Винахідник електрич­ного дроворубу Дмитро Литвиненко майструє стільчики з петриківським розписом

СТІЛЬЧИКИ БІЛЬШІ, МЕНШІ, РОЗМАЛЬОВАНІ ПЕТРИКІВСЬКИМ РОЗПИСОМ...

Одного разу такий товар ми побачили на базарі у центрі Сосниці у п’ятницю. Пройти, не звернувши увагу, не змогли. Краса! Познайомились із господаркою Наталією Миколаївною. Каже, що випала така нагода - побувати на базарі. «Чоловік поїхав ремонтувати машину, а я, щоб часу дарма не втрачати, продаю стільчик. Декілька вже продала», - розповіла Наталія Миколаївна. Але жінка сказала, що основна робота чоловіка - він робить такі стільчики. Отож ми і вирішили поспілкуватися безпосередньо з майстром Дмитром Григоровичем Литвиненком.



ЕЛЕКТРИЧНИЙ ДРОВОРУБ ТА ТРАКТОР - ТАКИМИ ВЕЛИКИМИ СПРАВАМИ МОЖЕ ПОХВАЛИТИСЯ КУДРІВЧАНИН

Проживає подружжя у Кудрівці. Колись разом навчались у Чернігові на навчальному комбінаті радіозаво­ду, потім 5 років працювали там, він був токарем. Дружина з Ріпок. Коли по­брались, вирішили, що будуть повер­татись у село, там батьки Дмитра вже придбали сину будинок. У Кудрівці чо­ловік вже працював лісником, а дру­жина на фермі обліковцем. Разом чо­ловік навчався заочно на економіста у Сосницькому технікумі. А до цього ще після закінчення школи хотів на­вчатися у культпросвітньому училищі. Вже і документи подав. Але і батьки, і тітка були проти такого навчання - ка­зали в один голос, що то за така про­фесія. Дослухався хлопець до порад і забрав документи. Отож майже все життя був лісником.
Колись наша газета розповідала про Дмитра Литвиненка. Якось ми ко­ристувалися його послугою, він тру­сив сажу механічним способом. А ще приводом для написання газетної статті, і не тільки її, бо зацікавились сільським чоловіком навіть журналіс­ти каналу «1+1», був власний вина­хід чоловіка - він виготовив електрич­ний дроворуб. Це було близько 15 ро­ків тому. Але добрий електричний по­мічник досі служить господарю, зро­блено на совість! Може похвалитися Дмитро Григорович ще одним своїм великим ділом - це створення влас­норуч трактора з кабіною, тоді пер­шого на село. За основу взяв міст із ГАЗона, із Т-25 - мотор і так вийшов тракторець, якого і зареєстрував та вже продав у Козляничі, служить досі.

НОВЕ ЗАХОПЛЕННЯ МАЙСТРА - ВИРОБИ З ДЕРЕВА

Вправним механіком чоловік, на­певно, завдячує своєму батько­ві, який був дуже талановитий і мав хист до техніки. А ось новим заняттям Дмитро Григорович почав займатися пізніше. Зате і досі, коли хочеться чи­мось насолодитися, відволіктися від дурних думок, береться за дерево. Чоловік змолоду був добрим госпо­дарем, тому, як і належить, мав чима­ло різного начиння, була циркуляр­ка, деревообробний верстат. Але по дереву займався мало, як він каже сам, не знав технології виготовлен­ня. Сам робив веранду, оббив хату. А потім, років 20 тому, попрацюва­ти у його майстерні попросив дозво­лу сусід, він умів робити багато кра­сивих речей з дерева, але в нього не було верстатів. Професійно працюва­ти він навчився у місцях позбавлення волі. Дивлячись, як уміло працює чо­ловік, Дмитро Григорович зацікавле­но спостерігав за ним і почав сам ро­бити предмети з дерева. Виготовляв шкатулочки, хлібниці, рамки для фо­тографій, ослінчики, коли була пасіка, робив вулики. Навіть ліжка.



А ось 8 років тому переніс інсульт, здоров’я похитнулося, але дуже хочеться займатися чимось корисним, хочеться якось підняти настрій - тре­ба не чекати від когось «свята», а самому його створювати. А разом з тим й іншим дарувати радість. Тому зайнявся виготовленням стільчи­ків. На рахунку вже більш десятка.

Враховуючи стан здоров’я, на один стільчик майстру потрібно два дні, за один важко. Дружина підтримує чоло­віка і навіть сама долучилася до ро­боти - розмальовані стільчики - то її справа. Вміє жінка і фарби підібрати, і орнамент створити. Знає технологію розмальовування.
Багато чого знають господарі з влас­ного досвіду, але постійно цікавлять­ся новинками з інтернету. Відколи він з’явився у селі, вже минуло років 5, Дмитро Григорович постійно в інтернеті.

На замовлення вже не робить, біль­ше для душі.

- Таке діло тепер не доходне, та й мало хто потребує дерев’яних речей. Скільки тепер в селі ремонтів? Нуль. Хто хоче ставити дерев’яні вікна - ні­хто, всі масово замовляють пластико­ві. Така ж ситуація і з дверима - ку­пили, спеціалісти за годину встанови­ли і ніякої мороки, - вголос мислить майстер.

ГРИБИ

Проживаючи в селі, яке оточе­не з усіх боків лісами, мало хто не захоплюється тихим полюванням. Цьогорічна тривожна осінь багата на гриби, і подружжя Литвиненки у се­зон часу не гаяли, заготовляли гриб­ну смакоту.

- Були такі дні, що приносили по чотири корзини біленьких, - каже Дмитро Григорович. - Ми не стільки любимо їх поїсти, скільки назбирати, це яке задоволення!

Ось так живуть сільські трударі. Самі дбають про свій добробут, зати­шок, один одному допомагають - пе­ремога не за горами!

Джерело: газета “Вісті Сосничини” від 03.11.2022, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.