Німеччина очима чернігівських заробітчан

Студенти, як ніхто, страждають від нестачі фінансів, тому і стоять перед дилемою: де підзаробити? Багато хто з них шукає підробітку в Україні, але є й такі, що всього за півтора місяці роботи «на чужині» мають можливість оплатити своє річне навчання і навіть залишають дещо на кишенькові витрати...

У Німеччині ось уже понад дванадцять років діє спеціальна програма виїзду за кордон для студентів із країн Східної Європи. Оформляє основну теку документів та шукає роботодавця в Європі колишній студент Ніжинського державного педінституту. Наших студентів, які вперше побували в країнах Євросоюзу, вражає ставлення європейців до землі, матеріальної культури та розвиток сільського господарства.

Заробіток студента – п’ять євро за годину

Потрапити до Європи шістьом чернігівським студентам непросто.
– Спочатку ми дізналися в Інтернеті про програму літньої праці ZAV, котра діє в Німеччині понад дванадцять років і має сприяти студентам із країн Східної Європи виїздити за кордон для вивчення мови, культури, традицій і одночасно заробітку, – розповідає студент п’ятого курсу Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці Сергій Мерчук. – Потім ми знайшли посередника – колишнього студента Ніжинського педінституту Сергія Сердюка, подали йому заявку щодо працевлаштування. Він допоміг нам із підготовкою документів та укладенням договору з роботодавцем.
Ще студенти мали оформити візу та закордонний паспорт, а потім домовитися з компанією-перевізником і виїхати в Німеччину.
– У дві сторони наша поїздка обійшлася нам у чотири з половиною тисячі гривень, – каже студент-старшокурсник юридичного вузу Володимир Павлюк. – За весь час перебування в Німеччині приблизно сто євро (тисячу гривень) ми витратили на їжу, зате їли вже що хотіли, ні в чому собі не відмовляли.
Загалом із Чернігова на заробіток та відпочинок в Європі їздило шестеро студентів. Робота – специфічна. Переважно молоді люди збирали огірки, полуницю, малину, виноград, ожину, висаджували рослинні саджанці.
– Ми прибули на ферму восьмого липня, а повернулися додому 29-го серпня, – розповідає Сергій Мерчук. – Два тижні вибирали огірки, а ще – порічки. Потім дівчата збирали малину, а ми працювали на полях – підрізали ту ж таки малину, висаджували сланці (саджанці полуниці) в землю.
За словами студентів, за роботу їм платили погодинно – приблизно п’ять євро за годину. На збирання полуниці та малини свої розцінки – два з половиною євро за годину. Забігаючи наперед, зауважимо, що менше ніж за місяць кожен із чернігівців, відпочиваючи та заробляючи в Німеччині, в середньому зміг заробити дві тисячі євро. Окрім українців на фермі в селі Хартхейм, що неподалік Фрайбурга (федеральна земля Баден-Вюртемберг), працювали поляки, румуни, угорці.

Дахи німецьких будинків і ферм усіяні сонячними коллекторами

Малину заробітчани збирали по 100 ящиків на день. Фермер, до якого всі зверталися гер Діче, збував солодку ягоду на оптовий склад у Фрайбурзі. Також студенти щодня збирали до п’яти тонн огірків. При середній оптовій закупівельній ціні на огірки три євро за кілограм – не важко підрахувати прибутки німецького селянина. За словами чернігівців, найбільше фермер заробляв на полуниці. Мабуть, саме тому він вирішив розширити площі під цю культуру ще на дванадцять гектарів. Полуницю в Німеччині висаджують також за спеціально розробленою технологією.
– Для цієї культури є спеціальні поля, – розповідає Сергій Мерчук. – Кожен ряд захищений фольгою, а полуницю висаджують через 30 сантиметрів. Робота нелегка, бо навіть ті дванадцять гектарів ми тижнів зо три висаджували.
Збирають огірки також вручну. Міжряддям їде трактор, у якого по обидва боки спеціальні «крила», на котрих розміщуються люди. Вони і збирають овочі. Майже в кожного німецького фермера налагоджена система збуту своєї продукції, діють державні дотації сільському господарству та регулювання ринку сільгосппродукції. Овочі, фрукти та ягоди забирають поляки, швейцарці, фіни, французи. Втім, наших студентів більше здивувало навіть не це, а ставлення самих німців до землі.
– Вони раціонально використовують кожен квадратний метр своєї землі, – зазначає Володимир Павлюк. – Тому не дивно, що навіть на піску та камінні вони отримують небачені врожаї своєї екологічно чистої продукції. Навіть виноградники вони розміщують під лісом, бо землі вільної там майже немає.
Німці економлять на всьому, особливо на енергоносіях. З кукурудзи, наприклад, вони виробляють біопаливо, тому вся техніка на німецьких фермах працює на біодизелі. А Фрайберг популярний ще й тим, що 75 відсотків дахів будинків забезпечені сонячними батареями. Їх ставлять ледь не на кожній фермі.

17 тисяч євро за оренду одного гектара землі!

За оренду одного гектара державної землі німецький фермер в середньому сплачує близько 17-ти тисяч євро на рік, але навіть за таких, здавалося б, захмарних, як для України, цін за суцільний пісок та каміння, їхнє сільське господарство процвітає, і гер Діче може собі дозволити взяти в обробіток землю в радіусі 25-ти кілометрів навколо своєї ферми.
Та й фермери живуть, у порівнянні з нашими, набагато краще, адже про них думає ще й держава. Навіть за студентів із країн Східної Європи вони отримують державні дотації, а взагалі на німецьких фермах переважно працюють безробітні з Польщі та Румунії. А от живуть німці доволі скромно: недорогі автомобілі, як на фермерів-мільйонерів, чисті узбіччя, доглянуті подвір’я. Втім, часто багаті німці змінюють інтер’єр і меблі у своїх домівках.
– У Німеччині заведено викидати непотрібні речі, – розповідає Сергій Мерчук. – Щомісяця вони виставляють усе, що їм уже не треба, на своїх подвір’ях. Дізнавшись про це, ми навіть налагодили цілу систему і вже знали, де, хто і що віддає, або продає за мізерні гроші, – каже далі він. – Ціни у них і справді смішні. Наприклад, майже новий шкіряний комплект меблів там можна придбати всього за 200 євро, двокамерний холодильник – за 30–40 євро.
За спостереженнями чернігівських студентів, німці не підбирають те, що залишене. Часто у лісі чи на узбіччі можна знайти хороший спортивний велосипед, роликові ковзани, сноуборд чи лижі. Між поляками та румунами за дармові речі часто навіть доходило до рукоприкладства.
У неділю німці не працюють принципово, виходять на роботу лише в окремих закладах харчування та на заправках. Та й ставлення педантичних німців до знедолених не може не викликати поваги.
– Ми на власні очі бачили, як щовечора бездомних забирав спеціальний автомобіль, – розповідає Володимир Павлюк. – Їх відвозили в спеціальний пункт, годували, мили, за бажання бомжі залишалися ночувати там, хто не хотів – йшов гуляти містом. Угорці навіть подейкували, що німецькі бомжі отримують 600 євро щомісяця компенсації від держави.

Від автора. Гадаю, більша частина українців не проти помінятися місцями з бездомними німцями, адже споживчий кошик на одну людину там розрахований таким чином, що для того, аби проїсти 200 євро в місяць, потрібно, мабуть, харчуватися тільки сьомгою та червоною ікрою і запивати все це якісним німецьким вином або ж пивом. Зважаючи на далекоглядність та наближеність до народу наших політиків і можновладців, українцям пощастить побачити майже ідеальний світ лише в багатій Європі.

Віталій Назаренко, «Деснянка вільна», фото Сергія Мерчука

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.