Острів Надії з присмаком безнадії й Сапонівка на дві хати

Добавить новость

Вторник, 21 Декабря 2021 14:42  |  Просмотров: 11315

Хто з місцевих улітку любить купатися на Трубині в Гришівці, що за Ядутами, знає, що, проїхавши трохи далі, зустріне там ще парочку хутірців, які притулилися один до одного, як сироти, - Острів Надії та Сапонівку. І якщо назва останньої походить від прізвища Сапон, яке свого часу було там розповсюджене, то про «острівну» назву колишньої Майорщини, мабуть, мало хто чув.

У Острові Надії заїжджаємо в першу-ліпшу хату на вигоні, яка своїм виглядом ще показує: тут хтось живе. Почувши гавкіт собаки, на ганок вийшла літня жінка. 80-річна Лідія Феодосіївна Малишенко мешкає тут все життя, відколи вийшла заміж. Родом вона з Овчарівки Менського району.


Лідія Малишенко: «Яблук на зиму вистачить»

- Бачите, які в мене руки? Не тримають уже нічого, - показує вона. - І ноги болять. Уся пенсія йде на лікарню...

До заміжжя Лідія працювала в колгоспі на Менщині. Бувало, босою коноплі мочила, бо чобіт не було. А це ж у пізню осінь... Через пару років, 1968-го, дівчині запропонували торгувати у продуктовому ларьку в тодішній Майорщині. Тут зустріла свого майбутнього чоловіка, який працював листоношею.

Бабуся згадує часи, коли в хуторі було тільки доярок дванадцятеро, а тепер - усіх жителів Острова Надії чотирнадцять душ, і майже всі - пенсійного віку. Були тут колись і клуб, і бібліотека, і початкова школа. Пізніше діти перейшли навчатися за п’ять кілометрів у Ядутинську школу.

Продукти й хліб хуторянам зараз привозять тричі на тиждень торговельники з Борзни і Мени. Іноді хліба пенсіонерам доводиться чекати й по дві години. Спробуй стільки на морозі вистояти взимку. Дорогу від снігу чистять, бо автобусом возять на навчання до Ядут трьох дітей із сусідньої Сапонівки і сімох із Остапівки. Пошту привозять раз на тиждень.

- Горе цим хуторам! - каже Лідія Феодосіївна. - Мене діти й забирають у Чернігів жити, та я поки що не можу домівки покинути, так як колись і мої свекри не хотіли звідси переїжджати. Догледіли їх разом із чоловіком, а потім і його п’ятнадцять років тому не стало. Сиджу тепер, топлю грубу й телевізор дивлюся, або до куми в гості ходжу. Таке наше життя.

- Хочеться, аби освітлення нам хоч якесь зробили, - побачивши редакційну машину, підійшла ще одна жителька Острова Надії. - Нам ще попередній голова наказав купити лампочки, а їх так і не повісили. І я за 180 гривень придбала, але років зо три лежить удома без діла. Нікому ми не потрібні... До теперішньої старости, правда, ще не зверталися, бо в Ядутах буваємо мало. Може, ви напишете, то нас почують...

Їдемо далі. Он із двору визирає «журавель» - ні в кого на хуторі немає вже такої криниці, тільки в Олексія Володимировича та Уляни Григорівни Малишенків. Дідусь пішов десь теж збирати яблука для кози, а бабуся гостинно запрошує до хати. Поки ми бесідували, її чоловік уже нагодився - побачив біля двору незнайому «Ниву». Чи не шахраї, бува? Бо тут від таких тільки встигай відмахуватися: то чавунчик останній з двору винесуть, то чого доброго, й заощадження можуть видурити.


Подружжя довгожителів: Уляна та Олексій Малишенки із Острова Надії

Олексій Володимирович і Уляна Григорівна, яким обом по дев’яносто, завжди одне за одного горою. Може тому, що в обох за плечима - гіркий досвід невдалих перших шлюбів, а може, секрет у чомусь іншому?

Такого подружжя довгожителів ще спробуйте знайти не тільки на хуторі, а й по всій Борзнян-щині.

- Не згледілись, коли й час пройшов, і життя пролетіло, - каже бабуся. - Нас весь вік зв’язувала любов. Як то кажуть, зійшлися по душі. Дітей, сказали лікарі, у мене не буде, а чужих усиновлювати не схотіли. Я весь вік працювала дояркою, а чоловік - муляром, тваринником на фермі.

- Колись хутір жив, а тепер доживає, - каже Олексій Володимирович. - Дворів шістдесят було. А там, де стоїть підстанція, колись пани жили, й був ніби острівець. (Звідси - й Острів Надії? - Авт.). Хат шість на ньому було. Це ж справа давняшня, я до ладу і не знаю. Кажуть, колись там жив якийсь майор. Ми свого часу, коли будували хлів, то старий фундамент викопали.

Старенькими опікується соціальна працівниця із Ядут, часто навідуються родичі з Високого. Олексій Володимирович навчився доїти козу, бо дружина вже не має сил, а молока домашнього й каші хочеться. Та й без діла Ма-лишенкам не сидиться.

- Дурнів робота любить, - сміється старенький. - То прибрати щось треба, то листя згребти, то яблук назбирати. Клопотів вистачає.

Наостанок спробувала води з криниці - «журавля». Смачна! Куди до неї купованій рівнятися. Тож нехай не міліє і не мутніє криниця любові цих стареньких аж до сторіччя!

Прямуємо в Сапонівку, де мешкає всього дві сім’ї. На подвір’ї бігає дівчинка років десяти. Прошу покликати когось із дорослих. Вийшов господар, 47-річниий Олександр Каламурза. Вони з дружиною та чотирма дітьми кілька років тому перебралися на хутір із столиці.


Олександр Каламурза зі своїми роботами

- Коли сюди приїхали, тут було хат сім. Сам я родом із Фастівського району, навчався в Києві. У столиці така метушня - зранку до вечора на роботі, дітей не бачиш, а вони тільки й чекають вихідних, щоб побачити батьків. Я виготовляю ікони в техніці літографії: переношу потрібний малюнок на дерево, а тоді розфарбовую. Навчився цьому в монастирі, де пробув сім років. Буває, люди замовляють.

Дружина в мене киянка, але в село переїхала без проблем. Обробляємо разом городи, тримаємо господарство, маємо пасіку. Тут гарно, тихо, спокійно. Тільки дорога дуже погана - зерновози зовсім її розбили (поки ми півгодини спілкувалися, повз проїхало п’ять таких машин, - Авт. ), з усіх боків землі розорюють, - каже чоловік.

Життя у цих двох хуторах іще жевріє. Хтось не хоче покидати роками нажите майно, хтось утікає сюди від міської метушні, дехто будує тут дачу, щоб улітку насолоджуватися навколишньою тишею. Тут усі про всіх знають, ходять у гості. Таке добросусідство «мегаполісам» може тільки снитися. Мабуть, у цьому вся місцева філософія. Чи не так?

Районн газета «Вісті Борзнянщини» №47 (9969) від 20 листопада 2021, Людмила Шульжик

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: