На «трійці», як на танку

Мабуть, у Сиволожі не знайдеться людини без власної автівки, яка б не зверталася до Миколи Андрійовича Михника. У свої сімдесят років чоловік майже ніколи не сидить на місці: односельці часто-густо просять відвезти їх то на базар у Борзну чи Ніжин, то в місцеву чи обласну лікарню, то в гості до родичів чи ще кудись. І він нікому не відмовляє. Заводить свою 44-річну «трійку» - і везе, куди треба. Свою автівку, на час випуску найвдалішу із «Жигулів», береже, як рідну дитину. «Щоб машина їздила, треба за нею добре доглядати. Там змастити, там підкрутити, там відрегулювати. Роблю сам усе, крім розвавалу - сходження», - каже він. Тому й «живе» вона в нього так довго і їздить по наших місцевих горе-дорогах-ямах, казав її господар, «як танк». То на інших, із низькою посадкою, треба кланятися кожній вибоїні, а ця - міцна і витривала, хоч і «немолода». Та й з господарем їй дуже пощастило.



Миколка ще в дитинстві знайде якогось старого велосипеда, якого хтось викинув, ланцюга склепає, щось підремонтує - і їздить. Бо нового у ті часи могли собі дозволити далеко не всі. Пам’ятає, як ще один велосипед знайшов на дні копанки. Цілий, тільки без гуми. Тож і його полагодив.

Звідки взялася у хлопця любов до техніки - не знає і сам. Батько механіком не був, тож допитливе хлоп’я вчилося всьому самотужки.

- Люблю машини змалку. Мабуть, від природи такий. Все життя на них працював, - розповідає водій із більш, ніж сорокарічним стажем.

А стаж його почався із 1968 року, коли вивчився на мотоцикліста, тоді в Мрині на тракториста, згодом направили від військкомату на навчання у ДТСА АФ на шофера.

- У мене відкриті категорії водія мотоцикла, легкового, вантажного автомобіля, тягача - більше мені й не треба. І відкриті всі категорії тракториста, навіть можу працювати на меліоративних роботах, -каже чоловік.

Перша серйозна водійська робота почалася в Миколи у нафто-розвідці: у Плисках стояла київська сейсмопартія, то він був там шофером на «змотці» (будка з котушками, сплетених косою. Таку котушку розмотували по профілю, тоді бурили, закладали пікети, підривали їх і записували показники). їздили по селах, куди ішов профіль, і бурили: у Сиволожі, Хорошому Озері та інших. Хоч суша, хоч болото, але їхали по маршруту. Машини в них тоді були двомостові, високої прохідності, на той час дуже хороші. Хоча нафти тоді так і не знайшли.

- 1971 року почалася моя служба в армії. І там я шоферував. Служив аж у п’ятьох частинах - направляли як спеціаліста колісних машин. Їздив на ГАЗ-66, ЗіЛ-131, «Урал-375». Катався й на «Волзі» - трохи повозив генерал-майора Василя Сидоровича Образа, гарний був чоловік із Полтави. Також служив у Бердянську, Казахстані, Сталін-градській (тепер - Волгоградській -Авт.) області, Харкові, Чугуєві, Керчі. І під Москву їздив болота гасити, - згадує співрозмовник.

Після армії Микола Андрійович шоферував у колгоспі. їздити доводилося й на автобусі, і на «Москвичі». А тоді пересів на гусеничний трактор Т-74, далі - отримав нового Т-150. Узимку і навесні він на тракторах, а влітку - на комбайні «Нива». І всю техніку, на якій працював, вчився ремонтувати сам, без усілякої спецлітератури, схоплюючи на льоту досвід старших колег.

- Якщо є в голові клепка, то що там навчатися? Пересів з гусеничного на Т-150 - що там змінилося? Тільки кермо. Працював і на гусеничному Т-150. Загалом їздив на всій техніці, яка була в колгоспі. Сам регулював клапани - ніколи нікого не просив, й мотори навчився розбирати. Звичайно, не одразу. Все приходить із досвідом.

Дружину Наталію Микола далеко не шукав - знайшов у селі. Народили й виховали двох дітей, Олексія і Оксану. Обоє живуть і працюють у Чернігові. Дружина, на жаль, уже більше десяти років, як покинула цей світ. Тож зараз господарює Микола Андрійович сам. І, як каже, може втерти носа не одній господині: вміє і борщ зварити, і квасолян-ку, і все, що душа забажає.

Чоловік дуже активний водій. Позавчора, наприклад, наїздив 650 кілометрів: був у Чернігові, Новго-род-Сіверському і Городні.

- Люди часто просять кудись їх повезти, можуть підняти й посеред ночі. Це мені без проблем. Тільки машину придбав - одразу й дзвінки пішли. Свою «трійку» купив років чотири - п’ять тому. А до цього син віддав «копійку». Я два дні на ній поїздив і кажу: «Забирай назад». Бо вона низька, треба перед кожною ямкою пригальмовувати, а «трійкою» їдеш, як танком. Машина дуже витривала. їздить на газу.

Нещодавно, правда, була мені з нею пригода. Запалення ввімкнув, а надворі холодно, й, мабуть, клапан не витримав і пішов газ. А я перемкнув на бензин - і байдуже. Треба було б капот відчинити, а я почав заводити. Проскочила іскра - як бахнуло, що й капот відчинило, і весь куток почув. Підкинуло машину так, що навіть на гаражі шифер поколовся. Та я в кабіні не розгубився, одразу кран перекрив. Тільки трохи проводка тоді обгоріла, та й усе. Їжджу й далі.

За водійського стажу чоловіка було всього: і в багнюці машина застрягала, і в снігу. Але завжди виїжджав сам або з підмогою, на дорозі не ночував. Коли кудись їдеш, головне - вивчати дорогу, вважає чоловік, особливо у великому місті, й частіше там бувати. Навчишся орієнтуватися в одному, то поїдеш і в будь-якому іншому. Звертай увагу на знаки, світлофори - і їдь собі. Звичайно, новачки, які нікуди далеко не виїжджали, після поїздки в незнайоме місто виходять з-за керма мокрими від напруги.

- Хотів купити собі якусь нову машину, але син сказав: «Тату, зазирніть у паспорт». І все. Тож попрошу знайомого підварити в цій пороги, хай їздить і далі. На мій вік вистачить. А накатаюся - тоді буду гусей вдома вирощувати, - посміхається. А тим часом йому вже дзвонять: «Миколо, відвезеш?..»

Джерело: газета "Вісті Борзнянщини", № 23 (9945) від 5 червня 2021, Людмила Шульжик

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.