Родина Нестеренко за рік життя у Німеччині переконалася: Україна — найкраща
Оксана Нестеренко з Коропа разом зі своїми доньками Маргаритою та Діаною рік тому зважилися на відчайдушний крок: виїхали у чужу країну. Як зустріла коропчанок далека Німеччина і про державну мову, котра все ж таки має велике значення, - у нашій розмові з дівчатами під час їхніх кількаденних канікул в Україні.
Перші враження - лише позитивні
Останні півтора року змінили життя українців, перевернувши його догори дригом. І вже як раніше, на жаль, не буде. Кардинально вирішила змінити своє життя і своїх доньок Оксана Нестеренко. Це було надскладне рішення, безсумнівно, бо ж тут, на Коропщині, - дім, тут - серце. Та, на жаль, Україна сьогодні - це суцільні тривоги, переживання. А дітей, яких Оксана виховує сама, ще ж і на ноги ставити треба. Та рішення про переїзд на сімейній раді було прийняте, і, склавши валізи, Нестеренки поїхали у невідомість.
- Спочатку ми потрапили у невеличке село Айслебен, що за двадцять два кілометри від Магдебургу, обласного центру. Там ми прожили три місяці. І хоча це село, проте там є три великі супермаркети, басейн навіть, - розповідає Оксана Нестеренко. - У Німеччині ми зареєструвалися в міграційній службі як біженці, переселенці, а потім я стала на облік у місцевому центрі зайнятості.
До речі, Німеччина всіх, кого приймає як біженців, забезпечує житлом. І до працевлаштування виплачує кошти на проживання.
- А страшно було їхати в чужу країну? - хоча і знаючи відповідь наперед, запитую.
- Звичайно. Бо це країна з інакшими, ніж у нас, правилами, менталітетом. А ще ж на вулиці ти як німий: нічого не розумієш і тим паче сказати, попросити не можеш. Хоча німці ніколи не відмахнуться від тебе, якщо ти вже звернувся до них із питанням чи проханням: треба, то візьмуть за руку, проведуть, покажуть, - відповідає Оксана. - А ще вони завжди і за все дякують.
- Кажете, лише три місяці в цьому селі прожили. А далі де опинилися? І чому переїхали? - знову зі своїми запитаннями до Нестеренків.
- Зараз живемо за 25 кілометрів від Магдебурга, у райцентрі з 22 тисячами населення - Хальденслебені. Там є 4 величезні підприємства, що забезпечують місцевих роботою. А причина переїзду пов'язана зі школою: виявилося, що там, в Айслебені, були не готові навчати, соціалізувати іноземців-школярів. Тож мусили шукати комфортніші умови для навчання.
І ми знайшли. Уже у другій школі дівчатам всіляко допомагають, - задовольнила мою цікавість мама школярок.
- Ось ви приїхали у Німеччину: чим вас вразила чужа країна? Чи, може, щось і не сподобалося відразу? - запитую своїх юних співрозмовниць Діану і Маргариту.
- Перше враження дуже приємне було: там гарно, на вулицях чисто, охайно. Тож, порівнюючи, з нашими містами і селами, це відразу впало в око, - відповідає менша із сестер 14-річна Діана.
- А ще там просто нема безпритульних собак, котів, як у нас, - додає Маргарита, показуючи поглядом на бездомного пса з поломаним хвостом, який тихесенько біля нас примостився.
- У Німеччині встановлений податок на тварин - 350 євро. Кожен власник платить таку суму на рік. І обов'язково, коли ти собаку купуєш, тварина має відвідати спеціальну школу, пройти курс навчання: щоб вона була не агресивною, команди розуміла, хазяїна слухала, - про відповідальність, пов'язану зі своїми улюбленцями, розповіла Оксана. - До речі, там ти й на рибалку не поїдеш, якщо не маєш спеціального сертифікату. А щоб його отримати, потрібно пройти курси, здати екзамен і тільки тоді маєш право ловити рибу. А риболовля без сертифікату - це величезні штрафи. І ще, якщо ти виловив рибину, а вона меншого розміру ніж дозволено, то ти обов'язково маєш її випустити.
А ще німці дуже переймаються екологією. Їх надзвичайно турбує зменшення води на планеті.
На уроки - на сім годин ранку
- А було щось таке, що не сподобалося вам? - ще раз перепитую.
- Із самого початку все добре було, лише позитивні враження від Німеччини, - говорить Маргарита. - І так було, поки ми в школу не пішли.
Поки наші українські діти лише налаштовувалися на новий навчальний рік, у Німеччині у серпні він уже розпочався.
- Перші кілька днів у новій і чужій школі у мене все було нормально. Я просто туди ходила, хоча нічого не розуміла, але від мене ніхто нічого не вимагав, - про нову школу почала розмову 16-річна Маргарита. - Нам навіть пообіцяли дати книжки через тиждень. Але ні тоді, ні згодом їх так ніхто і не дав, скільки ми не просили. Не було у нас і спеціальних зошитів. Та й із спілкуванням з однолітками у нас із самого початку не склалося. І якщо до мене кілька дітей з мого класу підійшли, знайомилися, то до Діани ніхто навіть не підійшов. Це було не дуже приємно. Було враження, що і вчителям до нас нема діла.
- У дівчат було головне завдання - вивчити мову. Через це вони мали додаткові уроки німецької мови, - розповідає мама школярок. - Пробували і математику робити, але лише приклади, бо умов задач ми не могли зрозуміти.
Мабуть, і не варто наголошувати на тому, наскільки було важко Діані і Маргариті у новій школі, де абсолютно все було чужим і не зрозумілим.
- Для мене їхня школа теж була стресом. Адже ані я, ані дівчата мови не знали. Але ж мусили туди ходити, - говорить Оксана.
- А в німецьких школах такі ж уроки, як і в українських? - цікавлюся в школярок.
- У нас в Україні алгебра і геометрія, у них просто математика. У нас мова і література, у них просто німецька. Й історій у нас дві, а в них одна. А ще у них не уроки, а пари, - відповіли школярки.
- І якщо ж у Коропській школі уроки починалися о пів на дев'яту ранку, то у німецькій - набагато раніше. Без десяти
хвилин сім ми вже мали бути в школі. А у сім годин ранку вчитель уже заходить до класу. І це була для нас проблема, - про режим німецької школи розповіла Діана. - Бувало, взимку йдемо в школу, а нам хвилин із десять іти, а ще темно, місяць світить. Таке відчуття, наче не ранок, а ніч чи вечір.
- Тож діти там дуже рано прокидаються. Особливо ті, які вчаться у гімназіях і їм ще треба добиратися пів годинки до навчального закладу. І вони вже о шостій ранку стоять на зупинках і чекають свій транспорт. А там нема спеціального автобусу, що підвозить дітей, там лише рейсові, але вони ходять регулярно, за графіком. У дітей є спеціальні проїзні квитки, - додає Оксана. - Оскільки діти там раненько прокидаються, то й спати раніше лягають. А літні канікули у німецьких школах удвічі коротші, ніж в Україні.
Про школу і навчання говорили з дівчатами багато. Цікаво, що у тамтешніх школах чітко побудована профорієнтація. Розповіла Оксана, що із 7-го класу діти ходять на практику. І під час спеціального профорієнтаційного тижня вони щодень відвідують різні установи і підприємства: соціальної сфери, пробують себе і в журналістиці, і на будівництві. Після закінчення практики видають характеристики, де вказано, до чого схильна дитина. А після дев'ятого класу, то й узагалі школярі можуть йти практикуватися куди захочуть.
- У німецьких школах діти за будь-якої погоди, звичайно ж якщо не проливний дощ, на перервах обов'язково на вулицю виходять, а не сидять у класах, - додала Оксана.
Навчаються не лише дівчата, а й мама
Однією з умов працевлаштування Оксани є проходження мовних курсів. Дев'ять місяців вони тривали. І ось невдовзі має бути екзамен.
- Ось ці мовні курси - це обов'язкова умова для того, щоб улаштуватися на роботу? - цікавлюся.
- Так. Коли ти стаєш на облік у їхньому центрі зайнятості, адже саме ця установа виплачує кошти на проживання, вони не відправляють відразу на роботу. Спочатку треба пройти мовні курси. А після екзамену є два варіанти: або ж іти працювати за своєю спеціальністю, або можна йти здобувати нову кваліфікацію. До речі, німці можуть здобувати нові спеціальності, переучуватися у будь-якому віці. Це для них норма, і це дуже добре, - розповідає Оксана. - Ось уже у вересні буду і я здавати екзамен. Для роботи мені потрібен рівень знання мови щонайменше В2, а я зараз здаватиму на В1, тому після складання екзамену ще матиму право вибору: або йти відразу працювати, або ж можу довчитися і отримати кращу роботу. Та якщо з певних причин не складаєш екзамен, є можливість продовжити навчання, на це дається додаткових 300 годин. Проте, якщо вже і після закінчення додаткового навчання не вдається отримати відповідний рівень - за продовження курсів маєш заплатити вже самостійно.
А на десерт — морозиво
До всього мусять звикати дівчата Нестеренки. І до місцевої їжі у тому числі.
- А ви знали, що німці фарш сирий їдять? - поспішила розповісти Маргарита. - Вони його приправляють спеціями і їдять. А ще вони дуже люблять сосиски, м'ясо на грилі.
- Так, це дійсно правда. Якщо ми, українки, заморочуємося, аби до святкового столу голубців накрутити, колет насмажити, то вони просто миску з фаршем ставлять на стіл, - доповнює доньку Оксана. - А на Різдво мене німецька родина запрошувала на святкову вечерю. Там нас пригощали звичайнісіньким супом із макаронами, на друге була картопля і теплий салат, і, звичайно ж, індичка. У них так, як у нас, столи не ломляться від ста страв. Але й голодними німці не лишаються. А ще вони їдять багато морозива. Це, мабуть, основний їхній десерт.
До речі, продуктові магазини в Німеччині працюють лише до двадцятої години. А в неділю, то й взагалі не відчиняються. Тож харчами треба запасатися завчасно. Хіба що перекусити можна в кафе чи придбати щось із вуличної їжі.
- А чи доводилося вам за медичною допомогою звертатися?
- Ой, у Німеччині з медициною не так, як у нас. Аби вставити пломбу, яка випала у Діани, ми мусили чекати чергу до стоматолога три місяці. А Маргариту окулісту змогла показати лише через пів року. Хоча якщо трапляється ситуація, яка не терпить, у медичній допомозі тобі не відмовлять, - розповідає Оксана і додає, - але ж у Німеччині - обов'язкове медичне страхування, яке покриває дороговартісні лікування та операції. А ще майже всі діти в Німеччині брекети носять, тож страховка і це покриває.
Важким рік видався для дівчат Нестеренків. Та витримали, не здалися, працюють над собою, вчаться. Хоча додому повертатися поки що не збираються, проте всі за цей рік ще раз переконалися, що Україна у нас найкраща...
Ірина Боровська, “Нові горизонти”
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Німеччина, Короп, Нестеренко, біженці