Батьківський подвиг Борисків

«Сенс нашого життя - це наші діти», - каже подружжя Борисків із Рождественського. Ольга Миколаївна та Віктор Миколайович дали життя п'ятьом дітям. А нещодавно подвиг багатодітної матері було відзначено високою державною нагородою: Ользі Миколаївні присвоєно почесне звання «Мати-героїня».



Мами і тата скарби

Коли мова йде про багатодітну сім'ю, досить часто, чого гріха таїти, виникають асоціації із зовсім неблагополучною ро­диною. Але гріє душу те, що серед нас є дуже гарні сім'ї, у яких батько і мати від­дають своїм кровинкам усе найкраще, що мають у своїх душах, прагнуть виростити своїх синів і доньок справжніми людьми. Ось із такою багатодітною родиною, у якій панують і любов, і розуміння, і підтримка один одного, і повага, хочемо познайомити і наших читачів. Це Ольга Миколаївна та Віктор Миколайович Бориски, життя яких - то справжній батьківський подвиг. І сказано це без перебільшення. Адже не кожен із нас, будемо відвертими, наважується дати життя навіть двом дітям, не кажучи вже про трьох чи п'ятьох.

У парі подружжя - 29 років. І найбіль­ший у їхньому житті скарб, який нажили чоловік із дружиною, - це п'ятеро дітей.

- Програму мінімум багатодітної родини виконали, - жартуючи, каже глава великого сімейства 57-річний Віктор Миколайович.
Найстарша у родині - донька Таня. Уже доросла. Давно випурхнула із бать­ківського гніздечка. Свого часу закінчила Сумський державний національний універ­ситет. Навчалася на бюджеті, старалася, витягувала на стипендію. Деякий час після закінчення вузу працювала на Коропщині. Працювала, можна сказати, за копійки. Тож дівчина вирішила податися за кордон. Нині разом із чоловіком живуть і працюють у Польщі.

Є у багатодітній родині і студент-другокурсник. Микола навчається у Черні­гівському педагогічному університеті на факультеті «Фармація».

Теж старанна дитина, - кажуть батьки про свого студента. - Сам готувався до ЗНО, успішно склав. Спасибі нашим учи­телям, які допомагали йому, вони завжди з відкритою душею до учнів. Навчається наш Микола, як і старша донька, на державно­му замовленні. Теж старається, отримує стипендію.

Середніх у родині двійко: дівчинка і хлопчик Владислава та Віталій, яким по чотирнадцять років. Найменше щастячко у сім'ї - Мирославчик, який восени пішов до четвертого класу.

Любові вистачає на всіх

Зайве говорити, що професія мами і тата - дуже важка. Та коли у тебе не одна, і навіть не дві дитини, а значно більше, то і турбот-клопот, проблем, переживань у рази більше. І це зрозуміло, як Божий день. Та все ж спитали у Борисків, чи важко бути багатодітними батьками?

- Якщо в сім'ї діти, то батькам треба ба­гато від чого відмовитися. Ось, приміром, такі буденні ситуації. Потрібно до когось з рідні піти на день народження. Удвох іти не виходить. Дітей немає на кого лишити. У гості йде хтось один із батьків. Як діти були малі, то віддуватися доводилося батьку, - з посмішкою каже Віктор Миколайович. - І таких ситуацій виникало чимало.

- У вас п'ятеро дітей. Любити всіх од­наково чи є улюбленець?
- Не можна когось любити більше, а когось менше. Любити треба всіх однаковою любов'ю, - кажуть батьки.

- А діти за характером різні?
- Усі п'ятеро - і всі різні. І віжки прав­ління, як кажуть, треба уміти правильно смикати, - відповів чоловік.

- А віжками управляє батько?
- Обоє, - відчеканив тато. - Мама на­віть більше.

- А немає такого у вихованні, що батько каже одне, мати - інше? Батько не дозво­ляє, а мама - дає добро.
- Так не можна робити в жодному разі. Бо хтось один із батьків буде хорошим для дітей, а хтось - не дуже. Навіть якщо мати чи батько не праві у тій чи іншій ситуації, іншому з батьків не можна цього показу­вати дітям.

- А крім слова, у вихованні дітей інші методи не використовуєте?
- Дітей ніколи не били, - каже Віктор Миколайович. - Мене у дитинстві ніхто не бив, але батько був таким, що вже як ска­зав, то як відрізав, спробуй не послухати. Наші діти розуміють батьківське слово.

- А терпіння на всіх вистачає?
- А ви як думаєте? - посміхаючись, пи­танням на питання відповідає мама.

- А хто головний у такій великій родині: мама чи тато?
- Відповідальність за родину лежить на обох, - каже Ольга Миколаївна. - Але якщо потрібно, наприклад, вирішити якісь паперові справи, вирушати кудись у доро­гу, то я не їду, бо чи-то діти малі на руках, чи-то інші турботи. Їде чоловік. Так уже в нас повелося. Так зручніше для нас обох.

Життя, віддане дітям

Велика родина - великі і витрати. З чого живе родина? Бувало за ці роки по-різному. Глава сімейства свого часу 27 років віддав місцевому торфопідприємству «Вольниця», маючи на руках диплом тех­нікуму торф'яної промисловості, а згодом і диплом Рівненського університету інже­нерно-водного господарства.
Ольга Миколаївна після школи закінчи­ла Чернігівське професійно-технічне учи­лище, здобула фах швачки. І в селі у цеху швейному працювала, і в Коропі, довелося й обліковцем на торфопідприємстві бути. Та чи не найбільша для мами робота - то її діти: скільки недоспаних ночей, скільки тривог, хвилювань, переживань...
Нині виживає родина, як і більшість у селі: з городів, хазяйства. Не розкошують, зрозуміло, але на хліб мають. Самі тру­дяться, і дітей привчають до праці. А ще плекають у душах своїх кровинок найкращі чесноти, що мають у батьківських серцях.

Материнський подвиг Ольги Мико­лаївни держава високо оцінила. 48-річну маму нещодавно удостоєно почесного звання «Мати-героїня». Звання високе, почесне, але, крім одноразової виплати, матері-героїні особливих пільг нині не мають, хіба що на заслужений відпочинок матиме право вийти у п'ятдесят років. Та не заради нагород дають батьки дітям життя. Для мами і тата їхні діти - то сенс їхнього життя.

- А заради чого в світі живе людина? У більшості випадків - заради дітей, - каже мати-героїня. - І смисл усього нашого життя - це наші п'ятеро дітей.

Джерело: газета "Нові горизонти" від 06.10.2022, Людмила ВЛАСКО Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.