчався на фельдше­ра, мала військову підготов­ку. Тож я вступив до медич­ного училища. І жодного разу про це не пошкодував. Хоча я вже понад 14 років не пра­цюю в медицині, але до мене досі звертаються люди за консультацією. Особливо мо­лоді мами. У нас із дружиною Галиною троє дітей. Вони вже дорослі. Старша донька Мар­гарита закінчила Чернігівсь­кий педагогічний універси­тет. Середній син Богдан - «Чернігівську політехніку», він комп’ютерник. А менша донька Альона на днях отри­мала диплом, також закінчи­ла «Чернігівську політехніку» за спеціальністю «геодезія, землеустрій».

- Де ви працювали після закінчення училища?
- Спочатку відслужив стро­кову службу в армії - посада в мене називалася - санінструктор-дезінфектор пе­ресувної санепідемслужби внутрішніх військ і конвойної охорони МВС України у Києві. Були й чергування у медичній частині. Також і виїзди до, як тепер кажуть, пенітенціар­них закладів. Тож поїздив усією Україною. У березні 94-го року я повернувся на Ічнянщину. А в квітні приїхав у Тростянець, де був гарний санаторій. Він розміщувався на території дендропарку і спеціалізувався на лікуванні ендокринологічних, гастро­ентерологічних, легеневих захворювань. На жаль, сьо­годні санаторій уже закрито.



На той момент головним лікарем санаторію був Ва­лерій Тарасович Дудка. Ми поспілкувалися, і мене взяли на роботу у фізіотерапевтич­ний кабінет. Там я працював до вересня 2008 року.

У 1995 році я одружився, моя дружина Галина родом із Тростянця. Вона закінчила Ні­жинський педагогічний інсти­тут за спеціальністю «фізика і математика». Наразі викла­дає математику та алгебру в Тростянецькому ліцеї.
У Тростянці була амбула­торія, але приміщення із окремим входом орендували в санаторію. У2008 році я пе­рейшов на роботу в амбула­торію і працював фельдше­ром до жовтня 2010 року. Тоді почалася виборча кам­панія, в якій я вирішив узяти участь. І з 2010-го по 2020 рік - два скликання - за резуль­татами виборів я був голо­вою селищної ради. А потім мене призначили керівником старостинського округу.



Першою була утворена Па- рафіївська громада. А дві сільські ради - Тростянецька і Бережівська - вагалися. Нас, сільських голів, тоді на­зивали останніми з могікан. Протрималися ми до 20-го року, а потім шляхом реор­ганізації сільської ради при­єдналися до Парафіївської територіальної громади.

- Скільки сіл у вашому старостаті?
- Три населених пункти. У Тростянці - 681 житель. У Барвінковому, мешканців не­має взагалі. І дуже шкода. Там дуже мальовниче міс­це. Пам’ятаю, коли я ще був сільським головою, отримав листа з Ічні, з держгеокада- стру, про те, щоби зняти з обліку цей населений пункт і винести питання на розгляд сесії. Але ми з депутатами ска­зали «ні». Дуже хотілося, щоби цей населений пункт все-таки зберігся. Можливо, там ко­лись знову оселяться люди.

Уселі Верескуни, що за 10 км від Тростянця,зареєстровано 149 жителів. На жаль, інфра­структури в цьому селі вже немає. Тож за медичною до­помогою люди звертаються у Тростянець. Дітей до ліцею та дитсадка возять шкільним автобусом - частина учнів на­вчається у Тростянці, частина - у Світанку. Це пов’язано із наповненістю класів. Наш ав­тобус підвозить усіх.

- Ви активно спілкуєтеся з іншими очільниками старостатів?
- Так, із Валентиною Іванів­ною Мірошніченко з Івани- ці я знайомий із 2020 року. А Олександра Васильовича Кравця із Бережівки знаю з 2010-го.

У Світанку (Южному) за­раз виконує обов’язки ста­рости Раїса Павлівна Ко­тенко, з якою спілкуємося з 2010 року. Ми підтримуємо зв’язки, зідзвонюємося, об­говорюємо різні питання.

У нас дуже тісна співпраця з Парафіївською ТГ і її очільницею Галиною Леонідівною Петрушею. Вважаю, що не дуже багато знайдеться та­ких голів, які би прислухали­ся до старост і запитували: «А як ти вважаєш?» Пані Галина радиться, обговорює нагаль­ні проблеми. Я дуже ціную людяність і щирість. І згурто­ваність. Кожне село - це та ж сама родина. В сім’ї вона складається із трьох-п’яти людей, а село - із 700-800. А в родині потрібно одне одно­го підтримувати і проявляти людяність.

- Коли ви стали на чолі селищної ради, мабуть, мали певні плани перет­ворень? Що вам удалося втілити у життя?
- На посаду голови я йшов свідомо, мені хотілося до­помагати людям, особливо вразливим верствам насе­лення. Тростянець був найвіддаленішим у Ічнянському районі - понад 45 км від рай­центру.

Я розпочав із того, що вив­чав матеріали сесій, листу­вання - як усе має бути. Хотів зрозуміти, з чого починати. Налагоджував контакти з аг­рарними підприємствами. У нас їх два, і вони потужні. Це ІМК - ТОВ «Агрокім», і Україн­ський аграрний холдинг - ТОВ «Наташа Агро». Наша співпраця триває багато ро­ків. Вони завжди підтримува­ли і підтримують нас.

Коли я налагодив відноси­ни з очільниками аграрних підприємств, то намагався з їхньою допомогою поспри­яти кожній структурі наших населених пунктів - дитячо­му садкові, який був на ба­лансі сільської ради, школі, медикам. Бюджет залишав­ся скрутним - наприклад, півтора мільйона на рік, бо ПДФО надходило в сільську раду лише 25%. Тому пра­ктично мільйон гривень ви­трачався на утримання дитя­чого садка. Тож доводилося шукати шляхи надходження додаткових коштів. І я дуже вдячний очільникам наших сільськогосподарських під­приємств за постійну допо­могу. У дитячому садку, за­вдяки спонсорам, ми міняли вікна, двері, купували меблі. Також у школі за сприяння ТОВ «Наташа Агро» заміни­ли учнівські дошки, закупили стільці, поклали нову плитку. А ТОВ «Агрокім», наприклад, дуже допомагає технікою.
Аграрії загалом беруть ак­ти в ну участь у житті старостату.

- На посаді старости ви продовжуєте те, що роз­почали у минулі роки?
- Саме так. Як я розпо­відав, у медиків не було сво­го приміщення. Після того, як закрився санаторій, по­стало питання розміщення амбулаторії. Знайшли його на території школи у спаль­ному корпусі. Але згодом у Чернігові Юлія Свириденко, яка сьогодні є віцепрем’єр- міністром - Міністром еконо­міки України, збирала сільсь­ких голів. Мене це тоді дуже здивувало, бо не часто в об­ласті були зібрання на такому рівні. Пані Юлія тоді у нас за­питувала з приводу держав­ної програми будівництва амбулаторій. І ми після цього в Тростянці побудували ам­булаторію. Будівництво її по­чалося, ще коли я працював сільським головою. Ми вкла­дали і свої кошти, і сільсько­господарські підприємства не залишилися осторонь. Тепер у нас є своя сільська лікарська амбулаторія, де працює лікарем Олена Бо­рисівна Маляренко, медичні сестри - Світлана Петрівна Вишнівська і Людмила Ми­хайлівна Круш, молодша ме­дична сестра - Валентина Володимирівна Марченко. Вони великі трудівниці.

У 2008 році, коли я прийшов працювати до амбулаторії, там обслуговувалася 21 дити­на до року. Щосуботи я їздив оглядати цих дітей. Амбула­торія працювала до трьох го­дин, я ж ніколи раніше п’ятої додому не приходив. Бо мав усе підготувати на завтра, зробити всі записи у картках. Медики, які зараз працюють у нашій амбулаторії, звикли працювати так само.

Тож амбулаторія - це моє дітище. Я дуже хотів, щоби вона у нас була. Це сучас­не, оснащене, затишне при­міщення, де люди отриму­ють медичну допомогу.

Колись в амбулаторії були «Жигулі», «сімка». У2009 році, коли я працював у фельдшер­ському пункті, мені подзвонив головний лікар із Ічні Дмитро Васильович Васюк і сказав, що почала діяти програма, за якою сільські амбулаторії можуть отримати нові автівки. Але для цього потрібно, щоби сільський голова їхав у Чер­нігів і підписував відповідні документи. Наш сільський го­лова на той час був у відпустці. Тож поїхав отримувати маши­ну я. Біля обласної ради нам вручили автомобіль. Ця автів- ка була для нас, як знахідка, адже нагадаю, що ми розта­шовані у 45 км від тодішнього районного центру. Ми возили цією машиною хворих, меди­ки їздили на виклики.



Коли розпочалася децент­ралізація й почали будувати нову амбулаторію, ми от­римали новий автомобіль Duster, а «Жигулі» віддали. Згодом забрали і Duster, який був на балансі Ічнянської лікарні. У 2020 році, коли ми приєдналися до Парафіївської територіальної громади, на сесії Ічнянської міської ради нам на старостат пере­дали автомобіль «Волга». І я допомагав медикам, адже вони обслуговують Вереску­ни, Тростянець, Бережівку. І ліки привозив, і медиків воз­ив. А потім у 2024 році Гали­на Леонідівна Петруша за підтримки благодійних фон­дів Латвії і Литви допомогла нам в отриманні медичного автомобіля Mercedes.

- Постійною частиною роботи всіх старост зали­шається благоустрій. На­певно, у вас так само?
- У Тростянці є троє пра­цівників із благоустрою. Це Олександр Іванович Сергієнко, Павло Орестович Ковтун і Руслан Вікторович Єломенко.

У березні 2024 році, за­вдячуючи Галині Петруші, ми взяли працівника з бла­гоустрою у Верескуни. Це багатодітна мама Олена Геннадіївна Блищик, яка по­требувала роботи.

У 2023 році голова ТГ купи­ла трактори для КП «Добро­бут». Відтак кожний старостат Парафіївської громади має трактор. І це дуже вели­ка допомога. Він повороткий і компактний, зручний. Ми відтак обкошуємо узбіччя, там, де можна заїхати, ви­кошуємо траву на кладови­щах, стадіоні, біля ліцею. До трактора є і причіп. Ним ми й меблі перевозили, і дро­ва, і сміття. До трактора ще додається фреза. Тож обро­бляємо городи. Допомагає­мо сім’ям військовослужбов­ців безкоштовно. Трактор працює і у Верескунах.

- Тростянецький дендро­парк розташовується на те­риторії вашого старостату. Співпрацюєте з ним?
- Це окрема структура, що належить Національній ака­демії наук України. Зараз виконувачем обов’язків ди­ректора дендропарку при­значений Анатолій Іванович Катрушенко. З ним у нас дуже тісна співпраця. Я часто до нього звертаюся, якщо потрібні якісь саджанці. За пропозицією Анатолія Івано­вича ми окультурили в’їзд до Тростянця, посадивши кущі форзиції, дерева церцису. Також Анатолій Іванович на­дав нам готовий матеріал для виготовлення лавочок в
укриття. Анатолій Іванович завжди допомагає нам із прибиранням снігу взимку, як і агропідприємства.

- У вас, попри не дуже ве­лику кількість учнів, дуже організований ліцей.
- У тростянецькому ліцеї навчається 52 учні. Раніше, звісно, було більше, але кількість населення в селах загалом зменшується. Бу­дівля ліцею газифікована, і в селі, й у ліцеї зокрема, цен­тралізований водогін. Пе­дагогічними працівниками ліцей укомплектований. Ви­кладаються абсолютно всі предмети. Директор ліцею - Наталія Володимирівна Компанець. Є волейбольні команди - учнівська й мо­лодіжна. Спортзал завжди відкритий, там постійно від­буваються тренування.

- А Будинок культури?
- Приміщення у нас є. Але за 90-ті роки будинок став непридатним, дах зава­лився. Тоді ж знайшли нове приміщення - в колишньому дитячому садку. Директор сільського Будинку культури Інна Василівна Приз. Там є гуртки, співочий колектив, який виступає, коли прово­дяться благодійні ярмарки чи концерти.

- Розкажіть про ваш во­лонтерський рух.
- Це наше найболючіше і найпершочергове завдан­ня. Усі наші мешканці бе­руть активну участь у во­лонтерському русі з 2022 року. Його активістки - за­відувачка нашої бібліотеки Тетяна Василівна Кузьменко й директорка Будинку куль­тури Інна Василівна Приз. Вони заохочують людей, об’єднують. Ми збирали і збираємо кошти, закуповує­мо матеріали для плетіння сіток. За 2023 рік наші жінки сплели 2700 м2 маскуваль­них сіток. У 2024 році - 1800 м2. А загалом за період по- вномасштабної війни наші жінки сплели більше 5000 м2 маскувальних сіток. Наші працівники з КП «Добробут» зробили спеціальні стенди для їхнього плетіння. Один із них встановлений у Бу­динку культури. У Telegram каналі створена спеціальна група, в якій ми розміщуємо різні оголошення - стосовно плетіння сіток, виготовлення окопних свічок.

Для свічок щороку наші тростянецькі пасічники приносять віск, який потім волонтери змішують із па­рафіном. Від цього свічки менше коптять, і загалом їх можна зробити більше. Від­правляємо те, що виготови­ли, на будь-які напрямки, у тому числі й у прикордоння Чернігівщини. Наразі у лавах З СУ перебуває 26 жителів Тростянця, серед них - одна жінка, вона парамедик. Ви­конуємо й цільові замовлен­ня наших військових. Також у всіх магазинах селища стоять скриньки для збо­ру коштів на користь З СУ. Люди донатять. Допомагає­мо коштами і сім’ям військо­вослужбовців.

Також протягом року у нас проводяться благодій­ні ярмарки, як правило, до якихось визначних дат. Там можна купити практично що завгодно - і свійських тварин, і саджанці, й різні вироби, і смаколики. Виру­чені кошти спрямовуємо на закупівлю матеріалів для плетіння сіток, виготовлен­ня окопних свічок, купуємо термоустілки. Збирали та відправляли речі для шпи­талів. Також - продукти, ро­били випічку. Якось за один раз спекли 500 патріотич­них пряників - у формі карти України, сердечок. Купували чай, каву і відправили все це нашим воїнам. У бібліо­теці дітки плетуть патріотич­ні браслети, у 2024 році такі браслети передали до Ні­меччини, де якраз був забіг українців. Вони вдягли їх собі на зап’ястя.
Співпрацюємо також із різ­ними релігійними громада­ми. Вони допомагають нам, а ми їм.

- Як ви пережили часи повномасштабного вторг­нення?
- Наша громада частково була в окупації. А 28 люто­го 2022 року велика колона росіян, у якій було 160 оди­ниць техніки, пройшла поза Тростянцем у напрямку Па- рафіївки. Окупанти заходи­ли з боку Сумщини, трасою Суми-Київ, за 500-600 м від Тростянця. Про те, що повз село, можливо, буде прохо­дити колона, нам повідоми­ли заздалегідь. Тож ми на­
магалися підготуватися. Усі чоловіки зібралися і виріши­ли створити загін тероборо- ни. Він діяв 44 дні. Було три пости. Чергували цілодобо­во. У загоні було задіяно по­над 70 людей.

Підвезення продуктів хар­чування тоді не було. Зага­лом продукти до нас достав­ляються з Прилук і Ніжина. Коли розпочалася війна, від 24 лютого близько 10 днів населені пункти старостату залишалися без хліба, бо ми були відрізані й від Ніжина, й від Прилук. Пізніше ми змо­гли їздити до Прилук. Я те­лефонував напряму і домов­лявся. А доставляти хліб нам допомагало ТО В «Агрокім». Вони надали «Газель», яку спеціально переобладна­ли для перевезення хліба. Я замовляв хліб на хлібокомбінаті, а цей автомобіль через день їздив його забирати. Коли привозили хліб до Тро- стянця, 30-40 хлібин відво­зив у Верескуни.

Згодом один із приват­них підприємців, у якого в Тростянці магазин, Сергій Омельченко, почав привози­ти й інші продукти, а хлопцям на блокпости безкоштовно - блоки цигарок.

Під час повномасштабних військових дій на Чернігів­щині я у старостаті був на роботі до ночі, а іноді й май­же до світанку. Староста Валентина Іванівна Мірош- ніченко з Іваниці так само довго залишалася після ро­боти. І ми зідзвонювалися, щоби з’ясувати навколишню обстановку. У нас із нею на­віть були спеціальні позивні. Якщо казали, що залетіли лебеді, то знали, що росіяни близько. Тож попереджали хлопців на блокпостах.

- Які у вас плани, напри­клад, на весну?
- Глобально нічого не пла­нуємо. Звісно, хотілося би зробити багато чого, але це вже після перемоги. Потріб­но купити подрібнювач для гілок, буду про це говорити з нашою головою. Подекуди треба зробити озеленення - підсадити сосни чи ялинки. А загалом наші населені пун­кти дуже зелені й красиві. У 2024 році наш старостат отримав нове приміщення. Це відбулося за сприяння Га­лини Леонідівни Петруші та за домовленістю з ТОВ «Аг­рокім». Підприємство пере­дало нам приміщення своєї колишньої контори. Тепер у ньому на другому поверсі розміщується старостат.

Я працюю з усіма про­грамами, тож людям, аби отримати якісь довідки чи зробити якісь дії - знятися з реєстрації або, навпаки, зареєструватися, не потріб­но нікуди їхати, я все роблю сам. І потім везу потрібні документи в Ічню. Я дуже вдячний відділенню Пенсій­ного фонду, Управлінню со­ціального захисту, РАГСу за підтримку й співпрацю, вони надають роз’яснення і допо­магають.

У цьому ж приміщенні на першому проверсі осели­лася бібліотека. Для неї ми закупили нові меблі за під­тримки ТОВ «Наташа Агро». Оновили завдяки благодій­никам бібліотечний фонд - у нас понад 7000 книг. Є на­віть одиничні, щойно надру­ковані, від авторів.

Зробили біля старостату стенд, присвячений заги­блим воїнам. На жаль, троє наших хлопців загинуло - один із Верескунів і двоє із Тростянця.
Загалом же сьогодні найго­ловніше - міцно тримати те, що є. І не забувати рухатися далі.

Джерело: “Трудова Слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: